Що робити, якщо Бог не чує молитву?
Чому Бог не завжди відповідає на наші прохання або посилає випробування, яких ми хотіли б уникнути? Відповідає архімандрит Маркелл (Павук)
Бог всеведущий, всюдисущий, всемилостивий і всемогутній. А тому думка про те, що Він чогось не знає або не чує, від лукавого. Ми ще й не подумали, а Він вже знає, що у нас на думці. Але якби Він виконував усі наші бажання, то ми через свою пристрасність перетворилися б на монстрів, які повністю знищили б цей світ. Це просто і наочно показав О. С. Пушкін у «Казці про рибака і рибку». Ось чому Бог, скільки б до Нього не зверталися, не виконує всі наші бажання і не завжди відгукується на наші прохання. Він передбачає, що те, про що ми мріємо, може дуже сильно зашкодити нам і іншим людям.
Водночас Він дарує кожному свободу, якою ми відрізняємося від тварин і уподібнюємося Самому Богу. Саме завдяки свободі ми можемо розвиватися і вдосконалюватися в добрі. Бог може не відгукуватися на наші молитви, але Він анітрохи не обмежує нашу свободу. Якщо наша воля постійно перебуває в згоді з волею Божою, тобто ми весь час намагаємося чинити по совісті, за заповідями Євангелія, то ми стаємо схожими на Христа і, в ідеалі, згідно з Євангелієм, можемо і гори пересувати (див. Мф. 17:20).
Але, на жаль, ми більше хочемо жити за своєю волею, постійно порушуємо Божі заповіді, виправдовуючи себе якоюсь важливою необхідністю (згадайте хоча б героя роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»), і тому не тільки виявляємося безсилими, але й творимо волю лукавого. Деякі навіть зовні йому уподібнюються. Подивіться на обличчя людей, які довгий час сидять у в'язниці за тяжкі злочини. На них страшно дивитися! А подивіться на дитячі обличчя або на обличчя монахів, які довгий час живуть у монастирі. Різниця колосальна!
Виходить парадокс: чим більше ми хочемо виконувати волю Божу і відрікаємося від своєї волі, тим більше Господь відгукується на наші молитви. Тоді ми, бездіючи, діємо!
Але щоб так жити, потрібно мати віру, і не просто віру, а правильну віру. Хто вірить, наприклад, що Христос — це своєрідний революціонер, Який весь час допомагає тим, хто бореться з будь-якою несправедливістю на цій землі, той вірить неправильно. Так вірували юдеї за часів Христа. Але оскільки у кожної людини своє уявлення про справедливість і про правду, то вони і розіп'яли Його.
А правильно вірять у Христа ті, хто сприймає Його як Лікаря, Який прийшов на землю, щоб зцілити не когось (використовуючи гнів і насильство), а насамперед мене самого від гріха, прокляття і смерті. Тільки таку людину, яка відчуває себе хворою і загибаючою, від усієї душі волаючу про допомогу, в першу чергу почує Господь. Це Його найдорожче і улюблене чадо.
Ось такі люди будь-які випробування, які трапляються в їхньому житті, сприймають як гіркі, але необхідні ліки. Хто не відчуває себе загибаючим грішником, той при випробуваннях нарікає і робить собі тільки гірше. Він не розуміє, що випробування – як очищаючий горн для золота (див. 1 Петро. 1:7). Йому зовсім незрозумілий сенс слів Господа: «Кого Я люблю, тих викриваю і караю» (Одкр. 3:19).
Напрошується висновок: Бог найшвидше чує молитву і виконує бажання не самовдоволених праведників, а тих, хто бачить свої гріхи, кається (воює з гріхами) і постійно оплакує свої падіння грішників.
