Покрова Пресвятої Богородиці: велич Діви, описана ще в Старому Завіті
14 жовтня в Україні вихідний день – Свято Покрови Пресвятої Богородиці. Тепер у нас є можливість помолитися в храмі за богослужінням. Помолитися і подумати.
14 жовтня ми святкуємо день Покрови Пресвятої Богородиці. Торжество це багатьом з нас досить близьке, від нього віє якоюсь народною теплотою. Сьогодні в Україні 14 жовтня стало офіційним вихідним днем, а тому у кожного з нас є можливість спокійно, не кваплячись, помолитися на храмовому богослужінні.
Не дивлячись на те, що Покрова відноситься до числа Великих свят, богослужіння в цілому в цей день відбувається по чину свят Богородичних Двонадесятих. Саме тому мені хотілося б зосередитися на одній невеликій його частині, що нерідко вислизає від уваги багатьох людей, що моляться у храмі. Мова піде про паремії – уривки із старозавітних книг, що читаються на вечірні. Кожного Богородичного свята ці паремії повторюються і, уважно розглянувши їх один раз, ми зможемо усвідомлено вслухатися в слова Священного Писання в дні свят, присвячених Пресвятій Богородиці.
Паремія перша. Природно, всі старозавітні читання є пророчими по відношенню до Богородиці, і перше, що ми чуємо – це розповідь про сон Якова (Бут. 28, 10-17), в якому піднята на небо ліствиця саме і є прообразом Божої Матері. Щоб трохи глибше усвідомити те, що сталося з Яковом, потрібно трохи зануритися в обставини, які його оточували.
Святитель Кирило Олександрійський пише, що і старозавітні патріархи тоді ще не мали досконалого знання про Бога, а тому допускали, що Єдиний Бог не може захистити їх у «чужій» землі.
Отже, Яків біжить від гніву свого брата Ісава, боячись його помсти за продане первородство. Ночувати йому доводиться приблизно у 16 (15 верстах) кілометрах від Єрусалиму, в місці, де між його дідом Авраамом і Герарськими вождями на чолі з Авімелехом (хоча є думка, що це не власне ім'я, а збірне найменування правителів) був укладений мирний договір. Спати в чистому полі було досить небезпечно, але Яків надає перевагу небезпеці, аніж контактам з нечестивими хананеями.
Перед тим як безпосередньо перейти до образу Богородиці, потрібно зробити ще одне невеличке уточнення. Справа в тому, що у свідомості язичників кожне окреме божество було прив'язане до конкретної землі, над якою воно, скажімо так, керувало. Тобто язичницькі боги не мали всемогутності, а свою силу могли проявляти лише на підпорядкованій собі території. Святитель Кирило Олександрійський пише, що і старозавітні патріархи тоді ще не мали досконалого знання про Бога, а тому допускали, що Єдиний Бог не може захистити їх у «чужій» землі. Саме тому видіння Якова було дано на хананейських територіях, щоб явити всемогутність Божу і показати, що Істинний Бог «обіймає і всю землю і наповнює всесвіт, і що Йому все підпорядковано, і духи небесні отримують від Нього наказ підноситися на небо і сходити звідти, Його мають главою і начальником», – підсумовує святитель Кирило.
Сходження і заходження по «Ліствиці Якова» відносяться не тільки до Небесних Сил, але і являють нам закони духовного життя. Підняття до Бога і засноване на можливості спілкування з Ним, а сходження – це втрата богоспілкування. Так, ось саме Богородиця явила нам виконання цього правила в максимально доступній для людини мірі, що і відбилося в пісні «Чеснішу Херувим і славнішу без зрівняння Серафим».
Богородиця була і залишається людиною, Вона жила на землі, Вона не цуралася земної роботи і земного спілкування, при цьому Вона змогла досягти тих висот, які недоступні навіть вищим із ангельських чинів.
Крім того «Ліствиця Якова» вище за Вавилонську башту, що була втіленням людської гордині. Сходження по ній можливе лише смиренній душі, а в кого з людей було найбільше лагідності, думаю, пояснювати не потрібно! «Ліствиця Якова» одним кінцем впирається в землю, іншим – в Небо, тим самим вчить нас поступовості у сходженні. Богородиця була і залишається людиною, Вона жила на землі, Вона не цуралася земної роботи і земного спілкування, при цьому Вона змогла досягти тих висот, які недоступні навіть вищим з ангельських чинів.
