Хресний хід як випробування та подвиг: шлях з Кам'янця до Почаєва

Багато хто вже не мислить себе без цих шести літніх днів, за які паломники долають 250 кілометрів шляху. Цей хресний хід – один з найчисленніших і, напевно, один з найдавніших в нашій країні.

Перша згадка про нього відноситься до 1832 року, відразу після повернення Почаївської лаври з унії в лоно Православної Церкви. Тоді до Лаври разом із бабусею прийшла сліпа дівчинка Анна Акимчукова, яка після старанної молитви перед Почаївською іконою Божої Матері прозріла. У згадку про цю чудесну подію священноархімандрит Лаври архієпископ Інокентій встановив щотижневе соборне читання акафісту перед чудотворною іконою. Люди з молитвою і в пам'ять про цю подію стали щорічно йти шляхом маленької Ані та її бабусі: довгі кілометри пішки до Божої Матері…

Навіть у суворі для віруючих радянські часи хресний хід існував – люди йшли по ночах, невеликими групками по троє-п'ятеро. Ще на початку 2000-х серед маси паломників були й люди, що ходили свого часу в цих невеличких групах… Зараз Почаївський хресний хід – це грандіозна подія, що об'єднує не лише жителів нашої країни, але й усіх православних християн.

Що ж відбувається на шляху з Кам'янця-Подільського до Почаєва? Як це все відбувається? Навіщо люди йдуть? На ці запитання дав відповідь протоієрей Андрій Сосюк, клірик Кам'янець-Подільської єпархії.

– Що таке хресний хід з духовної точки зору?

– Хресний хід з точки зору духовної – це передусім молитва. Якщо звернутися до історії, то хресні ходи часто виникали через якісь катаклізми: стихійні лиха, мори, хвороби, війни. Віруючі люди знали і розуміли, що за допомогою хресного ходу можна змінити ситуацію в кращу сторону, виправити її: адже це соборна молитва, коли віруючі збираються з іконами, молитвами, піснеспівами, покаянням і долають якийсь шлях, нехай навіть невеликий.

Така дія завжди приносила позитивний результат для народу, міста чи навіть цілої країни. Тому традиція хресних ходів настільки давня і сильна. Навіть невіруючі, коли бачать численні хресні ходи, в яких люди йдуть та моляться, я особисто можу це засвідчити, зупиняються, виходять з машин, фотографують та щиро дивуються такому величному дійству. Це не просто приклад віросповідання Христа, це проповідь Христа.

У такі моменти людям дається можливість замислитися над тим, що вони бачать, поставити собі запитання: а може, і я можу щось зробити, щоб змінити своє життя на краще? Звісно, йдеться про духовну сторону людського життя, і часто саме хресні ходи дають такий перший поштовх для майбутніх змін.

Ще раз повторюся: хресний хід – це в першу чергу молитва, це боротьба зі своїми пристрастями, оскільки, вирушаючи в хресний хід, людина дійсно відмовляється від багатьох речей. Особливо хресний хід до Почаївської лаври, який триває цілий тиждень. Людина часто не знає, де вмитися, де зупинитися на нічліг.

Якщо ніч застає десь у полі, людина, що називається, падає, де доведеться: у полі в наметі, десь під храмом. Залишається тільки одне – молитися та змирятися. Йде випробування віри, випробування немочі, особливо з духовної точки зору. Чому з духовної? На другий-третій день ходу починають проявлятися, вилазити всі проблеми, пристрасті, гріхи людини. І якщо людина правильно, духовно налаштована, то відразу звертає увагу на ці недоліки і прагне їх виправити. Тому з духовної точки зору хресний хід дуже важливий як для людини, так і для суспільства та держави.

– Отець Андрій, а який за рахунком це для Вас хресний хід?

– Восьмий.

– А в якості старшого священика колони?

– Це восьмий рік, коли я отримую благословення архієрея очолювати колону.

– Вам було би просто не піти до Почаєва?

