День творіння: чи повинні ми просити прощення у тварин?
Людина стала раковою пухлиною на планеті, перетворивши її на ресурс для свого благополуччя. Про нашу відповідальність перед усім живим і про покаяння перед творінням.
Перша неділя вересня – день, коли ми згадуємо про Боже творіння. У мене це викликає аналогію з Міжнародним жіночим днем, коли чоловікам пропонується раз на рік згадати про те, що жінка потребує їхньої допомоги та підтримки. Так і тут: нам пропонується згадати про братів наших менших і про те, що вони також мають право на щастя у світі земному.
Мені соромно перед тваринами за те, що я людина. Мені соромно за те, на що люди перетворили нашу планету. На Землі мешкає близько восьми мільйонів видів живих істот, більшість з яких навіть не вивчені. Крім них є ще близько чотирьохсот тисяч видів рослин, у тому числі близько шістдесяти тисяч видів дерев.
Людина є всього лише однією істотою з багатомільйонної спільноти всього живого. Але вона вважає, що вся планета належить їй і тільки вона має право вирішувати, що і де будувати, кому давати право жити, а кого знищувати.
Для неї вода, ліси, тварини – лише матеріал, з якого вона створює власне благополуччя. Якщо провести аналогію з живим організмом, то людство стало раковою пухлиною на нашій планеті. Воно розрослося і стало знищувати все навколо себе, пожираючи ресурси планети, знищуючи на ній все живе, не даючи можливості жити мільйонам тварин, які мають таке ж право на існування, як і вона.
Межа, за якою людина стає демоном
Ми бачимо, що тварини полюють одна на одну з необхідності, щоб вижити. Але людина своєю коридою, цирками, зоопарками, промисловим знищенням живих істот давно перейшла межі, в яких існує весь тварний світ.
У нас безліч канонічних правил, які розбирають, чи можна християнину митися в лазні з іудеєм, чи дозволено ходити в театри. Але немає жодного канону, який би забороняв очевидну річ – полювання як засіб розваги.
Тварини мають таку ж, як і в нас, будову нервової системи, вони так само відчувають біль, тугу. Вони відчувають депресію, піклуються про свою сім'ю, живуть дуже схожим з нами життям. А людина йде в ліс або гори тільки для того, щоб убити цю тварину, і не тому що вона голодна і її діти хочуть їсти, а тому що їй подобається сам процес вбивства. Чи може вона після цього молитися Богу? Чи має вона право причащатися? Хто вона взагалі після цього – людина чи якась демоноподібна сутність, якій подобається завдавати біль і страждання невинним істотам?
Уявіть собі, якби лосі, ведмеді заходили в наші міста, виманювали нас із будинків, щоб убивати просто так, заради розваги. Абсурдно? Так. Але хіба не є абсурдним полювання? Хіба корида – не розвага для садистів? Тому мені соромно за людей. Ми в своєму моральному розвитку деградували до такої міри, що не розуміємо, де проходить межа, перейшовши яку людина вже перестає бути людиною, а стає демоном.
Покаяння перед творінням
Нам потрібно вчитися просити пробачення не тільки у Бога, але й у тварин за весь той біль і зло, яке ми їм завдаємо. Люди вміли це робити, коли були ближче до Бога і навколишнього світу. Це не язичництво, а почуття єдності всього творіння. Якщо людина завадила жити іншій живій істоті, якщо стала причиною її болю, вона розуміла, що на ній лежить за це провина. Почуття відповідальності за все, що нас оточує, давні люди переносили не тільки на тваринний світ, але й на світ дерев і рослин. Але для жителів сучасних міст почуття покаяння перед оточуючим світом тварин і рослин невідоме. Ми стали дикунами.
Наша безнравственність виродилася в дикунство.
Ми вирішили, що «не можемо чекати милостей від природи; взяти їх у неї – наше завдання», як сказав колись І. Мічурін. Пройшло зовсім небагато часу, і ця фраза вже прозвучала по-іншому: «Ми стільки взяли у природи, що тепер нічого чекати від неї милості» (А. Крижановський). І це правда. Всі розмови про глобальне потепління, про зміну клімату звучать як пророцтво про те, що ми вже читали в Писанні: «Суд без милості тому, хто не виявив милості» (Іак. 2: 13).
Чи буде у тварин вічне життя?
Чому люди так ставляться до тваринного і рослинного світу? У цьому вина не тільки атеїзму, який бачить у всьому лише матеріал, з якого ми будуємо своє благополуччя. У цьому винне і християнське богослов'я, яке пообіцяло блаженну вічність тільки врятованій людині, відмовивши всій іншій тварі. Загальноприйнятим виявилася думка, що душа тварини без тіла існувати не може, тому у неї немає ніякої посмертної долі. Разом з тілом вмирає і душа. З цього можна зробити тільки один висновок: життя тварини не має сенсу. А якщо так, то ним можна розпоряджатися як завгодно.
Але якщо всі ті страждання, які терпить тваринний світ, безглузді, то ми повинні погодитися з тим, що Промисел Божий діє, м'яко кажучи, несправедливо щодо всієї живої і неживої природи.
Що можна з цього приводу сказати? У Біблії не говориться також і про те, що Бог створив ангелів за Своїм образом і подобою, але ми ж не сумніваємося в тому, що їм уготоване вічне життя. Щодо тваринного світу виникає дуже важливе питання: в чому сенс їхніх страждань і чи є він взагалі? Апостол Павло пише, що все творіння «сукупно стогне і мучиться донині» не безглуздо, а сподіваючись на блаженну долю разом з визволеною від рабства гріха людиною (див. Рим. 8: 21–22).
Святитель Іоанн Златоуст у коментарях на цей уривок писав, що не тільки людина, але і все творіння буде брати участь у тих благах, які людина отримає після загального воскресіння. Подібну думку озвучив і святитель Феофан Затворник. Він припустив, що після смерті душі тварин вливаються в світову душу. Бог нічого мертвого не створював. Все, що Він привів у буття з небуття, займе своє місце в майбутній картині вічного життя.
Нам потрібно тут і тепер учитися правильно співіснувати з тими, з ким ми розділимо вічність.
Кожне творіння, з яким нас зводить Божий Промисел, потребує прояву нашої любові. Через кожне з них Бог також являє нам Свою любов. У Царстві Божому «вовк буде жити разом з ягням, і барс буде лежати разом із козеням… і корова буде пастися з ведмедицею, і їхні дитинчата лежатимуть разом, і лев, як віл, їстиме солому» (Іс. 11: 6–7). Це будуть ті самі тварини, які разом із нами розділяли тяготи земного життя.
Те, що нас оточує на землі, буде поруч з нами і у вічності. І якщо ми винні перед нашими меншими братами, то треба вже зараз встигнути попросити в них прощення й виправитися, бо потім буде пізно. Тореадорові доведеться подивитися у вічі бику, якого він убив, і дати за це відповідь перед Богом.
Ми відповімо за кожен камінь, кинутий у птаха чи звіра, за кожен постріл у безсловесну тварину, зроблений задля розваги, – за все доведеться відповідати.
Ми цього зараз не розуміємо: потрібно правильно будувати стосунки не тільки з Богом, самим собою й людьми довкола, а й з усім творінням.
