Фільм «Заплати іншому»: роздуми про природу добра
Що, якщо відмовитися від вдячності за добру справу і попросити передати її іншій людині. Чи повернеться до тебе твоє добро і чи зробиш ти світ кращим?
Оригінальна назва фільму: Pay it Forward. Українською вона перекладається як «Заплати вперед», хоча більш доречний за змістом переклад: «Заплати іншому». Фільм починається досить інтригуюче. Автомобіль журналіста Криса Чандлера потрапляє в ДТП. Він роздратований і не знає, що робити, адже він не лише втратив своє майно, але й засіб пересування, а він йому дуже потрібний. І тут раптом з'являється незнайома людина, яка просто так віддає йому свій «Ягуар». Чандлер дивується: це ж «Ягуар», дуже дорога машина, як же ви просто так мені її віддаєте, чи вам від мене нічого не потрібно? Незнайомець відповідає, що єдине, що потрібно від Чандлера – це заплатити іншому, тобто зробити будь-якій іншій людині добру справу, коли це буде потрібно.
Заінтригований Чандлер розшукує цього незнайомця наступного дня і все ж намагається з'ясувати у нього, чим мотивований його такий щедрий і незвичайний вчинок.
Незнайомець, багатий і впливовий чоловік, розповідає йому історію, як він ледь не втратив доньку, у якої стався напад астми і яку лікарі відмовлялися рятувати в першу чергу, адже перед нею в лікарню поступив молодий чоловік з кров'яною раною. Але цей чоловік не лише поступився їм своєю чергою, але ще й накричав на лікаря, змушуючи врятувати дівчинку. На запитання: як йому можна віддячити, чоловік сказав: «Заплати іншому». В результаті у журналіста Чандлера з'явився не лише новенький «Ягуар», але й чудова тема для журналістського розслідування. Тепер йому потрібно знайти того чоловіка і з'ясувати, що ж це за така мотивація: заплати іншому?
Паралельно з цим у фільмі показується протилежний кінець цього ланцюжка. У звичайній школі навчається звичайний хлопчик Тревор МакКінні.
Йому 11 років, він живе з матір'ю Арлін, яка ніяк не може кинути пити. Батько Тревора (його, до речі, грає Джон Бон Джові) не живе з ними, але іноді повертається, хоча ці повернення приносять лише неприємності. Він також страждає алкоголізмом і часто тероризує Арлін і Тревора.
У новому навчальному році в школі з'являється новий вчитель суспільствознавства, Юджин Саймонет. Це дуже незвичайний вчитель. По-перше, обличчя у нього знівечене страшним опіком, а по-друге, на першому ж уроці він дає дітям незвичайне завдання: «Придумайте і реалізуйте ідею, яка змінить світ».
Тут можна зупинитися і подумати: а що я б міг запропонувати? Багато людей (якщо не всі) розуміють, що наш світ недосконалий, в ньому багато зла, страждань, недосконалості.
Багато хто хотів би змінити цей світ. Дехто намагається це робити. Але лише небагато хто розуміє, що наш світ не можна змінити якимись політичними, економічними чи суспільними реформами.
Не можна придумати таку суспільну систему або таку економічну модель, при якій усі були б щасливі. Спроби втілити в життя різні теорії загального благоденства зазвичай перетворюються на колосальні трагедії з мільйонами людських жертв. Чого тільки варта спроба побудувати справедливе і щасливе суспільство на основі марксизму-ленінізму! Чому ж прагнення змінити світ на краще часто призводить до трагедій, невинних жертв, а світ в результаті стає тільки гіршим?
Християнство знає відповідь на це питання. Воно говорить: хочеш змінити світ – почни з себе. Найбільш містко цю істину висловив преподобний Серафим Саровський: стяжи дух мирен і навколо тебе спасуться тисячі.
Учні вигадують різні ідеї. Хтось пропонує навіть створити сайт в інтернеті, за допомогою якого запропонувати всім китайцям одночасно підстрибнути, щоб змінити центр тяжіння землі. Смішно? Абсурдно? Але ж це абсолютно точно відповідає поставленому завданню: реалізувати цю ідею в принципі можливо, і світ вона точно змінить. Чому? Чи не буде від цього гірше? Це вже додаткові питання. Незважаючи на абсурдність цієї пропозиції, потрібно чесно визнати: ми часто саме так і діємо, робимо якесь діяння, зовсім не задумуючись, до чого воно призведе і не буде чи від цього погано якимось людям або нам самим.
Тревор вигадує нещо інше, він пропонує схему, відповідно до якої він збирається зробити добро трьом людям і попросити їх також зробити добро іншим трьом. Таким чином «кількість» добра буде зростати в геометричній прогресії.
Першим, кому Тревор намагається допомогти, є бездомний наркоман, якого він знаходить у неблагополучному районі, приводить до дому, годує і залишає ночувати. Безумний вчинок. Адже бездомний може щось вкрасти, вчинити насильство над ним або матір'ю, влаштувати погром і так далі. Все це дуже правильно і розумно з нашої людської логіки. Але цей щирий порив у бажанні допомогти нужденному дуже цінний перед Богом. «Я дивлюсь не так, як дивиться людина; бо людина дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Цар. 16, 7).