«Ліствиця Якова» – це ще і зв'язок Неба і землі, і саме Діва Марія показала нам втілення цього зв'язку. Вона – земна жінка – прийняла в своє лоно Бога, стала Богоматір'ю і Богородицею.
Досить вдало цю думку висловив владика Віссаріон (Нечаєв): «Ліствиця, бачена Яковом, утворила, як ми помітили, таємницю втілення Сина Божого, через яке небо, вхід куди був закритий гріхом людини, з'єдналося із землею. Але Пресвята Діва послужила цій незбагненній таємниці тим, що від пречистої Її крові втілився Син Божий, і тому Ліствиця була прообразом не тільки втіленого Сина Божого, через Якого ми маємо доступ до Отця (Еф 2:18), але і земну Матір Його, що мала материнську відвагу до Нього і Своїм клопотанням перед Ним полегшує нам цей доступ».
Блаженний Феодорит Циррусу, а за ним і багато інших святих отців, говорять про те, що ці самі східні врата храму якраз і є прообразом Богородиці, адже саме Вона стала тими «воротами», через які Господь увійшов у світ.
Друга паремія – це невеликий уривок з книги пророка Єзекіїля (Єз. 43,27-44,4). Тут мова йде про звільнення Ізраїлю з полону і про відновлення храму, досить докладно описане в пророчому видінні. Серцевиною зачала є слова: «І вернув мене в напрямі брами зовнішньої святині, що обернена на схід, а вона замкнена. І сказав мені Господь: Брама ця буде замкнена, не буде відчинена, і ніхто не ввійде в неї, бо в неї ввійшов Господь, Бог Ізраїлів, і вона буде замкнена».
Блаженний Феодорит Циррусу, а за ним і багато інших святих отців, говорять про те, що ці самі східні врата храму якраз і є прообразом Богородиці, адже саме Вона стала тими «воротами», через які Господь увійшов у світ. Вказівка на те, що ворота після проходження Бога «будуть замкнені», говорить нам про приснодівство Божої Матері, що видаляє всякий сумнів у тому, що в аналізованому уривку мова йде саме про Неї і те чудо Боговтілення, якому під час пророка Єзекіїля ще належало здійснитися.
Третє місце зі Старого Завіту, яке ми чуємо на вечірні – це перші одинадцять віршів з дев'ятої глави книги Приповістей. Мова йдеться про Премудрість, що побудувала собі будинок, принесла жертву, розчинила вино і приготувала трапезу. Більшість святих отців під Премудрістю розуміють Христа, під будинком – Церкву, а під трапезою з вином – Євхаристію. Але яке все це має відношення до Богородиці? Скажімо, що навіть найпряміше. Церква – це Тіло Христове, але при цьому вона також вміщує в себе Христа і Духа Святого, однак і Діва Марія була вмістилищем Бога, причому в самому прямому сенсі.
«Одна тільки Вона виявилася першою і останньою такою Дівою, яка за своєю чистотою тілесною й душевною стала гідною бути церквою і храмом Святого Духа».
Це певний паралелізм символів, який чудово виражається в словах святителя Димитрія Ростовського: «Одна тільки Вона виявилася першою і останньою такою Дівою, яка за своєю чистотою тілесною й душевною стала гідною бути церквою і храмом Святого Духа».
Розглядом прообразних смислів в читаних на вечірні пареміях мені хотілося окремо ще раз підкреслити, виділити велич Богородиці. Ми шануємо Її Покров, Її заступництво, завдяки тому, що Вона стала, як пише святитель Григорій Палама, кордоном між створеним і нествореним єством. Вона – причина всіх благословень, дарованих людському роду. Вона – джерело і основа нашої небесної надії. Саме тому такими душевно теплими для нас є Богородичні свята, саме тому, думаю, ми так трепетно ставимося до торжества в честь Покрови.
Саме в такі дні ми гостріше відчуваємо, наскільки Діва Марія близька нам, як Вона дбає про християн – тих, хто хоч якось намагається зберігати вірність Її улюбленому Сину, в чому нехай допоможе нам Господь молитвами і клопотанням Його Пречистої Матері.
