Кандидати на посаду Патріарха Грузії – хто вони?
Грузинська Церква стоїть на роздоріжжі.
28 квітня 2026 року Священний Синод Грузинської Православної Церкви зробив історичний крок, визначивши трьох кандидатів на патріарший престол. Після кончини Католикоса-Патріарха Ілії II, який помер 17 березня 2026 року у віці 93 років і очолював Церкву 48 років, Грузія опинилася на порозі нової епохи.
На засіданні Синоду були присутні 38 ієрархів (був відсутній через хворобу митрополит Цілканський і Душетський Зосима). Шляхом таємного голосування було висунуто три кандидатури. Беззаперечним лідером першого етапу став місцеблюститель патріаршого престолу митрополит Сенакський і Чхороцкуйський Шіо (Муджірі), який отримав 20 голосів. Два інші кандидати – митрополит Руїс-Урбніський Іов (Акіашвілі) і митрополит Потійський і Хобський Григол (Бербічашвілі) – набрали по 7 голосів кожен.
Остаточний вибір належить зробити розширеному зібранню Грузинської Православної Церкви (аналогу помісного Собору), яке має відбутися в тбіліському кафедральному соборі Святої Трійці (Самеба) не пізніше 17 травня 2026 року. Для перемоги кандидатові необхідно буде набрати більше половини голосів делегатів.
Хто ж ці три ієрархи, один з яких незабаром стане духовним лідером Грузії? Якими є їхні біографії, богословські погляди і, що особливо важливо для нас у нинішніх реаліях, як вони ставляться до української церковної проблеми? Спробуємо розібратися, спираючись на факти і свідчення експертів.
Митрополит Шіо (Муджірі)
Митрополит Сенакський і Чхороцкуйський Шіо (у миру Елізбар Теймуразович Муджірі) – фігура, до якої сьогодні прикута найбільша увага. Саме він вважається головним фаворитом передвиборчих перегонів, враховуючи результати синодального голосування і статус місцеблюстителя.
Біографія і церковний шлях
Народився 1 лютого 1969 року в Тбілісі. У юності його інтереси лежали в сфері мистецтва, і після закінчення 53-ї середньої школи він вступив до Тбіліської державної консерваторії по класу віолончелі. Однак у 1991 році, на тлі бурхливих подій здобуття Грузією незалежності, Елізбар кардинально змінив своє життя, ставши послушником у стародавньому Шіо-Мгвімському монастирі. У 1993 році він прийняв чернечий постриг з ім'ям Шіо.
У 1996 році Католикос-Патріарх Ілія II рукоположив його в ієромонаха. Наприкінці 1990-х років майбутній митрополит ніс послушання настоятеля в кількох тбіліських храмах. Закінчив Батумську духовну семінарію, заочно навчався в Московській духовній академії, а потім – у Православному Свято-Тихонівському гуманітарному університеті (ПСТГУ) в Москві. У 2001–2003 роках Шіо служив настоятелем храму великомученика Георгія Переможця в Грузинах (Москва), який є духовним центром грузинської діаспори в Росії.
У 2003 році він був хіротонісаний у єпископа Сенакського і Чхороцкуйського, а в 2010 році возведений у сан митрополита. У 2015 році в ПСТГУ він захистив кандидатську дисертацію з історичного богослов'я, присвячену грузинському святому Олексію (Шушанії).
Поворотним моментом у його кар'єрі стало 23 листопада 2017 року, коли Патріарх Ілія II несподівано для багатьох призначив його своїм місцеблюстителем.
Церковний авторитет і богословські погляди
У богословському плані митрополит Шіо зарекомендував себе як послідовний консерватор. Як зазначає грузинський богослов Шота Кінцурашвілі, погляди Шіо сформувалися в 1990-ті роки в Шіо-Мгвімському монастирі, який у той час був одним із центрів богословського консерватизму та антиекуменізму в ГПЦ.
Його проповіді зазвичай зосереджені на екзегетичному тлумаченні Священного Писання. В етичних питаннях він посідає жорстку позицію: наприклад, називав аборти «формою агресії» і «узаконеним фашизмом». За його активної участі Церква ініціювала посилення законодавства у сфері ігорного бізнесу та онлайн-казино.
