11 червня православні віруючі шанують пам'ять святителя Луки Сімферопольського (Войно-Ясенецького)
У листопаді 1995 року Синод Української Православної Церкви канонізував його як місцевошанованого святого. Мощі святителя 20 березня 1996 року перенесли до Сімферопольського кафедрального Свято-Троїцького собору. У 2000 році Архієрейський Собор Руської Православної Церкви зарахував архієпископа Луку до лику святих.
Святитель Лука – видатний учений та всесвітньо відомий хірург, професор медицини, богослов, мислитель, сповідник, автора 55 наукових праць та 12 томів проповідей. Його наукові праці з гнійної хірургії й у наші дні залишаються настільними книгами хірургів. Лауреат Сталінської премії, лікар, який врятував від сліпоти сотні людей і сам осліп у кінці життя, маючи талант художника – він вибрав шлях служіння простим людям. Цей шлях приніс йому не багатство та почесті, а арешти, каторги та засилання, найдальше з яких було за 200 кілометрів від Полярного кола.
Майбутній архієпископ Сімферопольський Лука (у миру Валентин Феліксович Войно-Ясенецький) народився у 1877 році у Керчі. Батько його був благочестивим католиком, мати – православною, але у храм майже не ходила. Гімназію Валентин закінчив у Києві, куди перебралася з часом його сім'я. Він хотів стати художником, ходив до художнього училища і за свої етюди Києво-Печерської Лаври навіть отримав премію, але, як багато його ровесників з інтелігентних сімей, вчитися пішов, "щоб приносити людям користь" – на медичний.
Під час русько-японської війни він, із госпіталем Червоного Хреста, потрапив на Далекий Схід, у Читу, де став завідувачем хірургічного відділення. Потім працював земським лікарем у Симбірській, Курській, Саратовській та Володимирській губерніях, зробив безліч операцій.
Валентин Феліксович звернувся до релігії під час Першої світової війни. На той час він утратив дружину, залишився вдівцем з чотирма дітьми та все більше знаходив утіху у вірі: вивчав богослов'я, у 1921 році прийняв священицький сан, а через два роки – чернечий постриг з ім'ям Лука, на честь апостола Луки, лікаря та художника. У самий розпал репресій Церкви, у 1923 році, він таємно був висвячений на єпископа Ташкентського та Туркестанського, а через тиждень його перший раз заарештували за звинуваченням у "контактах із оренбурзькими контрреволюційними козаками та зв'язок з англійцями".
У в'язниці ташкентського ГПУ він закінчив свою працю "Нариси гнійної хірургії", що стала для багатьох лікарів настільною книгою і за яку у 1946 році йому дали Сталінську премію – він пожертвував її на дітей, які постраждали від наслідків війни. Через два місяці його випустили, але незабаром був новий арешт та заслання на Єнісей, знову арешт, висилка у Туруханськ, потім – узагалі за Полярне коло.
Після звільнення він поїхав в Андижан, де оперував та читав лекції, і де сам, після невдалої операції – осліп на одне око. У 1937 році його знову відправили у заслання – у Красноярський край.
У травні 1946 року він став архієпископом Сімферопольським та Кримським, а у 1958 році – зовсім осліп. Але навіть це не завадило йому здійснювати богослужіння. Він без сторонньої допомоги входив у храм, прикладався до ікон, читав напам'ять богослужбові молитви та Євангеліє, виголошував проникливі проповіді. І до самого кінця за допомогою довірених осіб продовжував керувати єпархією. Помер архієпископ Лука у Сімферополі 11 червня 1961 року, у день Всіх святих.
