5 відтінків церковного рейдерства

Починаючи з 2014 року, з моменту перемоги Революції гідності, в Україні з'явився новий соціально-політичний феномен – церковне рейдерство. Захоплення храмів відбувалися і раніше. Однак в останні 3 роки вони набули системного характеру, який поєднує дискримінаційну державну політику, безчинства праворадикалів та церковний розкол у Православ'ї. У цьому матеріалі ми виділили ключові моменти цього явища.

1. УПЦ КП використовує бойовиків з праворадикальних організацій

Практично усі захоплення храмів відбувалися за участю бойовиків різних праворадикальних сил та угруповань. Найактивнішу участь брав у цьому процесі «Правий сектор» – офіційний партнер Київського патріархату. У ряді захоплень брали участь члени партії «Свобода», представники місцевої «самооборони», спортивних клубів, різних націоналістичних організацій на кшталт «Чорної сотні», а також добровольчого батальйону «Айдар».

З повідомлень українських ЗМІ відомо, що окремі представники згаданих організацій замішані у перестрілках з використанням вогнепальної зброї, вбивствах, викраденнях та різного роду насильстві. Як правило, це спеціально треновані люди, які знають, як поводитися зі зброєю та застосовувати фізичну силу. Вони одягаються в камуфляж і приховують свої обличчя за балаклавами.

При захопленнях храмів бойовики зрізають замки з дверей, проникають всередину приміщення, відтісняють віруючих та священиків УПЦ, часто б'ючи їх. Після захоплення вони можуть тривалий час утримувати та блокувати церковні споруди. У деяких випадках праворадикали влаштовують погроми споруджуваних храмів УПЦ або перешкоджають будівництву іншими способами. При цьому вони не приховують характеру своїх дій і відкрито озвучують загрози захопити храми тієї чи іншої єпархії УПЦ.

Найяскравішими прикладами силового захоплення храмів є події у Катеринівці, Колосовій, Малих Дмитровичах, Котюжинах, Дулібах, Коломиї і т. д. За останні роки у такий спосіб було захоплено понад 40 храмів УПЦ.

У Київському патріархаті запевняють, що протистояння відбуваються всередині громад УПЦ, а його представники не беруть участі у конфліктах. Але факти свідчать про те, що початок конфлікту частенько розпалюється за безпосередньої участі священнослужителів УПЦ КП, які можуть навіть керувати радикалами при захопленні храмів. Все це відбувається до рішення суду на користь тієї чи іншої громади. Таким чином, Київський патріархат виступає безпосереднім ініціатором та учасником подій.

Ще однією формою участі праворадикалів у рейдерських діях є тиск на органи місцевого самоврядування. Вони вдираються до державних адміністрацій та місцевих рад, погрожуючи чиновникам та депутатам у разі, якщо вони приймуть рішення на користь УПЦ, або, навпаки, не на користь Київського патріархату.

Ось яскраві приклади дій праворадикалів та представників Київського патріархату:

21 вересня 2015 року в селі Катеринівка Тернопільської області загін представників Київського патріархату та близько 30 бойовиків «Правого сектора» вирізали отвір біля вікна, увірвалися в храм та забарикадувались там.

10 червня 2016 року невідомі в камуфляжі і балаклавах захопили храм в селі Колосова.

11 лютого 2017 року Київський патріархат за підтримки радикалів з «Правого сектора» захопив храм релігійної громади на честь первомученика Стефана Української Православної Церкви села Котюжини Збаразького району Тернопільської області.

23 серпня 2015 року Свято-Володимирський храм села Малі Дмитровичі Обухівського району Київської області був захоплений невідомими, які назвали себе представниками обухівської самооборони.

У місті Волочиськ Хмельницької області радикали спільно зі священиком УПЦ КП «наводять порядок»: блокують будівництво храму УПЦ та агітують за перехід у розкол.

Радикали: храм у Коломиї ми забираємо. Це – наша хата!

9 вересня 2016 року радикали зруйнували споруджуваний храм Української Православної Церкви.

Націоналісти з організації «Сокіл» та партії «Свобода» побили віруючих УПЦ в Миколаєві та з криками «Геть московського попа» зруйнували дерев'яну опалубку фундаменту під споруджуваний храм УПЦ.

Грудень 2015 року. Керівник «Правого сектора» Рівненщини погрожує захопити всі храми Дубенського району.

Радикали залякували депутатів сільради Овідіополя, допоки ті не проголосували за виділення земельної ділянки Київському патріархату.

Бійці батальйону «Азов» не випускали депутатів Білгород-Дністровської ради із залу, поки вони не проголосували за виділення двох ділянок землі Київському патріархату.

«Свободівці» погрожують розправою депутатам за виділення землі Почаївській лаврі

2. «Референдуми» за перехід в Київський патріархат

Відпрацьованою схемою з «віджиму» храмів є так званий референдум за перехід в іншу юрисдикцію. Його проводять безпосередньо перед спробою захоплення храму. По суті, це збори територіальної громади замість релігійної, в яких беруть участь особи, що не мають відношення до церковної громади. Користуючись відсутністю фіксованого членства у громадах УПЦ, провокатори від Київського патріархату створюють штучну більшість за рахунок цих сторонніх людей.

