Захоплення храму в Коломиї: передчуття церковної війни

Минуло вже два тижні після інтерв'ю глави УГКЦ Святослава Шевчука, в якому він визнав «помилковість» захоплення храму в Коломиї і погодився з тим, що ситуацію потрібно перевести у правову площину.

Проте представники УГКЦ не лише не дослухались до слів свого лідера, а й виступили з ще агресивнішими заявами в ЗМІ.

За словами журналіста Сергія Назарчука, «уніатські капелани фактично наплювали на заклик глави УГКЦ Святослава Шевчука врегулювати конфлікт в Коломиї більш або менш цивілізованим способом».

Мовчання – знак згоди

У керівництва УГКЦ були всі можливості для того, щоб змусити своїх капеланів звільнити храм та діяти виключно за законом. Або ж хоча б заборонити їм робити заяви, які розпалюють ненависть до УПЦ та загострюють протистояння.

Приміром, у травні цього року Коломийсько-Чернівецька єпархія УГКЦ видала особливий декрет, який нагадує греко-католицьким священикам про необхідність «збереження церковної дисципліни».

Пункт 2 цього «декрету» проголошує: «Духовенству давати офіційні коментарі від імені Церкви в засобах масової інформації без благословення місцевого Ієрарха і проголошувати промови, які можуть спровокувати заворушення в суспільстві, категорично заборонено <...> Ігнорування духовенством норм цього Декрету тягне за собою відповідальність, передбачену нормами Кодексу канонів Східних Церков та канонів партикулярного права УГКЦ».

Оскільки ніхто з уніатських капеланів не був покараний і вони продовжують нагнітати ситуацію, можна вважати, що всі їхні заяви є відображенням позиції ієрархії УГКЦ або ж робляться з її мовчазної згоди.

Деякі експерти пояснили нові випади уніатських капеланів нездатністю керівництва греко-католиків контролювати своїх радикально налаштованих представників. Проте існує й інше пояснення: лідерам уніатів просто невигідно припиняти конфлікт. Принаймні, саме зараз.

Відволікаючий маневр

Справа в тому, що простий відхід з храму означав би відкрите визнання неправомірності дій капеланів і, як наслідок, велику іміджеву поразку УГКЦ. Після того, як численні ЗМІ висвітлили безчинства уніатських священиків, це закріпило б інформаційний посил критиків уніатської Церкви. Та й в очах власних прихильників відступ був би сприйнятий як слабкість і зрада.

Тому в хід пішли будь-які виправдання, які хоч якось зможуть нівелювати кримінальні, по суті справи, дії – захоплення храму, відбирання майна громади УПЦ, фізичне насильство, погрози і т. д. Одночасно підтримується впевненість уніатів у власній правоті. Як то кажуть, вбиваються два зайця одним пострілом.

«Перша фаза уніатами завершена – храм де-факто відібраний у православної громади. Зараз активно відпрацьовується друга фаза, а саме вишукування різних виправдань незаконних дій», – зазначив журналіст Сергій Назарчук.

Як же відвернути увагу від криміналу та перебити негатив? Потрібно зробити інформаційний вкид емоційного характеру, відповідають експерти.

«Лише нагромадженням абсурдних за своєю суттю, але емоційно заряджених звинувачень можна буде начепити хоч якийсь фіговий листок на непривабливий факт рейдерського захоплення», – підкреслює Назарчук.

Підтвердженням того, що УГКЦ діє саме в такому ключі, стало надзвичайно агресивне інтерв'ю капелана Миколи Мединського і Михайла Арсенича виданню Апостроф, окремі фрагменти якого були підхоплені телеканалом «1+1» та іншими ЗМІ.

І ось вже обговорюється не те, як уніатські священики захопили храм, били віруючих, погрожуючи вбивством і наступними захопленнями, а знайдену в храмі ікону, де нібито зображений... голий Ющенко у пеклі!

«Обман та бурхлива фантазія» Миколи Мединського

Інтерв'ю капеланів УГКЦ варто приділити окрему увагу, як типовому зразку «абсурдних» і в чомусь комічних звинувачень.

Мединський і Арсенич звинуватили громаду УПЦ ні більше ні менше в умисному знищенні храму та скульптури, яка нібито належить Пінзелю (польсько-німецькому скульптору, який проживав у Галичині): «Вони, перекриваючи церкву, лишили – я думаю, що все-таки спеціально – отвори, аби потрапляла вода, дерево згнило, церква впала – і ніхто би не мав до них претензій, а вони автоматично могли побудувати на цьому місці нову будівлю.<...> Там все розкрадено або знищено. Найбільша втрата – кам'яна скульптура Пінзеля з його підписом – чи не єдиний його такий твір, бо Пінзель не працював з каменем...»

Власне, обвинувачення не нові. Вони вже лунали на адресу громади УПЦ в липні цього року. Особливої зацікавленості у своїх інсинуаціях з боку українських і європейських чиновників капелани не побачили. Тому не знайшли кращого аргументу, ніж звинуватити представника ОБСЄ, котрий фотографував храм, у... пияцтві та промосковській позиції.

