Напуття на Великий піст, або Як не переплутати Божий дар із яєчнею
Недільна проповідь напередодні Великого посту.
Специфіка нинішнього Великого посту в тому, що ми проходитимемо його терени під час великих скорбот. Так судилося нам Божим промислом. Сьогоднішня наша розмова буде присвячена конкретним завданням, які я пропоную вирішити за цей період. Але спочатку про теорію.
Про тілесний піст
Людина трискладова. У неї є тіло, душа та дух. Про тілесний бік посту сказано вже чимало. Тому ми не будемо докладно зупинятись на цьому аспекті. Я тільки скажу про те, що устави посту писалися у той час, коли люди були сильними, витривалими та фізично здоровими. Під їжею, яку можна або яку не можна було куштувати в пости, малася на увазі саме їжа, а не хімічні конгломерати, які зараз у нас позначаються як харчові продукти.
Тому правило для будь-якого посту загальне для всіх – утримання в їжі не повинно шкодити організму, покликане полегшувати його життя, а не зробити його ще більш нестерпним. Якщо колір обличчя в результаті посту із світло-рожевого перетворюється на сіро-зелений, якщо з'являється дратівливість, зростає похмурість і бажання «всіх порвати», то це означає, що десь ми припустилися помилки.
Піст покликаний нести у душу мир, а не посилювати її пристрасті. Міра посту в кожного своя. Але при цьому треба розуміти, що фізичний піст є дуже важливою складовою нашого шляху до спасіння.
Відмінність духовного від душевного
Душевна сторона посту найважливіша. Тут слід зробити застереження про те, що в більшості випадків, коли в православних інтернет-ресурсах чи на проповідях пишуть чи говорять про «духовне життя», йдеться насправді про життя душевне. Усі ті процеси, де задіяна наша особиста воля та інтелект, відносяться до душевного життя. Молитва, читання або вивчення Слова Божого, роздуми про своє спасіння, покаяння та інше – це область душевного життя.
Поки наш розум перебуває у помислах, не важливо яких – добрих чи злих, це не духовне життя, а душевний сон. Вночі нам сниться всяка всячина, а вдень наш розум перебуває у своїй уяві, фантазіях і всьому тому невігластві, яким його обплутали помисли. Різниця між нічним сном і денним неспанням не надто велика.
На периферії душевного і духовного життя розум починає бачити свої думки, розуміти їх лукавство, не ототожнюючи себе з ними. Так, поступово очищаючись, він наближається до того стану, що преп. Ісаак Сирин назвав «місцем ясності». З цього місця і починається духовне життя людини. Тоді її воля вже упокорюється настільки, що нею цілком керує воля Божа, а молитва з душевного етапу перетворюється на той стан, який святі отці називають спогляданням. Знання скасовуються, людина починає жити віданням. Дух у цей час оживає, і через нього, а вірніше у ньому, починає діяти Бог Своїми енергіями. Такий подвижник може разом із апостолом сказати, що «не я живу, а живе в мені Христос» (Гал. 2:20).
Продовжувати розмову про відмінність душевного і духовного життя в цій публікації немає сенсу, оскільки я поставив тут інше завдання. Головне, що я хотів зараз пояснити, то це те, щоб ми не плутали Божий дар із яєчнею і не називали душевне життя духовним.
Душевний етап
Для того, щоб почати жити духовним життям, потрібно пройти етап душевного життя. А це якраз те, в чому ми застрягаємо надовго і, на жаль, найчастіше до самої смерті. Ні піст, ні читання молитов, ні Причастя зі сповіддю нам не допоможуть, допоки ми будемо дозволяти помислам керувати нашим життям.
Розум знаходить ясність, а серце чистоту тільки тоді, коли вони перестають бути веденими помислами. Це те, на що має бути спрямована вся наша увага на цьому етапі. Утримання розуму в серці, а уваги на повільному диханні − з молитвою Іісуса як способі досягнення цієї мети описують багато святих отців. Потрібно також звернути увагу на поради преподобного Ісака Сирина.
На думку Мар Ісхака людині зусиллям своєї волі утримати помисли неможливо. Це може лише благодать Божа. Така природа нашого рухливого, невловимого, непосидливого розуму. Тому цей великий сирійський старець пише про «благочестиве блукання розуму».
Своїм учням преподобний Ісаак пропонував збудувати у своїй душі огорожу, всередині якої спорудити годівниці для розуму. Нехай такими годівницями стануть благочестиві роздуми над біблійним текстом, а також про властивості Божі, про Його любов, промисл і милосердя. Преподобний Ісаак вважав, що таке зосередження очищає розум, дає йому корисну їжу і не дозволяє живитися брудом, що опоганює душу. Усі нечисті думки треба виселити за цю огорожу і заборонити їм навіть наближатися до неї. Так поступово через практику Іісусової молитви і богомислення ми наближаємося до проблисків духовного життя, якими поступово освітлюватиметься наш розум і просвічуватиметься серце.