Адміністративний стиль митрополита Шіо характеризується стриманістю і закритістю. Як місцеблюститель він намагався навести канонічний лад в управлінні Церквою, спираючись на молоде «біле духовенство», що іноді викликало приховане невдоволення ієрархів «старої школи» Ілії II.
Ставлення до ПЦУ і геополітичний вектор
Питання визнання ПЦУ є одним із найболючіших для Грузинської Церкви. Митрополит Шіо традиційно належить до тієї частини єпископату, яка блокує визнання цієї структури.
Після надання Константинополем Томосу про автокефалію ПЦУ в січні 2019 року саме владика Шіо озвучував офіційну стриману позицію Синоду: «Ми ознайомимося з текстом Томосу, і рішення, звичайно, послідує після цього». Зазначимо, що рішення так і не послідувало досі.
Зрозуміло, що сьогодні кожен, хто виступає проти ПЦУ з канонічних і церковних причин, отримує від недоброзичливців ярлик «промосковського». Але експерти зазначають, що називати митрополита Шіо «промосковським» не можна. Тому що під час недавніх політичних криз у Грузії ГПЦ під його управлінням намагалася зберігати дистанцію від прямого схвалення дій влади, хоча церковні медіа часто транслювали схожу з урядом риторику.
Хто підтримує і чого чекати?
Головна опора Шіо – це авторитет покійного Патріарха Ілії II, який сам обрав його наступником. Його підтримує значна частина Синоду (20 голосів) і консервативно налаштована паства. Вважається, що його кандидатура цілком влаштовує правлячу партію «Грузинська мрія», яка бачить у ньому консервативного лідера.
Якщо митрополит Шіо стане Патріархом, слід очікувати посилення консервативного курсу ГПЦ, централізації церковного управління і збереження статус-кво у відносинах з РПЦ і Константинополем (тобто ПЦУ визнана не буде).
Цікаво, що митрополит Шіо супроводжував Патріарха Ілію під час поїздки до Києва в 2011 році.
Митрополит Іов (Акіашвілі)
Митрополит Руїс-Урбніський Іов (у миру Елгуджа Зурабович Акіашвілі) – 65-річний ієрарх, що представляє радикально консервативне чернече крило ГПЦ.
Біографія і церковний шлях
Народився 29 травня 1960 року в селі Сно Казбегського району – на малій батьківщині покійного Патріарха Ілії II. На відміну від владики Шіо, він отримав світську освіту, закінчивши економічний факультет Сільськогосподарського інституту Грузії. Деякий час працював економістом у Патріархії.
У 1985 році вступив до Мцхетської духовної семінарії. У січні 1988 року прийняв чернечий постриг, а незабаром був рукоположений в ієромонаха. На початку 1990-х років служив у різних єпархіях, включаючи складний регіон Аджарії (Схалтський монастир).
З 1996 року незмінно очолює Руїс-Урбніську єпархію. За час його правління були відновлені багато храмів, засновані нові чоловічі та жіночі монастирі, відкриті духовні училища.
Церковний авторитет і богословські погляди
Митрополит Іов користується величезним авторитетом серед чернецтва і консервативної пастви. Його єпархія вважається оплотом фундаменталізму в ГПЦ. Саме під тиском урбніських ченців Грузинська Церква наприкінці 1990-х років вийшла зі Всесвітньої ради церков.
Водночас владика Іов відомий своєю прямолінійністю і не соромиться жорстко критикувати світську владу (як колишню, так і нинішню) і часто висловлює радикальні, а подекуди й конспірологічні ідеї. Цікаво, що він є відкритим прихильником відновлення монархії в Грузії і публічно підтримує династію Багратіонів.
Ставлення до ПЦУ
Незважаючи на свій ультраконсерватизм, позиція митрополита Іова з українського питання парадоксальна для стороннього спостерігача, оскільки він опинився серед тих ієрархів ГПЦ, які публічно підтримали ПЦУ.
В одному з інтерв'ю він заявив: «Вселенський Патріархат Константинополя підтримує єдність Православної Церкви... Ми повинні розуміти, що права Константинопольського Патріархату [надавати автокефалію] мають бути узаконені і визнані».
Хто підтримує і чого чекати?
Митрополита Іова підтримують 7 членів Синоду, в основному представники старшого покоління і чернечої партії, незадоволені тим, як діє митрополит Шіо.