На випад капелана по суті вже відповіла прес-служба Івано-Франківської єпархії УПЦ: «Це обвинувачення свідчить не тільки про неймовірну фантазію, але й про правовий нігілізм представника УГКЦ. Адже у ст. 84 Земельного кодексу України чітко вказано, що землі під об'єктами історико-культурного призначення, що мають особливу історико-культурну цінність, не можуть передаватись у приватну власність. А Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» у ст. 6 навіть визначено заборону на передання цих земель у комунальну власність. А значить, «руйнування» існуючого храму не могло надати правових підстав релігійній громаді для нового будівництва на цій земельній ділянці, адже вона є державною власністю».«Трішки дивно чути про відомого скульптура, котрий, по-перше, не працював з каменем, а, по-друге, яким чином робота такого видатного митця могла опинитись на кладовищі, коли його лічені твори зберігаються в музеях України», – зазначили в єпархії.

Серед знахідок, які, на думку представників УГКЦ, «ганьблять» православну громаду, була згадана ікона Миколая ІІ і «таблиця» з переліком гріхів для сповіді, в якій згадується заборона на спільну молитву з розкольниками й уніатами. Але найбезглуздішим докором у бік громади УПЦ, на наш погляд, є наступний:
«Коли ми придивилися до ікон, які висіли на хорах, побачили, що на одній з них був зображений чорний ангел, котрий домінував над усіма, хто входив чи виходив з храму. Це показує їхню внутрішню сутність».

Ікона Страшного суду в Коломийському храмі

Подібний коментар, як і всі попередні, демонструє некомпетентність Мединського як священнослужителя. Справа в тому, що ця ікона – не що інше, як зображення Страшного суду. Для більшості православних храмів композиція ікони Страшного суду є типовою, і вона зазвичай розташовується над виходом з церкви. Точно таке саме зображення, приміром, знаходиться у Володимирському соборі, захопленому у 90-х роках Київським патріархатом. Священиком якого, за його власними словами, був і Мединський до переходу в УГКЦ.

Зображення Страшного суду у Володимирському соборі

Раніше, просвіщаючи «московських матрьошок» (так він назвав літніх парафіянок УПЦ), Мединський «пояснив», що Всеправославний собор у 2016 році відбувся на... Кіпрі! Складно сприймати всерйоз аргументи людини, яка не може відрізнити Кіпр від Криту і, називаючи себе священиком, не знає іконографії Страшного суду. Не дивно, що йому привидівся голий президент у пеклі.

Втім, чим абсурдніші і дурніші звинувачення, тим легше їх роздувати в ЗМІ! Хто буде вникати в деталі, коли йдеться про «Московський Патріархат».

Війна проти всіх

Керівництво УГКЦ не може не розуміти, що подальша ескалація конфлікту в Коломиї означає фактичне оголошення війни Українській Православній Церкві.

Якщо раніше Святослав Шевчук дорікав представникам РПЦ в тому, що вони постійно згадують дії уніатів на початку 90-х, що він може сказати тепер? Адже захоплення храму в Коломиї та анонсування подальших захоплень означає «воскресіння» напівзабутих подій, пов'язаних з розгромом трьох єпархій УПЦ. Тепер не вийде апелювати до необхідності «забути тягар минулого» та примирення.

Цікаво, що радикалізація позиції УГКЦ відзначається не лише до УПЦ, але й стосовно українських католиків. На цілком справедливі претензії митрополита Львівського Мечислава Мокшицького про те, що греко-католики присвоїли 23 католицьких храма в одному лише Львові, представники УГКЦ відреагували доволі агресивно. Перед посольством Ватикану в Києві спалили плакат із зображенням митрополита, а ректор Дрогобицької духовної семінарії УГКЦ Мирон Бендик нагадав йому: «У нас кажуть “почувайте себе як вдома, але не забувайте, що Ви гість». Раніше Мокшицького звинувачували у «шовінізмі» за твердження, що українці мають покаятися за Волинську різанину 1943 року, і запропонували депортувати католицького ієрарха з країни.

У цьому контексті не можна не згадати загострення відносин України та Польщі, скандалу з послом України в Сербії, негараздів з Угорщиною та Румунією. Президент Польщі Анджей Дуда прямо вказав на український націоналізм як на значну проблему у відносинах двох країн. А глава польського МЗС Вітольд Ващиковський сказав ще відвертіше: «з Бандерою в Європу ви не увійдете». 2 листопада він анонсував запуск процедури, яка унеможливить в'їзд у Польщу українцям з антипольськими поглядами. Зокрема, заборона вже діє у відношенні директора Українського інституту національної пам'яті львів'янина Володимира В'ятровича, який у 2005-2006 рр. викладав в Українському Католицькому Університеті, що належить УГКЦ. Потрібно зазначити, що західний сусід України завжди підтримував європейські прагнення нашої країни. Польщу завжди називали «адвокатом» України. Тому звинуватити її в антиукраїнській позиції не те що важко, а просто неможливо.

Дивлячись на дії та заяви уніатів, постає запитання: а може, проблема полягає не в «шовінізмі» поляків, і не в міфічній пропаганді «руського миру» з боку УПЦ, а в самих уніатах? У їхньому агресивному націоналізмі та героїзації фашистських колабораціоністів? У протиправних захопленнях храмів та небажанні діяти за законом? Тоді, може, їм не треба перекладати з хворої голови на здорову, а краще подивитися в дзеркало?

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.