Ферма для помислів
Є ще один важливий момент, на який нині мало хто звертає увагу. У той час, коли писали та трудилися святі отці, інформаційне поле було іншим. Розмаїття їжі, якою харчувалися помисли, було значно менше. Розмови, плітки, новини, де їх можна було почути? На міській площі, у громадській лазні, в якійсь забігайлівці чи на ринку. Від усього цього можна було просто і легко відмовитися. А якщо людина жила на самоті, то для неї взагалі не було труднощів уникати всіх цих інформаційних потоків.
Щоправда, згодом з'явилися газети, радіо, телевізор. Але що все це, порівняно з тим, що приніс нам інтернет? Його павутиння щільно обплутало кожну душу, залізло в кожну хату і в кожну кишеню. Вже неможливо уявити наше життя без смартфона та кредитної картки. Біля планшета та комп'ютера ми проводимо у сотні разів більше часу, ніж на молитві. Всі ці речі – провідники безперервного інформаційного потоку. Вони створюють потужне середовище для розвитку помислів, які нею живляться, у ньому розмножуються і покривають товстим шаром нашу свідомість, не залишаючи їй жодної надії на свободу.
ЗМІ – найбільша небезпека для сучасної людини. Сатана дав їм дуже великі повноваження − формувати свідомість через помисли, переформатовувати уявлення про добро і зло, збуджувати пристрасті, вбивати все добре і хороше, що залишилося в душі.
Ми нічим не кращі
Православні ЗМІ мало чим відрізняються від світських. Для них, як і для всіх інших, на першому місці стоїть рейтинг переглядів. Щоб він був високим, потрібні затребувані публікації, які людям подобається читати. А що подобається людям? Те, що збуджує уяву, привертає увагу, тобто знову-таки живить помисли. Тому стаття під назвою «Як врятувати душу» набере мінімальну кількість переглядів, а ось до публікації «Страшне одкровення великого старця про те, що скоро станеться» потягнуться тисячі голів.
На моєму блозі є чимала група передплатників, яких можна умовно назвати «православними мазохістами». Вони регулярно закидають мене різними страшними новинами. По можливості цих людей, одержимих жахами майбутнього, я намагаюся обмежити в можливостях надсилати мені весь цей душерозривний стогін, але це вдається далеко не завжди.
Зобов'язання до Великого посту
Виходячи з вищесказаного, я пропоную розглянути ті зобов'язання, які охочі могли б спробувати, якщо це не заважатиме вашій роботі і т.і., реалізувати в період Великого посту.
1. Вимкніть телевізор (у кого він ще залишився) і не вмикайте його до Великодня, а краще ніколи.
2. Користуйтесь планшетом та комп'ютером лише у разі нагальної потреби для пошуку якоїсь інформації, внесення даних, оплати послуг тощо.
Не читайте новини, не переглядайте інформаційні стрічки, не роблячи виняток і для православних ресурсів. Помислам все одно які новини (православні чи сатанинські), для них і те, й інше – їжа.
3. Беріть телефон до рук, щоб зателефонувати або відповісти на дзвінок. Обмежте наскільки можна своє коло спілкування.
4. Постарайтеся якнайменше розмовляти, навіть удома.
5. Коли розум проситиме у вас їжі, запропонуйте йому на вибір Біблію, вервиці чи хорошу духовну книгу.
Шукайте джерела радості в нашому безрадісному світі перед своїм носом, вдивляючись у світ живої природи. Розум буде при цьому кричати вам про те, що без новин вам не вижити: всі знатимуть, що ваш будинок обклали хмизом і ось-ось підпалять, вони втечуть, а ви згорите. Не вірте, розум вас дурить. Те, що вам потрібно знати, ви дізнаєтесь і так.
Ще одне заперечення...
Ще одне заперечення − це те, що подібний відхід від світу нагадує легенду про страуса, який нібито ховає голову в пісок, щоб не чути і не бачити небезпеку. Що тут можна заперечити?
Є душі, як камінь, а є, як солома та сіно. Якщо ти камінь, то вогонь не візьме тебе. Якщо ти можеш читати, жити серед інформаційних потоків і навіть залишатися безпристрасним, тобто не злитися, не засуджувати, не сумувати, не обурюватися, зберігати мир душі і нерозсіяну увагу на молитві, то немає проблем, все перераховане вище не для тебе.
Але якщо цього немає так і твоя душа, як солома, запалюється від усього, що ти бачиш і чуєш, горить і палає вогнем гніву, страху, ненависті та смутку, то будь ласкавий, не підливай бензин, пожалій себе, піди в тишу. Побудь, якщо можеш, хоча б у Великий піст наодинці з Богом.
