Естонія: європейський полігон для випробування свободи совісті
Влада Естонії чинить тиск на Церкву. Чи може держава під приводом безпеки регулювати те, що стосується віри та канонічної традиції?
Естонія – правова демократична держава, член ЄС і НАТО. Але сьогодні влада цієї країни в ультимативній формі вимагає від Естонської Церкви відмежуватися від РПЦ, інакше вона буде змушена припинити свою діяльність.
Заяву Естонської Православної Християнської Церкви (саме так після зміни назви іменується Естонська Церква Московського Патріархату), що вона діє в рамках естонського законодавства, бере участь у громадському та благодійному житті, неодноразово засуджувала війну РФ в Україні та молиться за мир, влада вважає недостатньою. Але чи має право держава втручатися в канонічну структуру Церкви і диктувати, що їй робити в цій сфері?
Якщо влада має конкретні докази протиправної діяльності Церкви в цілому або її окремих структур, то вона має повне право карати за таку діяльність і вимагати її припинення. Але канонічна підпорядкованість, сама по собі, явно не відноситься до такої діяльності. А отже, дії естонської влади виглядають як втручання в канонічну сферу життя Церкви.
Ворожий вплив?
Підтримка керівництвом РПЦ війни РФ проти України справді стала серйозною проблемою для церковних структур, які канонічно пов’язані з РПЦ, але територіально знаходяться в інших країнах. У березні 2024 р. Всесвітній російський народний собор під головуванням Патріарха Кирила заявив, що «спеціальна військова операція є Священною війною, в якій Росія та її народ, захищаючи єдиний духовний простір Святої Русі, виконують місію "Утримувача"».
На жаль, і ця, і багато інших заяв керівництва Руської Церкви не залишають сумнівів, що ідеологічно РПЦ підтримує агресію в Україні. Але чи означає це, що таку ж позицію автоматично займають усі церковні структури, канонічно пов’язані з РПЦ? Безумовно, ні. Чи може керівництво РПЦ впливати на позицію духовенства та віруючих у таких структурах? Цього не можна стверджувати без доказів у кожному конкретному випадку.
Дії естонської влади
6 травня 2024 р. естонський парламент, Рійгікогу, прийняв заяву, в якій засудив дії Московського Патріархату щодо виправдання та підтримки російської агресії проти України, оголосив його інститутом, що «спонсорує військову агресію Росії», та вказав, що РПЦ використовує ідеологію «руського миру» як інструмент просування війни.
А потім Рійгікогу вчинив сумнівні дії стосовно своїх власних православних громадян. У травні 2024 року влада припинила здавати Церкві приміщення в оренду. Потім МЗС почало вимагати публічних оцінок висловлювань Патріарха Кирила. А у вересні 2024 року у МВС заявили про необхідність повного розриву Естонської Церкви з РПЦ. У січні 2025 року влада Естонії затвердила законопроєкт з вимогою до Церкви розірвати зв’язки з РПЦ.
9 квітня 2025 року парламент ухвалив поправки до Закону «Про церкви та парафії» з метою «недопущення використання релігійних організацій для розпалювання ненависті або насильства».
Однак формулювання цих поправок виходять далеко за межі заявлених цілей. У першій версії поправок йшлося про те, що церкви, парафії та монастирі в Естонії не можуть бути пов’язані юридично чи економічно із закордонним духовним центром або органом управління, який становить загрозу безпеці, конституційному чи громадському порядку Естонії. Іншими словами, об’єктом регулювання ставала не лише незаконна діяльність конкретних осіб, а й канонічні відносини релігійної організації із зовнішнім духовним центром.
Закон також передбачав механізм, за якого парафія чи монастир могли прийняти новий статут і внести зміни до реєстру без згоди церковного керівництва, якщо таку згоду «нереалістично отримати». Це не що інше, як посягання на вчення про Церкву. Ще на рубежі I і II століть священномученик Ігнатій Богоносець сформулював принцип: «Без єпископа ніхто не роби нічого, що стосується Церкви», який надалі знайшов відображення у безлічі канонічних правил.
24 квітня 2025 р. президент Естонії Алар Каріс повернув закон до парламенту, заявивши, що поправки обмежують свободу об’єднань та релігії і суперечать статтям 40, 48 та 11 Конституції. Також він вказав на розпливчастість формулювань закону, яка може призвести до юридичних суперечок і до того, що подібні обмеження почнуть застосовуватися до свобод будь-яких об'єднань, включаючи політичні партії.
Проблема, на думку президента, не у відсутності правових інструментів для нейтралізації ворожої впливу, а в їх застосуванні. Він нагадав, що чинне законодавство вже передбачає контроль за релігійними об’єднаннями, а Кримінальний кодекс Естонії вже містить статті, що передбачають відповідальність за ворожі операції впливу та поширення дезінформації в інтересах іноземної організації.
По суті, це визнання того, що держава може карати конкретних осіб за ворожу діяльність, але повинна при цьому діяти адресно, а не змушувати цілу релігійну громаду змінювати свій канонічний статус.
Після критики президента парламент дещо змінив формулювання закону, але суть його залишилася та сама. 4 серпня 2025 року конституційна комісія Рійгікогу прийняла рішення підтримати Закон про церкви та парафії в його первинному вигляді, незважаючи на зауваження президента Естонії.
8 вересня Алар Каріс вкотре піддав критиці закон «Про церкви та парафії», спрямований на заборону Естонської Православної Християнської Церкви. У своїй промові на відкритті осінньої сесії Рійгікогу глава держави заявив, що цей закон має відповідати вимогам Конституції
Але 17 вересня 2025 р. Рійгікогу знову ухвалив закон у тій редакції, яку вже відхилив президент. При цьому представники парламенту стверджують, що закон не забороняє релігію, не ліквідує парафії чи монастирі і не обмежує богослужбове життя. Але при цьому Естонія не терпітиме втручання у внутрішні справи держави «під прикриттям свободи релігії та канонічної діяльності».
