Преподобний Серафим Вирицький: Про те, де знайти розраду у важкі часи
3 квітня Церква святкує день пам'яті широко шанованого старця Серафима Вирицького. Нам, котрі вважають, що ми живемо у важкий час, є чому повчитися у цього святого.
За часом життя преподобного старця цілком можна віднести до наших сучасників. Тим уважніше слід поставитися до того, що проходячи свій земний шлях у зовсім недавньому для нас минулому, отець Серафим зміг пройти через такі випробування, в порівнянні з якими про нашы сьогоднішні страхи та переживання навіть соромно говорити.
Переказувати життєпис старця я не стану, але хотів би поділитися деякими особистими переживаннями.
* * *
У Вириці я був всього один раз у 2006 році. Це тихе місце, оточене сосновим лісом, де дихається особливо легко. Біля могили отця Серафима людей не було, храм на честь Казанської ікони Богородиці був порожній і взагалі вся обстановка сприяла спокійному молитовному настрою. В той момент я ще зовсім нічого не знав про преподобного Серафима. Тепер же, після знайомства з його життям, можу точно сказати, що воно стало для мене словесним виразом тієї теплоти і умиротворення, які я відчував, перебуваючи безпосередньо біля могилки старця..
Як у випадку з новомучениками і сповідниками ХХ століття, життєпис отця Серафима має дещо протокольний характер. Він позбавлений вигадливості, «єлейності» і непотрібного сьогоднішньому читачеві нагромадження красивих слів і виразів. У ньому чітко видно, що святість – це не якась даність, зумовленість або заслуга, що з легкістю добувається людиною. Святість досягається потом і кров'ю, щоденним подвигом, душевними і тілесними стражданнями та іншими випробуваннями.
Святість – це не якась даність, зумовленість або заслуга, що з легкістю добувається людиною.
Отцю Серафиму довелося пережити дійсно важкі часи. Крім особистих трагедій, таких як рання смерть рідного батька, а пізніше і дочки, він був свідком двох світових воєн і революції. І тут якось мимоволі напрошується паралель зі святителем Лукою Кримським.
Давайте просто уявимо: постреволюційний час, початок репресій проти Церкви і духовенства, тобто цей час коли не те, що священнослужителем небезпечно бути, але і просто віруючим. Час, подібний до перших століть історії християнства, коли ставши членом Церкви, людина з великою часткою ймовірності просто «підписувала» собі смертний вирок. Але ось, як і в перші століття, все ж знаходяться люди, незважаючи на всі ризики, готові ступити на стезю служіння Богу.
Василь Муравйов (ім'я отця Серафима в миру) 29 жовтня 1920 року приймає чернечий постриг в Олександро-Невській Лаврі (тобто перебуваючи в самому центрі революційних подій), а 15 лютого 1921 рік стає священиком Валентин Феліксович Войно-Ясенецький. Крім того, ми знаємо, що майбутній святитель також пережив особисту трагедію втрати дружини.
Взагалі життєпис цих двох світочів ХХ століття я б назвав «сімейно-чернечим». І той, і інший мали позитивний сімейний досвід, теплі відносини зі своїми близькими, але Господь їх привів до більш високого служіння. Більш того, як ми знаємо, дружина отця Серафима в схимі отримала таке ж ім'я, і на схилі віку жила разом з ним у Вириці, а за немічними святими старими доглядали їх внучки і правнучки.
Але не тільки життєвим подвигом старця ми можемо надихатися. Преподобний Серафим залишив нам і кілька настанов, найбільш зворушливим з яких, як мені здається, його духовний заповіт «Від Мене це було».
Духовний заповіт отця Серафима – це абсолютно невеликий за обсягом твір – говорить про віру, мабуть, більш дохідливо, ніж будь-які раціональні докази.
