«Тут все моє!», або Як УПЦ КП реєструє свої громади

Самовільне захоплення культових споруд прямим текстом заборонене в законодавстві України. І хоча переважній кількості церковних патріотів закон не писаний, остання хвиля храмового рейдерства «викинула» в публічне поле досить багато інтригуючих схем, за допомогою яких новим «господарям» церковної власності допомагали заволодіти чужим майном.

Оскільки судова система потерпілої в останні буремні роки української держави сьогодні діє за принципом зламаного годинника, який двічі на добу показує правильний час, прихильники методу «відібрати і поділити» все ж змушені якось прикривати й аргументувати свої дії. Горезвісні «референдуми» у сільських парафіях не мають законної сили, і рейдери проводять їх швидше для того, щоб «пограти м'язами». А ось прописатися в чужій квартирі – варіант.

Грибовиця, Волинська область

Громаду Київського патріархату почали «ліпити» тут досить давно. Однак до 2015 року мова йшла лише про підготовку статуту, без реєстрації юридичної особи. Благочиння УПЦ в цьому районі невелике, а село Грибовиця з давніх часів вважається досить нелегкою вотчиною для священнослужителів.

У 1998 році сюди перевели молодого священика з родиною – в основному для того, щоб загасити вируючий на парафії конфлікт. Новий настоятель виявився юридично грамотним. Громада УПЦ, яка користується старовинним Свято-Покровським храмом, має оновлений статут із чітко прописаною адресою – вулиця Шкільна, 35 Б. Не кожна сільська релігійна громада може похвалитися «пропискою» з вулицею і номером будинку, а також бездоганно оформленою в постійне користування землею під наданою їй культовою спорудою.

Запит до реєстру за юридичною адресою громади УПЦ КП, яка зареєструвалася в Грибовиці рівно за місяць до відкритого конфлікту з УПЦ, в серпні 2015, дав несподівану відповідь. Як виявилося, реєстратори, без жодних вагань, внесли в базу даних за грибовицькою громадою Київського патріархату ту саму адресу, за якою раніше була зареєстрована Свято-Покровська громада УПЦ! Та якщо, за фактом, умовити раптово увірувавших прихожан УПЦ КП віддати храм його законному власникові буде досить складно, задати кілька незручних питань чиновникам все ж доведеться.

Як пояснює ситуацію керівник Синодального юридичного відділу УПЦ протоієрей Олександр Бахов, в законодавстві немає чіткої інструкції, чи вважати правопорушенням реєстрацію нової релігійної громади там, де вже моляться інші люди. А от технічні дії реєстраторів, м'яко кажучи, сумнівні. «Вказуючи в статуті конкретну юридичну адресу, основоположники нової громади повинні були надати хоч якісь підтвердження того, що у них є право на це приміщення», – пояснює о. Олександр. За його словами, це мало бути або право власності, або договір про передачу храму у користування, або хоча б згода існуючої та маючої всі права на церкву громади УПЦ. До речі, цей момент побічно позначається у законі, згідно з яким передача храму двом громадам може відбутися виключно за згодою всіх сторін.

Аналогія в цій справі проста. У приватній (купленій, успадкованій, приватизованій) квартирі новий мешканець може бути прописаний за рішенням власника. А ось на житлову площу, що належить державі, у колишні часи нову людину могли підселити виключно за згодою всіх прописаних дорослих. Епопея Київського патріархату в Грибовиці, однак, пішла за сюжетною лінією казки про луб'яну та крижану хатинку. «Прописану» у храмі громаду УПЦ просто вижили з нього, а тепер ведуть справу до того, щоб і «виписати» – розірвати охоронний договір.

Мильча, Рівненська область

Громада УПЦ офіційно користувалася старовинним храмом Різдва Пресвятої Богородиці з 1991 року. Аналогічно, ділянка під храмом також знаходилась і знаходиться в користуванні цієї юридичної особи. Однак після проведеного «референдуму» з перевагою прихильників Київського патріархату конфлікт виник і тут. Спочатку парафіяни УПЦ пішли молитися до сусіднього села, а громада УПЦ КП, не заходячи в закритий до подальших з'ясувань храм, збиралася з новим священиком у церковному будинку.

Склалося так, що перші інтерв'ю щодо міжконфесійних конфліктів на Рівненщині автор цього матеріалу записала саме з громадою УПЦ КП в селі Мильча. Її староста, він же голова сільської ради Юрій Міщук, згадав, що його звинувачують у незаконній зміні адреси храму, і що це абсолютно не відповідає дійсності.

Кілька місяців тому стало відомо про те, що суд підтвердив право громади УПЦ на цю споруду, а ще через кілька тижнів було опубліковано ще одне судове рішення. У ньому йшлося про те, що Мильчанська сільрада змінила поштову адресу храму та зареєструвала у ньому громаду УПЦ КП... Дані маніпуляції, які представники виконкому сільради намагалися заперечувати, були визнані незаконними. На запису коментаря сільський голова, м'яко кажучи, лукавить.

Сага про Тернопільську ОДА

На території Тернопільської області знаходиться не лише стародавня православна святиня, Свято-Успенська Почаївська лавра, але і крихітна парафія села Куликів, у цьому ж Кременецькому районі. На її території – крихітна церква, колишня каплиця, побудована на місці храму, який згорів під час Першої світової війни. Свято-Покровську церкву із часом добудовували і розширювали, але вона залишилася невеличкою та невисокою.

Ця культова споруда примітна тим, що в її стінах православна служба велася українською мовою з 1937 року! Важко зрозуміти мотивацію тих, хто влітку 2015 витіснив з неї парафіян УПЦ, адже зазвичай новонавернені віруючі заявляють, що їм заважала ходити до церкви незрозуміла, ворожа та водночас агресорська церковнослов'янська мова богослужіння.

За словами представника Тернопільської єпархії УПЦ протоієрея Георгія Прокопчука, медіа-чутки про те, що в цьому селі нібито припинила своє існування громада Української Православної Церкви, були дещо перебільшені. Саме село фактично складається з однієї вулиці, прихожан там дійсно вкрай мало, але служба все ж ведеться – в одному з будинків віруючих.

В цілому ситуація в цьому селі була швидше б типовою для того, що відбувається в Кременецькому районі останні пару років. Приціл всього цього зрозумілий: Почаївська лавра – дуже ласий спогад для тих, хто в свій час витіснив з неї православ'я та явно хоче повернутися назад. Чому казус в селі Куликів виділяється з ряду подібних інцидентів?

Адже діячі з Тернопільської ОДА в розгулі креативності не посоромились перекроїти статути громад УПЦ в селі Колосова і Башуки. Чиновникам, що грають на руку рейдерам, зовсім не спадає на думку, що вони запустили в українське суспільство механізм, який цілком здатний повернутися до них самих. В розгул беззаконня не так вже й складно уявити собі ситуацію, коли в правовстановлюючих документах хтось замінить пару літер, і на підставі цього власник, який нічого не підозрює, втратить своє право на майно. Чиє це майно буде?

Саме таку схему намагалися використати відносно громади у селі Куликів. Однак під час робочого процесу сталася невелика неприємність: виявилось, що громада УПЦ КП тут вже є, ще з 90-х років. Правда, тільки на папері. При цьому, як писали в обласних ЗМІ, заснували її ті самі особи, які про це підзабули та трохи пізніше затіяли ще й «перехід» з УПЦ.