Можна провести паралелі з відомим рейдерським способом, коли загарбник скуповує додатково випущені акції підприємства, отримуючи у такий спосіб контрольний пакет. В якості «додаткових акцій» у нашому випадку виступають накручені пропагандою місцеві (або завезені) мешканці, які раніше виявляли байдужість до релігійних питань і не були практикуючими православними християнами.

Іноді представники або прихильники Київського патріархату обманом збирають підписи за перехід громади в УПЦ КП, дезінформуючи місцевих жителів про зміст документа, під якими вони підписуються. Після чого вони використовують його в якості доказу наявності у них більшості віруючих.

Приміром, у селі Іванопіль Чуднівського району Житомирської області священик УПЦ КП, «отець Іван», ініціював збір підписів за «перехід громади в юрисдикцію УПЦ Київського патріархату». При цьому він пропонував підписуватися не лише жителям селища, але й жителям Чуднова та інших населених пунктів району. В селі Рясники сільський голова, користуючись своїм службовим становищем, ініціював збір підписів та утворення нової громади Київського патріархату. За свідченнями жителів села, у листі підписів поставили свої автографи значна кількість немісцевих людей.

Рейдерська схема «референдуму» застосовувалась також у Красносіллі, Черневому, Колосовій, Бутині, Кинахівцях та багатьох інших населених пунктах західної України.

3. Втручання місцевої влади

Відомі випадки, коли захоплення храмів здійснювалися за підтримки органом місцевого самоврядування. Як правило, це незаконні рішення про почергове користування храмом, на підставі яких прихильники УПЦ КП здійснюють захоплення храму з подальшим його блокуванням. Також у ряді випадків сільські голови організовували збір підписів або збори жителів села, на яких незаконно ухвалювали рішення про «переведення» громади УПЦ в Київський патріархат.

Не маючи можливості відібрати храм силою, прихильники УПЦ КП вдаються до різних махінацій з документами, в яких їм допомагає місцева влада. Як варіант таких махінацій – реєстрація громади Київського патріархату за тією ж адресою, що й громада УПЦ. Або зміна поштової адреси діючого храму та подальша реєстрація за нею громади Київського патріархату. Таким чином Київський патріархат отримує можливість претендувати на церковне майно.

Так, у 2015 році Мильчанська сільрада змінила поштову адресу храму та зареєструвала у ньому громаду УПЦ КП. Згодом суд виніс ухвалу про незаконність подібних дій сільського голови Юрія Мищука. В селі Грибовиця чиновники зареєстрували громаду Київського патріархату за тією ж адресою, за якою вже була зареєстрована громада УПЦ.

Ще одним способом створити юридичні підстави для захоплення храму є незаконна перереєстрація громади УПЦ на УПЦ КП. Кричущим прикладом зловживання владними повноваженнями стали дії голови Тернопільської ОДА Степана Барни, який на підставі фальшивого протоколу зборів парафії УПЦ села Башуки Тернопільської області (так званого «рефендуму») підписав розпорядження про внесення змін до реєстру, а профільні чиновники замінили «УПЦ» на «УПЦ КП». Аналогічний сценарій застосували і до громади УПЦ села Колосова.

Крім цього сільради та міськради можуть вдаватись до непрямого тиску на священиків та вірян канонічної Церкви за допомогою різних перевірок, необгрунтованих претензій у поганому утриманні храму (таким чином отримуючи підставу для розриву охоронного договору з громадою УПЦ), претензій фінансового характеру тощо. Буває й так, що представники органів місцевого самоврядування особисто керують процесом захоплення храму, як це було в селі Повча.

Доволі симптоматичними є окремі намагання місцевої влади перешкодити будівництву нового храму УПЦ після захоплення старого. Такі дії спрямовані на повне знищення громади УПЦ з розрахунком на те, що віруючі почнуть ходити у старий храм із новим священиком з Київського патріархату: відмовляють у виділенні земельної ділянки під будівництво, або у присвоєнні поштової адреси приватній земельній ділянці, на якій віруючі УПЦ хочуть звести нову церкву. Можновладці можуть також відмовити громаді УПЦ в оформленні документів на вже діючий храм, готуючи ґрунт для його захоплення.

З додатковими прикладами грубого втручання чиновників у міжконфесійні конфлікти можна ознайомитися за посиланнями:

Тут бачу, тут не бачу: вибірковий зір «захисників» храму в Коломиї

Коломийський мер-суддя придумав схему «віджиму» храму УПЦ. Репортаж із залу засідання

4. Антицерковні законопроекти та втручання центральної влади

У 2016 році депутати з фракції «Народний фронт» та Блоку Петра Порошенка ініціювали законопроекти, які можна розглядати як лобіювання церковного рейдерства на найвищому рівні. Законопроект №4128, нібито спрямований на полегшення переходу вірян з однієї юрисдикції в іншу, містить низку антиконституційних і дискримінаційних положень, які відкривають широкі можливості для відбирання церковного майна у віруючих УПЦ.