У приватних розмовах бувало так, що люди у мене запитували про наявність будь-яких доказів на користь нашої віри, існування Бога та ін. Виходячи з власних інтересів і досвіду викладання апологетики, таких аргументів я можу вивудити у своїй пам'яті чимало. Але я також можу сказати, що людина, як правило, приходить до Бога не на підставі раціональних доводів, а переживаючи особисту з Ним зустріч в глибині свого серця. І тут цьому твору немає рівних. Духовний заповіт отця Серафима – це абсолютно невеликий за обсягом твір – говорить про віру, мабуть, більш дохідливо, ніж будь-які раціональні докази. Це не означає, що вони не мають сенсу, але вони спрямовані до розуму, розсудливості, в той час як слова Вирицького старця «б'ють» прямо в серце, проробляють «дірки» в його закостенілій «обороні» дозволяючи Богу «просочитися» крізь них так, щоб, нарешті, спасти цього закоренілого грішника.
У «Повчаннях» преподобного Серафима є і есхатологічні вислови. Так, наприклад, він говорить, що «прийде час, коли не гоніння, а гроші і принади світу цього відвернуть людей від Бога, і загине куди більше душ, ніж за часів відкритого богоборства. З одного боку, будуть споруджувати хрести і золотити купола, а з іншого – настане царство брехні і зла. Страшно буде дожити до цих часів». Не знаю, чи настало зараз те, про що говорив старець, але у розраду нам маловірним він додає: «Господь тисячу років буде чекати, щоб хоч одна людина спаслася і не заповнила число занепалих ангелів».
Подібні настанови завжди трохи лякають. Зі стовідсотковою точністю ми не можемо сказати, що вони відносяться саме до нашої епохи, але явна від них користь полягає у зміцненні віри. Ми бачимо хиткість цього світу, хиткість окремого людського життя, а тому і єдину «опору», стрижень можемо знайти лише в люблячому нас Богу.
«Прийде час, коли не гоніння, а гроші і принади світу цього відвернуть людей від Бога, і загине куди більше душ, ніж за часів відкритого богоборства»
Звертаючись до спадщини отця Серафима, боротьбу з маловір'ям, як мені здається, можна було б розділити на дві частини:
• практичну і
• теоретичну
Перша полягає в пораді постійно вдаватися до читання молитви преподобного Єфрема Сиріна, бо в ній, за словами старця, укладена вся суть Православ'я, все Євангеліє, адже перед зверненням до Бога відомими словами ми прохаємо у Нього «допомоги на придбання властивостей нової людини».
Відносно теоретичної частини скажу, що нам буде дуже корисно перечитувати його духовний заповіт.
Ось ми сьогодні багато переживаємо щодо назрілої епідемії, ЗМІ при цьому нагнітають додаткову істерію і людині, яка навіть володіє певним «імунітетом» проти всього цього божевілля, буває складно утриматися від тривожних думок. І для нас теперішніх в заповіті старця Серафима є вкрай корисні слова:
«Я – Бог твій, який володіє обставинами. Ти не випадково опинився на твоєму місці, це те саме місце, яке Я тобі призначив... Ти дорий в Моїх очах, і Я полюбив тебе, і тому для Мене становить особливу втіху виховувати тебе. Коли спокуси повстануть на тебе, і ворог прийде, як річка, Я хочу, щоб ти знав, що Від Мене це було. Що твоя неміч потребує Моєї сили і що безпека твоя полягає в тому, щоб дати Мені можливість боротися за тебе».
До цих слів і додати нічого.
Нехай і життєвий подвиг і настанови Вирицького старця допоможуть нам зміцнити нашу віру, позбутися від будь-яких непотрібних страхів і тривог. Нехай реальність Бога стане для нас реальніше оточуючого нас світу. Нехай наша віра-довіра, стане вірою-знанням, вірою-впевненістю в непорушній і постійній турботі про нас нашого люблячого Небесного Отця.
Через творіння преподобного Серафима Господь закликає: всі свої переживання, болі, випробування надай «Мені і пригорнись ближче до Мене, притулку твоєму, душею своєю, щоб сховатися від «сперечання мов».
