Як віра створила нашу культуру
Від Десятинної церкви і Софійського собору до Володимирської ікони – згадуємо великі шедеври Київської Русі, народжені православною вірою.
«О світла і прикрашена земля наша! І багатьма красотами здивована єси…»
З повісті XIII століття
Релігія з давніх-давен супроводжує культуру, будучи її стрижневим елементом. Її моральний потенціал знаходить своє втілення у світі естетики, у світі мистецтва. Православне мистецтво – це ціла система світобудови, наповнена для людей будь-якої епохи великим змістом і значенням.
Народження християнського мистецтва на Русі
Наприкінці Х століття Київська Русь прийняла християнство. За указом князя Володимира зводилися перші кам'яні та дерев'яні храми.
Церква прагнула утвердити в народі нову віру, а князі – зміцнити «Богом дану владу».
Талановиті майстри писали ікони, покривали стіни церков фресками та мозаїками. Літописці зберегли для нас ім'я художника преподобного Аліпія Печерського, який «ікони писати хитрий був зело» і за своє мистецтво був зарахований до лику святих.
На жаль, найдавніші пам'ятки давньоруської культури не дійшли до нас. Пожежі, міжусобні війни та століття ординського іга завдали країні та її культурі величезної шкоди. При розкопках фундаменту величної Десятинної церкви Успіння Богородиці знайшли лише кілька фрагментів фресок.
І все-таки багато чого збереглося: собори Києва, Новгорода, Чернігова, дорогоцінні мозаїки та фрески, рельєфи і, звичайно, ікони. У канонічних образах Христа, Богородиці та святих живописці та архітектори Давньої Русі створювали художній літопис свого часу.
Софія Київська – серце митрополії
Пізнаючи давньоруське мистецтво, ми входимо у світ сильних почуттів і великих ідей, у яких духовний початок безумовно переважає над матеріальним. Цей світ відкривається нам в архітектурі, фресках і мозаїках Софії Київської. Собор був зведений у часи бурхливої будівельної діяльності Ярослава Мудрого і став архітектурним стрижнем, навколо якого групувався центр духовного і культурного життя Давнього Києва.
Розташований на високому березі Дніпра, сяючий куполами, собор панував над околицями.
Але не менш величним було і його внутрішнє оздоблення. Увага того, хто входив, була прикута до вівтарної частини і простору під центральним куполом, де розміщено мозаїчне зображення Христа-Вседержителя. У суворих ликах святих, у їхніх великих темних очах відчувається напружене внутрішнє життя, глибока переконаність у істинності своєї віри.
Над вівтарем височіє велична фігура Богоматері Оранти, яку в народі здавна називали «Нерушимою стіною».
Люди вірили: поки стоїть Оранта – стоятиме і Київ.
Для досягнення такого емоційного впливу художники використовували багатющу палітру: у мозаїках київської Софії налічується близько 130 відтінків різних кольорів.
Ікона – «вікно в горній світ»
Широке поширення в Київській Русі отримали ікони. Серед найдавніших з них виділяється образ «Володимирської» Богоматері візантійського походження. Цей образ сповнений ніжної лірики і глибини почуттів. Притиснувшись до щоки матері, Немовля обіймає її за шию. У великих сумних очах Богородиці втілилася найвища і істинна святість материнської любові. Образ «Володимирської» Богоматері послужив основою для виникнення на Русі цілого іконописного напряму, що отримав назву «Замилування».
До чудових пам'яток іконопису XI–XII століть належать також ікони «Ангел Златі власи» і «Спас Нерукотворний».
Знаменний розспів – музика Давньої Русі
У житті людей Давньої Русі велике місце займала музика. З поширенням християнства дуже рано з'явилися і нотні записи. Богослужіння супроводжувалося співом, який виконувався за спеціальними рукописними книгами. У них, крім тексту, збереглися особливі давньоруські нотні знаки – «знамена» або «гачки». Звідси і назва – знаменний розспів.
Ця унікальна нотна система набула широкого поширення і після XIV століття зайняла панівне становище в церковному співі.
Вже з ХІІ століття в співочих рукописах розрізняють дві основні нотні системи – кондакарну і знаменну.
Перша була запозичена з Візантії. Вона представляла собою складну дворядкову систему спеціальних знаків, розташованих над основним рядком тексту. Кондаками називалися короткі хвалебні пісні на честь святих. Таких нотованих «Кондакарів» за ХІІ-ХІІІ ст. збереглося всього п'ять.
Друга система нотації – знаменна набула широкого поширення і після ХIV століття зайняла панівне становище.
На цих прикладах ми бачимо, що історія православної художньої культури нерозривно пов'язана з історією народу, який її створив.
Прийняття християнства на нашій землі сприяло розвитку писемності та освіти, створенню унікальних пам'яток мистецтва, що не мають аналогів у світовій культурі.