– Я собі теж не раз це питання задавав. І навіть оточуючі якось підбивають: шукай собі там заміну, хіба нікому крім тебе йти? 

Та й справді непросто йти, реально важко. І фізично, і психологічно, і емоційно. Ну не знаю, з усіх сторін важко. Але це тільки на початку. І я, напевно, вже б не зміг не піти в Почаїв, хіба що... але й говорити не хочу про таке.

Не знаю, у мене не було такого дня, коли б я не думав про хресний хід. Відтоді, як я перший раз пішов, вісім років тому, у мене постійно думки про хресну ходу. Дуже багато людей бере участь у нашому хресному ході. Поїдеш до Києва, зайдеш в Лавру – о батюшка! Наші хрестоходці! Поїхали до Чернівців – знову люди з хресного ходу.

Навіть у Закарпатті, поїхали в гори і там зустрілися з паломниками. І починаються розмови про хресний хід, спогади, плани на наступний хресний хід. Обговорюємо, розмовляємо, фотографуємося! Це стало настільки близьким, це дійсно сприймається як сім'я, особливо ті люди, які йдуть вже не перший рік. Всі чекають хресний хід, ми тільки прийшли до Лаври і вже починаємо знову чекати…

Непередаване відчуття, коли вся багатотисячна колона опускається на коліна перед святими вратами Почаївської лаври після стількох виснажливих днів шляху і після прочитання молитви до Пресвятої Богородиці поступово наче розчиняється на території монастиря … Тож я, напевно, вже б не зміг не піти в Почаїв.

– З яким настроєм йдуть люди у хресному ході?

– Кожна людина по-різному йде, по-різному налаштована. Люди досвідчені, що йдуть не вперше, знають, що настрій, в першу чергу, – це молитва. Кожен іде зі своїми труднощами, своїми проблемами. Хтось щось обіцяє Богу, хтось чогось у Нього просить. Хтось благословення: на одруження, на роботу, хтось йде просить зцілення своїм дітям, собі, родичам.

Зараз дуже актуально: ми йдемо і всі просимо миру нашій державі. Настрій залежить від безлічі речей, адже йдуть багато тисяч паломників. Тут штовхнули, тут на ногу наступили...

І починають проявлятися пристрасті. Але якщо людина дійсно віруюча, то вона це усвідомлює й намагається себе контролювати. Всі йдуть з чимось… Але всіх об'єднує один порив молитви, покаяння і це дає позитивний результат.

Якщо люди йдуть вперше, то перші дні вони не можуть зрозуміти, куди вони потрапили, для них все в дивину. Такі люди дуже часто випереджають навіть голову колони (на чолі колони «йдуть» ікони, хрест, хоругви і старший колони), і це проблема першого дня. Але потім на другий, третій день такі люди розуміють – бігти немає сенсу, часом вони вже навіть і не в змозі йти нормально, так набігалися в перші дні.

І тоді вони вже просто змиряються. Спочатку, звісно, ремствують, потім навіть, буває, ображаються. Але в кінці все вже зовсім по-іншому, всі усім задоволені… А коли паломники вже побачили Лавру… Просто не передати цю атмосферу, ці почуття… Треба просто пережити. Звичайно, не потрібно нікого примушувати, але якщо людина один раз пройшла цей шлях, один раз відчула все це, то вона буде прагнути потрапити сюди знову і знову, пройти весь шлях з Кам'янця-Подільського до Почаєва. Бо цей хресний хід дуже сильно і дуже позитивно впливає на людину: на її душу, її віру, на людину в цілому. 

Зазвичай для того, щоб пізнати людину, потрібно прожити з нею три дні, поїхати в поїздку, побачити людину в іншій обстановці. Так само і в хресній ході, буквально на третій день видно, хто чим дихає.

– А який порядок руху? Є певний графік? З чого починається день і як проходить шлях?