Зокрема, у згаданому законопроекті вводиться поняття «самоідентифікації», що суперечить праву релігійної організації визначати, хто є її членом, а хто ні. Таким чином будь-яка людина може заявити про свою приналежність до тієї чи іншої громади. Хоча згідно зі статутами релігійних організацій, кожен парафіянин повинен виконувати певні вимоги, щоб вважатися членом громади та мати якісь права на її майно.

У березні 2017 року Міністерство культури розіслало в місцеві держадміністрації лист, згідно з яким обласним державним адміністраціям рекомендується відмовляти в реєстрації документів тих церков, статути яких вимагають від громад погоджувати з єпархіальним центром майнові питання. За оцінками правозахисників, цей документ також є свідченням спроби узаконити практику рейдерських захоплень власності УПЦ.

З реакцією представників релігійних конфесій та правозахисників на згадані ініціативи центральної влади можна детальніше ознайомитися за посиланнями:

«Це кінець свободи совісті в Україні»: реакція світу на антицерковні законопроекти

Мінкульт проти УПЦ: таємний лист чиновників

5. Наклепи, інформаційні атаки, залякування

В якості підготовки до захоплення храму використовується інформаційна атака на УПЦ та її священнослужителів. Клірики Київського патріархату або його прихильники поширюють неправдиву інформацію для того, щоб налаштувати частину віруючих проти канонічної Церкви. На адресу УПЦ лунають безпідставні звинувачення в тому, що її священнослужителі відмовляються відспівувати українських солдатів, забороняють богослужіння українською мовою, пропагують «руський мир» тощо.

Як приклад механізму подібних провокацій можна навести повідомлення ЗМІ про те, що у селі Соснівка Тернопільської області священик УПЦ відмовився відспівувати парафіянку через українську мову. При цьому вони забули сказати, що вона не була прихожанкою канонічної Церкви і відвідувала богослужіння Київського патріархату, які проводилися в тому ж храмі, що й богослужіння УПЦ. За церковними правилами та принципом поваги до конфесійного вибору віруючих, Церква не може проводити обряд відспівування всупереч прижиттєвій волі самих померлих. Всі аналогічні провокації засновані на замовчуванні конфесійної належності віруючих.

Часто мішенню для провокаторів стають священики, які очолюють громади УПЦ. Їхні будинки піддаються нападам вандалів, в ЗМІ про них розповсюджується брехлива інформація, члени їхніх родин піддаються цькуванню. Тиску зазнають й українські судді, які розглядають спори навколо храмів. Київський патріархат відмовляється визнавати рішення українських судів, якщо вони ухвалені не на його користь, бездоказово звинувачуючи суддів у корумпованості.

На судових засіданнях у справах про захоплені храми часто присутні бойовики «Правого сектора», які чинять тиск на судовий процес. 27 квітня 2017 року в Збаразькому районному суді праворадикали зірвали засідання у кримінальній справі про захоплення храму в селі Котюжини. 12 березня 2017 року з вуст журналістів телеканалу «1+1» прозвучали інсинуації на адресу суддів, які розглядають позов УПЦ проти Мінкульту, що можна вважати публічним тиском на судову владу.

Особливу роль у формуванні громадської думки у ставленні до УПЦ відіграє низка українських телеканалів, які систематично розпалюють ненависть до найбільшої православної конфесії України. Саме їхні сюжети закладають ідеологічне підгрунтя під захоплення храмів та забезпечують підтримку дискримінаційній політиці держави. Крайньою нетерпимістю до УПЦ відрізняється телеканал «1+1», який систематично випускає наклепницькі та брехливі сюжети на адресу УПЦ. Кількість таких сюжетів обчислюється вже десятками.

Як приклад, можна згадати сюжет про позов УПЦ проти Мінкульту у зв'язку з відмовою реєструвати статути єпархіальних організацій УПЦ. Журналісти «1+1» збрехали про те, що справу було переведено у письмове провадження на прохання «церковників». Насправді це було зроблено через те, що на судові засідання не з'явилися представники Мінкульту. Замість цього вони вдалися до допомоги телеканалу для того, щоб перекрутити реальний стан справ. Підкреслимо, йдеться не просто про маніпуляції, а саме про відверту брехню.

Детальний розбір брехні «1+1» та рейдерського характеру політики Мінкульту можна побачити в публікаціях СПЖ:

ТСН обмовляє УПЦ, щоб «відмити» Мінкульт у суді?

Висновки

З усього сказаного вище можна зробити однозначний висновок, що церковне рейдерство в Україні має системний характер і є частиною дискримінаційної політики держави по відношенню до УПЦ та протекціонізму по відношенню до Київського патріархату.

На жаль, всі ці факти замовчуються і часто ігноруються правоохоронними органами. Щоб змусити поліцію порушити кримінальну справу по захопленням храмів віруючим УПЦ доводиться звертатися до суду. Втім, навіть за таким небажанням правоохоронців захищати їхні права, громади УПЦ в судовому порядку зуміли домогтися справедливості у ряді випадків із захопленнями церковного майна. Що прямо доводить незаконність дій представників Київського патріархату та його помічників.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.