Розслаблені Царства Божого не успадковують
Недільна проповідь у Неділю про розслабленого.
Розслабленість – це той бажаний стан, до якого прагне кожна душа, яка не думає про своє спасіння. Люди хочуть жити «на розслабоні». Якби був вибір, і нам би запропонували жити так, як хочеться, то мабуть, це була б невелика вілла десь на блакитних берегах Середземномор'я. Пляжі, зелені ліси, мальовничі гори, балкончик з чудовим видом, чашка кави на столі, спів птахів, повний достаток, здоров'я і упевненість у завтрашньому дні. Я б також так хотів.
У цьому немає нічого поганого, крім одного – якщо ми так проживемо земне життя, то наша душа не звершиться. Вона загине. Все це або щось подібне, тільки значно краще, може бути і буде, але не зараз.
Зараз душа повинна пройти переплавку. Важку, хворобливу, тяжку, щоб придбати форму, що підходить для життя в Царстві Небесному.
Щоразу, читаючи історію про те, як Христос підняв на ноги лежачу паралізовану людину, я задумуюся про той параліч, який скував мою власну душу. Вона обтяжена думками про хвороби тіла, у неї багато сумнівів, суму і навіть розпачу в зв'язку зі всім тим, що навколо неї відбувається.
Так світ знову і знову нас обманює. Він виснажує нас бездумною діяльністю, безпосереднім мисленням, тягне до брудних насолод. У молитві розслаблений схожий на людину, яка носить воду решетом. Його розум розсіяний. Замість слів молитви він чіпляється за будь-яку новину, за зовнішню інформацію, за все те, що відволікає її від найголовнішого – Бога. Все, що відволікає нас від Спасіння, є диявол, що спіймав нас на гачок розсіяного життя. Все, до чого ми прив'язалися, забувши Бога – диявольський обман.
Чим все життя читати і розповідати про Бога, який Він є, краще один раз пізнати Його насправді. В'ялість і слабкість будуть примушувати шукати «втіху» в розвагах. Якщо не звертати на це уваги і не боротись з таким устроєм, то далі буде гірше. Спочатку низка неприязні, потім незадоволення, а далі агресія. І на все це у нас будуть повністю «об'єктивні» причини. У всьому, що відбувається, обов'язково хтось буде винен.
Розслаблена душа не здатна творити справи милосердя. Вона любить, щоб служили їй. Тому що її центр всесвіту знаходиться всередині її самої, а навколо цього центру обертається весь світ.
Хтось скаже, що ні, це не про мене, я не такий. Може бути... Але є один простий тест, який легко визначити стан нашої душі.
Досить подивитися на те, чи можеш ти спокійно сприймати людей і поточні події свого життя, якими б вони не були. Якщо ні, то в тобі живе неспокій, а значить, і розслабленість.
Егоїзм примушує блукати наш розум за безмежними міражами життя, де вештається лише вітер туги й невихідності. Якщо розслаблений знайде в собі сили подолати страх перед своїм внутрішнім диктатором – егоїзмом, то він набуде велику самозатвердженість і рішучість покінчити навічно зі своїми вадами.
Всі наші сумні метання в світі вкорінені в гордості, яка не дає нам можливості безпосередньо бачити Бога. Зневіра і відчай – нерозлучні супутники розслабленої душі, а маловір'я стає її особистим демоном.
Тільки коли розслаблений зрозуміє, що благодать – це основа Спасіння, то знайде опору в Христі. Коли він зрозуміє, що корінь його слабкості в маловірії, то буде зміцнюватися в молитві.
Коли йому стане ясно, що маловір'я перемагається мужністю, то він знайде шлях до духовної свободи. Розслабленому потрібно возненавидіти свою слабкість. Слабкість є не що інше, як полонення задумами про слабкість. Розслабленому важливо знайти сили всім бажати спасіння, радіти успіхам інших людей, не втрачати присутності духу в спокусах, не сумувати в падіннях і отримувати благодать з будь-яких ситуацій. Для початку він повинен привчити себе мати до всіх людей рівне ставлення і поставити молитву на перше місце.
Мрії – це підступний демон, що подолав розслаблену душу. Розсіяність – це спритний трюкач, що отруює її своїми задумами. Спокусливі думки – це вовки в овечих шкурах. Це всі наші вбивці, які вдаються нашими друзями. Єдиний наш друг і Спаситель – Христос. Ці вбивці примушують нас жити в минулому або страшитися майбутнього, в той час як спасатися потрібно тут і зараз. Тому що Господь дивиться з любов'ю на тебе в цю саму мить, щоб дарувати тобі вічність.
Неспокійний розум, скільки його не загострюй, ніколи не зможе побачити Живого Бога. Тому що прямо Його бачить тільки чисте, просте серце, позбавлене будь-якого лукавства і лицемірства.
Для такого серця заповіді Євангелія дорожче зіниці ока, а безгнівність і любов дорожче власного життя.
Більшість людей вірять у Бога, з них лише деякі зуміли зміцнитися в цій вірі, а з цих тільки самі рішучі змогли зробити віру своїм життям. Таким Своїм дітям Бог дає можливість зустріти Його і з'єднатися з Ним. Ці люди подібні до свічок, які запалили лампаду свого серця від Божественного вогню. Вони світять у темряві цього світу і темрява не може обійняти їх.
Люди-свічки ходять по землі вільно, тому що не чіпляються за неї. Здобувши Христа, вони вибрали крила і парять між Небом і землею, дивлячись зверху вниз на всю бездонну метушню нашого світу. Розтоптавши своє самолюбство, сини і дочки Божі насичуються до ситості солодкістю Правди Божої.
Як ніхто інший, вони добре знають, що Бог нікуди не зникає і не з'являється, з'являється і зникає тільки чистота серця, в якому живе Бог.
На землі чимало людей спокійних і мирних, але цей спокій ще належить земному світу. Той же, хто набув спокою розуму, увійшов у нескінченне світло благодаті, покінчивши з усіма світськими мудруваннями і уявленнями. Світло Христове просвіщає наше серце. Якщо зберігати його чистим, то де б ти не жив, куди б не пішов, Бог завжди буде з Тобою навіть тоді, коли ти відправишся шляхом смерті.
Можна бути багатим і здоровим і тримати пекло в серці, а можна бути бідним і жебраком і носити в серці рай. І у першого, і у другого серця однакові, але тільки те, що наповнює серце, дає зміст всьому іншому.
Той, хто не боїться нічого втратити – блаженний, тому що як він може втратити Бога, який «скрізь є і все наповнює». Той, хто пізнав Бога і з'єднався з Ним, не буде погрожувати людям і поєднуватися з лицемірством. Якщо все, що йде з нашого серця, наповнене світом і любов'ю, то це означає, що сам Христос нарік тебе сином Божим.
Неділя про розслабленого вчить на тому, що не можна розслаблюватися. Особливо зараз, коли «противник ваш диявол ходить, як рикаючий лев, шукаючи, кого поглинути» (1 Петр. 5:8). Час скорочується, ніч проходить, розсвіт не за горами. Тому «встань, сплячий, і воскресни з мертвих, і освітить тебе Христос» (Еф. 5:14).