– Дійсно, за вісім років у нас вже склався певний порядок, графік хресного ходу. Ми дуже чітко знаємо, де й о котрій годині, можна сказати, до хвилини, ми маємо бути. Багато людей по дорозі приєднуються до хресного ходу, хтось не має можливості взяти участь у всьому процесі від початку до кінця, тому або раніше завершує своє паломництво, або навпаки, пізніше приєднується.

Існує графік привалів, тим більше до них, як правило, приїжджають люди для того, щоб нагодувати паломників. Тому я навіть порівнюю хресний хід з таким величезним потягом, на якому перебувають тисячі людей, і він має свій чіткий графік і чітко знає свої зупинки: де привал, коли молебень, панахида, нічліг.

Ось приблизний розпорядок дня хресного ходу: розпочинається день у нас ще до світанку: вранці, о 4.00, біля ікон всі зустрічаються і читаються ранкові молитви. Звичайно, не всі приходять, але таке правило, що всі повинні вичитати ранкові молитви до 4.30, адже вже о пів на п'яту ранку колона починає свій денний шлях.

– Чому так рано?

– По-перше, вранці, коли сонце ще не піднялося дуже високо, легше йти – менше машин, а в нас є частина шляху по трасі. І друге, нам потрібно раніше вийти, щоб раніше потрапити на місце наступної ночівлі, бували такі випадки, коли колона приходила затемна і було досить складно людям влаштуватися на нічліг. Йде така маса людей, потрібно розкласти намети, перекусити, привести себе в порядок. Тому дуже важливо прийти на нічліг засвітла. Ми зазвичай приходимо на нічліг близько восьмої години вечора, це ще ціла година світлового дня і люди встигають облаштуватися та нормально відпочити перед наступним днем.

В кінці шляху колона і раніше приходить, там переходи вже менше, не так, як в перші дні, коли ми проходимо по 40 кілометрів. Дорогою біля кожного кладовища ми служимо літію, біля поклонних хрестів співаємо «Хресту Твоєму...»

– А як треба йти в колоні?

– Головне, треба бути разом з іншими паломниками і триматися поруч з іконами, не слід вибігати перед ними, але й віддалятися дуже теж не треба. Ще раз наголошую: не слід йти, бігти перед іконами!

– Яка ділянка найскладніша для паломників?

– Мені здається, що найбільш важкі для паломників, можна сказати, переломні – третій, а для когось і другий дні хресного ходу. Це найбільші ділянки, найтриваліші переходи. Шлях проходить по трасі, часто буває спека, знову ж таки асфальт, машини. Дуже складно. Саме в цей час ми робимо сорокакілометровий марш-кидок. Дійсно дуже важко, я сам це відчуваю. Тут відбувається внутрішня боротьба. І навіть не стільки фізична, як внутрішня, психологічна, духовна, буває стільки емоцій.

Може бути й відчай, і навіть смуток, обурення, але потрібно пережити ці моменти і тоді починається духовне зростання людини, хресний хід відлущує все зайве та відкриває все справжнє. Зникає самонадіяність, зникають егоїстичні надії, зникає первинний адреналін, виснажуються фізичні сили, і, за словами апостола Павла, «благодать приходить тоді, коли зубожіє наша віра, і сили». Саме благодать починає поповнювати наші немочі і давати сили йти далі.

Мені здається, саме заради цього ми і йдемо в хресний хід: за цією благодаттю, яка в ці моменти приходить. Людина проходить певний рубіж, коли здається вже все, далі рухатися неможливо, далі не можу, не піду! Ось тоді Господь зміцнює, несе на руках, на крилах! Але до цього моменту потрібно пережити перші три дні.

– Батюшка, а які люди йдуть до Почаєва: молодь, старі? Хто?

– Бували такі роки, коли можна сказати – від 0 до 100! Почаївські ченці, буває, просять дізнатися – хто наймолодший у хресній ході, а хто найстарший. В один рік з'ясувалося, що найменшою була двомісячна дитина, хоча в хресному ході йде і дуже багато вагітних мам, і ці дітки теж учасники!

