Архієрейський гріх Феофіла Печерського
8 листопада Церква святкує день пам'яті преподобного Печерського Феофіла, архієпископа Новгородського, якого вшановують нині в Дальніх (Феодосієвих) печерах.
Чого тільки у нас не пишуть про архієреїв! І на дорогущих машинах вони їздять, і в золоті ходять, і взагалі – всі вони товсті. А ще, що – «до них далеко», тобто допомоги не чекай. Загалом, яскрава картинка номенклатурного начальника. Іноді все це так, але здебільшого – не так. Для тих, кому «до них далеко», тільки й видно, що марки машин та блиск золота. А тим, хто до них ближче видно й інше.
Є в ликах святості окремий чин – святителі. Це святі архієреї. Тут і Миколай Мірлікійський, і Іоанн Златоуст, і Василій Великий, і багато інших. Кожен з них на своїй архиєпископській кафедрі зробив стільки добра, що Бог нагородив їх можливістю продовжувати допомагати людям і по їх святому успінні.
Серед численного лику святителів є і Феофіл Печерський, обраний за жеребом єпископом Новгородським в 1471 році.
До обрання Феофіл був протодияконом і жив в Отенській пустині. Пустинь стояла недалеко від Великого Новгорода. Це були смутні часи – останні роки Новгородської республіки. Владу поділяли між собою 36 боярських родів. Вони ж обирали від себе посадників. По суті, це було олігархічне управління.
Не так давно вони підписали грамоту на приналежність до Московського князівства, але із застереженням, що порядки вони залишать ті ж самі – самі обиратимуть князя, посадників і архієпископа.
У 1471 році помер Іона, колишній архієпископ Новгорода. На його місце і був обраний монах Отенської пустині Феофіл. Після обрання його необхідно було посвятити в сан, що і було зроблено в Москві через рік.
Повстання і смути були в Новгородській республіці не рідко. То боярські клани між собою посваряться, то чернь (вільні городяни) виступлять проти бояр. Але цього разу все було серйозніше – посадники почали виступати за співдружність з Литвою, проти московського князя Іоанна. Боротися з посадниками було складно – вони були рівні владою з тисяцькими і архієпископом.
Архієпископ теж мав чималу владу – не тільки духовну, але й судову – вершив церковний суд, зберігав державну скарбницю, під час конфліктів мирив ворогуючі сторони. Нерідко йому доводилося виконувати і дипломатичні доручення у відносинах з іншими князівствами.
Найважчі часи для будь-якої людини – це братовбивчі війни. А для єпископа це рана в самому серці – адже з обох сторін піднімають зброю один на одного його духовні діти.
Посадниця Марфа Борецька почала озброювати новгородських людей проти великого князя Іоанна, а монах Пимен піднімав хвилю невдоволення архієпископом Феофілом, які закликали людей одуматися і не йти на поводу у посадських. Адже співдружність з Литвою була не тільки зрадою московського князя, вона дорівнювала зраді православ'ю – Литовські князі були католиками. «Або не зраджуйте Православ'я, або не буду пастирем відступників, але піду назад в смиренну келію, звідки витягли ви мене на ганьбу заколоту» – говорив новгородцям святий Феофіл.
Найважчі часи для будь-якої людини – це братовбивчі війни. А для єпископа це рана в самому серці – адже з обох сторін піднімають зброю один на одного його духовні діти.
Але новгородці не послухали Феофіла. Почалася війна. Новгород зазнав у ній поразки. І архієпископу доводилося просити милості у переможців для тих, хто благав про помилування – багато бояр зобов'язані йому життям і звільненням з литовських в’язниць.
Він намагався умовити великого князя Іоанна зняти облогу з Новгорода, але ця його дипломатична місія провалилася – Новгород був узятий.
Мабуть, багато трудів і небезпек були підняті святим, багато він зробив для новгородських людей, зробив би і більше, якби міг. Може, в один з відчайдушних моментів людського безсилля він і дав обітницю Богу.
Як говоритися, не можна творити добро безкарно, і ось уже архієпископа Феофіла усувають, звинувачують у змові з литовцями і відправляють у Чудов монастир.
У 1485 року Феофіл сильно захворів. Одного разу він побачив уві сні преподобного Нифонта, єпископа Новгородського. Той строго нагадав йому: «Ти обіцяв поклонитися святим Печерським, але не виконав обіцянки, – за те Господь скоротив літа життя твого. Хіба не знаєш, що той, хто не виконав обітниці Богу, не побачить лиця Божого».
Невже за невиконану обіцянку можна так так суворо покарати? Якщо згадати, скільки обіцянок забуто нами, скільки дано просто так, щоб звільнитися від прохачів? І хіба ми виконали хоч одну з обітниць, даних Богу при хрещенні?
Хворий почав збиратися до Києва. Під'їхавши до Дніпра, Феофіл сподобився бачення самого Христа, який пробачив йому гріх, обіцяв взяти його душу до себе, а тіло велів упокоїти в київських печерах.
Святий помер, не доїхавши до Києва. За переказами, його нетлінне тіло в засмолений колоді припливло по Дніпру до стін Київської Лаври, де і було покладено в печері.
У Києво-Печерську обитель, як на свою духовну батьківщину приходили архієреї з усієї Русі, мощі деяких з них і тепер покояться в печерах – Єфрем, єпископ Переяславський (пом. в кін. XI), Нифонт, єпископ Новгородський (пом. в 1156), Симон, єпископ Володимир-Суздальський, Павло Святитель, митрополит Тобольський. До їх чину і був зарахований новгородський архієпископ Феофіл, тепер як і вони – Печерський святий.