Мати Тревора випадково виявляє незнайомого бездомного у своєму домі. Спочатку вона сильно лякається, а потім сильно обурюється вчинком сина. Вона мислить у тій самій, людській логіці. Арлін допитує сина, чому він це зробив, і Тревор розповідає їй про завдання незвичайного вчителя. Арлін приходить до школи і влаштовує скандал: як це вчитель посмів давати завдання, щоб школярі приводили в дім бездомних. Незважаючи на те, що Арлін і Юджин при першій зустрічі відчувають антипатію один до одного, Тревор задумує одружити їх, адже вони обидва дорогі для нього. Так він хоче врятувати матір від алкоголізму, а вчителя від самотності. Він влаштовує їм побачення, і справа, здається, починає клеїтися.
Третя людина, якій Тревор вирішує допомогти – це його товариш по навчанню, якого ображають старші школярі. Звичайний шкільний булінг, дуже багатьом, на жаль, знайомий. Але життя – це не казка з обов'язковим щасливим кінцем. У житті часто все стає не таким, як ми собі це уявляємо. У житті часом буває, що добрі справи призводять до поганих наслідків або просто зникають. Ось і Тревор стикається з розчаруванням: бомж, якому він дав притулок і якому дав шанс піднятися, знову опускається на дно наркотичного забуття. Мама і Юджин, які обидва пережили в житті зради і психологічні травми, не можуть довіритися один одному. А сам він не наважується заступитися за однокласника, коли того б'ють, просто тому що боїться. То що, невже його ідеї та мрії, такі правильні та красиві, насправді нічого не варті? Невже все дарма? Невже добро не має шансів?
Тревор вже готовий повірити, що так воно і є, але незважаючи ні на що, насіння добра, яке він посіяв, дає свої плоди. Бомж-наркоман, за всієї нездатності подолати свою пристрасть, пам'ятає про добро, яке йому надав простий хлопчик. І в вирішальну хвилину він не проходить байдуже повз дівчину, готову вчинити самогубство. А його мама, Арлін, раптом згадує про свою матір, яка теж жінка-алкоголічка, яка опустилася , і відвідує її вперше за багато років.
Мама допомагає якомусь неблагополучному темношкірому хлопцю, який виявляється тим самим чоловіком, який поступається своєю чергою в лікарні дівчинці з гострим нападом астми. А у зворотному порядку весь цей ланцюжок добрих справ розкручує журналіст Кріс Чандлер.
Не будемо говорити про те, чим закінчується фільм. Замислимося ось про що.
Навіщо ми робимо добро іншим? Яка наша мотивація? І чи треба обмежуватися лише трьома (якоюсь кількістю) добрими справами?
Часто ми робимо добро, бо раніше нам хтось зробив добро. Ця властивість нашої психології чудово описана у знаменитій книзі «Психологія впливу» американського психолога Роберта Чалдіні. Людина, якій зробили добро, хоч-не-хоч відчуває себе у боргу і намагається зробити щось добре у відповідь. У фільмі «Заплати іншому» це просто перенаправляється на якусь третю людину. Чалдіні описує це як маніпулятивну технологію: якщо хочеш чогось добитися від людини – зроби для неї попередньо щось добре і, нібито, безкорисливе. Так, ти начебто нічого не вимагаєш натомість, але насправді тобі вже буде важко відмовити в будь-якому проханні.
Друга поширена причина, чому ми робимо добро, полягає в тому, що ми очікуємо чогось натомість, якоїсь нагороди, матеріальної чи нематеріальної, подяки чи ще чогось. Ми зробили комусь добро і вже чекаємо, що ця людина нам теж щось зробить або, принаймні, буде нам вдячною. У віруючих людей таке ставлення часто екстраполюється на Бога. Ми творимо милостиню і чекаємо, що Бог віддасть нам вчетверо. Ми робимо добрі справи, щоб отримати відплату, якщо не в цьому житті, то в майбутньому. Заробляємо Царство Небесне. І начебто все правильно, і можемо навіть підібрати цитати зі Святого Письма, які підтверджують таке ставлення до добра. Але все одно подібне ставлення не гідне Бога. Стосунки з Богом – це не юридична угода і не торг: ти мені – я тобі.
Справжнє добро є властивістю людини, зверненої до Бога. «Отже, будьте милосердними, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6, 36). Тут не про справи, тут йдеться про властивості душі. Людина повинна прагнути бути милосердною, повинна придбати цю властивість, цю чесноту, яка, звичайно ж, буде виявлятися у конкретних справах. Але можна зробити добру справу, не маючи милосердя чи доброго серця. Можна його зробити з розрахунку, на відплату або взагалі використовувати добро як технологію маніпуляції. А от якщо людина добра, якщо вона милосердна, якщо вона любить Бога і ближнього, вона випромінює добро природним чином. Вона творить добрі справи, бо не може інакше. І прагнути потрібно саме цього.
На закінчення хотілося б навести слова преподобного Антонія Великого, родоначальника чернечого життя. Ця людина, яка провела все своє життя далеко від людей, що прийняла на себе неймовірні аскетичні подвиги, в результаті дійшла такого висновку: «Людина, яка знає Бога, – добра; а коли вона не добра, то, значить, не знає Бога і ніколи не буде пізнана від Нього: бо єдиний спосіб пізнання Бога є доброта».