І найстаршим тоді був священик, якому було 85 років, а деяким бабусям – і 87-88. Так, вони не все могли пройти, їх там підвозили, але факт в тому, що вони дійшли до кінця, до Почаєва, і заходили в Лавру разом з колоною. Дуже багато молоді, людей похилого віку, люди цілими сім'ями йдуть, з дітками у візочках. 

– А якщо поставити питання – звідки йдуть?

– Так зі всієї України! З Києва, сходу, центральної України, заходу, Чернігівської області, Запорізької області, півдня. З усіх без винятку областей! З інших держав: Польщі, Молдови, Румунії, Росії, Білорусі. Торік були люди з Франції, Англії. Знаю, що минулого року англійці з Лондона спеціально підлаштовували свою відпустку так, щоб взяти участь у Почаївському хресному ході. Багато паломників намагаються взяти відпустку саме на час хресного ходу, щоб піти й помолитися разом до Почаєва.

– От конкретно в нашому випадку, адже може хресний хід (участь у ньому) завдати духовної шкоди людині: ось, мовляв, я стільки пройшов, витримав, дійшов до Почаєва, честь мені і хвала! Як уникнути цього?

– Я такого не зустрічав, але таким людям можна нагадати слова Господа про піст: не треба засуджувати тих, хто не постить. Так само і тут, не треба засуджувати людей, які не йдуть у хресній ході, але й не потрібно пишатися людям, які йдуть, подібно до фарисеїв, що посипали свої голови попелом та робили скорботний вираз обличчя під час посту. Не потрібно пишатися, а необхідно смиренно і з покаянням дякувати Богові за те, що Він допоміг здійснити цей подвиг і дійти до Почаєва. Мені здається, найголовніше – наявність смирення у людини. Щоб цей хресний хід, подвиг праці та молитви, додав терпіння, любові, віри і благодаті кожному його учаснику.

– Що б ви могли побажати тим паломникам, які збираються в цьому році піти хресним ходом з Кам'янця-Подільського до Почаєва?

– Можна багато чого побажати: щоб не забули взяти зручне взуття, намет, спальник, каремати. Це все зрозуміло і необхідно, але це технічна сторона.

Найголовніше  не забути взяти з собою молитовник, налаштуватися на молитву, ось це дуже важливо. Хресний хід – не туристичний похід, це в першу чергу молитва. Потрібно йти з бажанням стати краще, ось це дуже важливо. Я можу побажати те, що, наприклад, бажають тим, що йдуть на сповідь – виправитися.

Тому я можу побажати тільки ставати краще. Давайте собі обіцянки, в чому ви повинні виправлятися: хто курить – нехай кидає палити, хто ще від чогось залежить – давайте собі завдання позбутися залежності. У такий спосіб очищати свою душу, серце і наближатися до Бога!

Багато людей вже спакували речі, вже куплені квитки і заправлені автівки. Багато людей чекають Преображення Господнього, коли з Кам'янця-Подільського виступить у свій шлях до Почаївської лаври колона хресного ходу. Хтось йде вперше, хтось ні. Але всім необхідно пам'ятати: хресний хід – це молитва і покаяння. Це не політична демонстрація, тут не несуть прапори і портрети. На чолі хресного ходу – ікони, хрести і хоругви. Його мета – молитва і об'єднання людей через молитву. І нічого іншого там бути не повинно.

P. S. В останні роки, у зв'язку з великою чисельністю учасників хресного ходу (за приблизними підрахунками, торік у ньому взяли участь від 15 до 20 тисяч віруючих), колону супроводжують автобуси, швидка допомога. Таким чином немічні, тобто літні люди, хворі, вагітні мають можливість своєчасно отримати медичну допомогу, а також є можливість підвезти тих, хто дуже втомився, але не хоче припиняти свою участь у паломництві.