У разі обрання Іова Патріархом Грузинську Церкву чекає період посилення консерватизму у внутрішньому житті, але водночас можливі кроки на зовнішньополітичній арені, включаючи зближення з Константинополем з українського питання. Однак його радикальність відлякує багатьох поміркованих ієрархів і світську владу.
Митрополит Григол (Бербічашвілі)
Третій кандидат – митрополит Потійський і Хобський Григол (у миру Гурам Григорович Бербічашвілі). Йому 69 років (у липні 2026-го виповниться 70), і він представляє умовно «ліберальне» і прозахідне крило грузинського єпископату.
Біографія і церковний шлях
Народився 18 липня 1956 року в Тбілісі. У молодості навчався в авіаційному училищі в Кривому Розі. Духовну освіту отримав у Тбіліській духовній семінарії та академії (1988–1994).
Рукоположений у священника в 1990 році, служив у Західній Грузії. У 1996 році був хіротонісаний у єпископа Потійського. Відтоді він незмінно керує цією чорноморською єпархією.
Владика Григол є ректором Нового грузинського університету (NGU) в Поті, доктором філософії (захистив дисертацію з метафізики Йони Хелашвілі), автором багатьох наукових праць з богослов'я і прав людини. У 2022 році Свято-Володимирська православна семінарія в Нью-Йорку присвоїла йому ступінь почесного доктора.
Церковний авторитет і богословські погляди
Вважається, що митрополит Григол – один із найосвіченіших архієреїв ГПЦ, активно виступає за європейську інтеграцію Грузії і часто критикує грузинських політиків.
Ставлення до ПЦУ і зовнішній тиск
Позиція митрополита Григола щодо України однозначна: він був одним із перших грузинських ієрархів, які публічно підтримали Томос для ПЦУ. «Ніщо не може перевершити бажання України мати Автокефальну Православну Церкву», – заявляв він.
Існують свідчення, що саме через його прозахідну позицію Служба зовнішньої розвідки РФ (СВР) ще 31 березня 2026 року випустила безпрецедентну заяву, в якій звинуватила Константинопольського Патріарха Варфоломея у втручанні в грузинські вибори і спробі просунути на патріарший престол саме митрополита Григола. Ця заява викликала обурення в Грузії і була розцінена як грубий тиск Москви на Синод.
Хто підтримує і чого чекати?
Григол отримав 7 голосів у Синоді. Його підтримує прозахідна частина духовенства, інтелігенція і проєвропейська опозиція в суспільстві. Оскільки 70 років йому виповниться лише 18 липня 2026 року, на момент висування і майбутнього обрання (до 17 травня) він формально відповідає віковому цензові статуту ГПЦ, хоча його кандидатура і стала предметом суперечок.
Якщо Патріархом стане митрополит Григол, це означатиме радикальний розворот ГПЦ: негайне визнання ПЦУ, зближення з Константинополем і Заходом, а також демократизацію внутрішньоцерковного життя. Однак шанси на його перемогу на розширеному зібранні оцінюються як невисокі через домінування більш традиційно налаштованих ієрархів.
Прогнози і перспективи
Грузинська Православна Церква стоїть на історичному роздоріжжі.
| Кандидат | Вік | Орієнтація | Ставлення до ПЦУ | Шанси на обрання |
| Шіо (Муджірі) | 57 років | Поміркований консерватор | Проти визнання | Високі (фаворит, 20 голосів Синоду) |
| Йов (Акіашвілі) | 65 років | Ультраконсерватор | За визнання | Середні (7 голосів Синоду) |
| Григол (Бербічашвілі) | 69 років | Ліберал, прозахідний інтелектуал | За визнання | Середні (7 голосів Синоду) |
Як зазначає експерт Леван Сутідзе, наявність трьох настільки різних кандидатів свідчить про те, що епоха монолітної єдності ГПЦ часів Ілії II добігла кінця.
На сьогодні найбільше шансів, що новим Католикосом-Патріархом стане митрополит Шіо. Однак наявність у трійці кандидатів двох прихильників ПЦУ (Іова і Григола) показує, що частина грузинських єпископів готова підтримати визнання цієї структури. Тому, незалежно від результату голосування 17 травня, новому предстоятелеві доведеться якось вирішити питання єдності ієрархії і знайти спосіб його зберегти.
