Чому проти заповідника не відкривають справи за пропаганду тоталітаризму?
Нинішній «український» заповідник відрізняється від радянського лише зміною державних символів.
У лаврському заповіднику провели конференцію, присвячену століттю захоплення більшовиками монастиря та створенню в його стінах «музейного монастиря». Втім, у Мінкульті ніхто таких формулювань, звісно, не вживав. В офіційних повідомленнях говорилося, що діяльність музейників «захищає національні інтереси», а самі вони працюють заради «деконструкції російських імперських наративів».
Учасники реконструювали експозиції більшовистського музейного містечка 1920–30-х років.
І коли читаєш ці звіти, не можеш прийти до тями через абсурдність того, що відбувається. Зовсім недавно всі українські ЗМІ та чиновники влаштували істерику через використання в православній школі при Голосіївському монастирі радянського підручника арифметики 1966 року (до речі, україномовного) та перегляд там радянських кіноказок. А в СБУ відкрили справу про пропаганду тоталітарного радянського режиму (ч. 1 ст. 436).
Який може бути «тоталітаризм» в арифметиці та казках, ми не знаємо, проте знаємо, що вигнання та розстріл ченців, пограбування та руйнування лаврських храмів і створення в їхніх стінах «музейного містечка» – це і є ті самі злочини радянської тоталітарної системи, про які говорить закон.
Чому ж замість того, щоб заклеймити ганьбою радянських музейників, їх представляють ледь не героями, роблять реконструкції їхніх експозицій? Мабуть, тому, що нинішній «український» заповідник відрізняється від радянського лише зміною державних символів. По суті – ніяких змін немає, вони так само борються з Церквою та паразитують на церковному майні. Сто років тому на стінах Лаври вішали плакати «ченці – криваві вороги трудящих» та «п'ятирічкою – по релігії», сьогодні – аналогічні заклики поширюються чиновниками вже в ЗМІ та соцмережах.
Проходять століття, але методи боротьби проти Церкви не змінюються. Змінюються лише держави-борцуни.