Тобто естонські депутати заявили, що «канонічна діяльність» – нібито лише прикриття для ворожої діяльності. При цьому не було представлено судового рішення або відкритих доказів, які б підтверджували протиправну діяльність всієї Церкви, всіх її парафій, монастирів і віруючих. Адже для Церкви «канонічна діяльність» – це не прикриття, а історична форма існування. І якщо держава починає розглядати канони як потенційну ширму для загрози, вона фактично оцінює церковне життя не за віровченням, не за канонами і навіть не за світськими законами, а за критеріями спецслужб.
На сьогоднішній день справа про неконституційність цього закону перебуває у Верховному суді Естонії, який 19 лютого 2026 р. повідомив, що через принципові розбіжності справу передано на розгляд загального складу Верховного суду, а рішення буде опубліковано не пізніше червня 2026 року.
Реакція Церкви, вірян та правозахисників
ЕХПЦ відкинула звинувачення в тому, що її діяльність координується з Москви. У заяві Церкви йдеться, що її внутрішнє життя, адміністративні рішення та пастирська діяльність здійснюються самостійно, без зовнішнього керівництва з боку структур Московського Патріархату.
Щоб підкреслити свій самокерований статус, ЕПЦ у березні 2025 р. отримала через суд право змінити свою назву на Естонську Православну Християнську Церкву (ЕПХЦ). Але перейменування не вирішило головного питання. З точки зору держави, канонічний зв'язок з Московським Патріархатом вже сам по собі може свідчити про «ворожу діяльність». А з точки зору Церкви, відмова від цього зв'язку означає порушення канонічного ладу.
Захищають свою Церкву і православні віряни Естонії. Вони зібрали понад 4000 підписів під зверненням до Рійгікогу, представники вірян брали участь у засіданні правової комісії парламенту, неодноразово зверталися до уряду, МВС, парламенту та президента, намагаючись захистити право вірян зберегти свою релігійну свободу без політичного тиску.
Головний аргумент віруючих: канонічний зв'язок з Материнською Церквою є не адміністративною формальністю, а частиною релігійної ідентичності. Тому примусовий розрив канонічних зв'язків і перехід під іншу юрисдикцію означає руйнування тієї Церкви, до якої вони належать. Спірна риторика глави РПЦ не може бути достатньою підставою для фундаментальної зміни правового статусу всієї ЕПХЦ. Для простих вірян дискусії навколо вищезгаданого закону – це не про Москву і не про політику, а про право великої кількості жителів Естонії зберегти свою релігійну спадкоємність без політичного тиску.
Стурбованість висловили й експерти ООН. 15 грудня 2025 р. вони заявили, що законодавчі та адміністративні заходи проти ЕПХЦ можуть бути неприпустимим обмеженням свободи релігії та прав меншин. За їхніми словами, «канонічна ідентичність, церковна ієрархія та духовна приналежність є складовими частинами свободи релігії і повністю захищені міжнародним правом». Що особливо важливо, експерти ООН прямо заявили: «Національна безпека не є допустимою підставою для обмеження свободи релігії або переконань».
Експерти ООН висловили занепокоєння цілою низкою дискримінаційних дій влади Естонії: припинення державного фінансування, виключення ЕПХЦ із процесу консультацій, обмежувальні рішення щодо дозволів на проживання для духовенства, припинення довгострокової оренди церковного приміщення в Таллінні, різке зростання страхових платежів для Пюхтицького монастиря, а також висилка або фактичне виселення кліриків без достатніх підстав.
Канонічний зв'язок – не просто юридичне формулювання
Влада Естонії наполягає, що мова не йде про заборону православ'я. У заяві Рійгікогу від 6 травня 2024 р. спеціально підкреслювалося: рішення стосується Московського Патріархату як інституту та керівного органу, а не людей, які дотримуються православної традиції.
Але для самих вірян це застереження не знімає проблеми. На практиці від них вимагають не просто не підтримувати війну, не поширювати пропаганду і не порушувати закон. Від них вимагають змінити той церковний зв'язок, який історично сформував церковну ідентичність ЕПХЦ.
У заяві православних віруючих Естонії, яку вони передали до редакції СПЖ, прямо зазначено: «Канонічний зв'язок із Материнською Церквою є частиною релігійної ідентичності, а не адміністративним рішенням. Примусовий перехід під юрисдикцію іншого патріархату означав би для багатьох, що Церква вже не є тією, якою вона була протягом століть, а, можливо, навіть і не зможе бути вже й церквою».
За словами настоятельки Пюхтицького монастиря ігумені Філарети, новий закон фактично змушує ЕПХЦ перейти під юрисдикцію Константинопольського Патріархату. Але, по-перше, грецька церковна традиція сильно відрізняється від традиції ЕПХЦ, тобто віруючим доведеться перебудовувати дуже багато чого в церковному житті. Грубо кажучи, ламати себе через коліно. А по-друге, Константинопольський Патріархат своїм втручанням у церковні справи в Україні та просуванням нової еклезіології, що стверджує верховенство Константинопольського Патріарха, значно спотворив вчення про Церкву. Тому дуже багато хто вважає для себе неприйнятним перебування в його юрисдикції. І саме через віровчительні розбіжності.
Висновок
Так, держава має право забезпечувати свою безпеку. Але вона не може просто вимовити слово «безпека» і отримати право втручатися в релігійну сферу. А це саме те, що зараз намагаються зробити власті Естонії. Якщо це у них вийде, то буде створено небезпечний прецедент, затверджено сам принцип можливості втручання держави у сферу віровчення під надуманим приводом.
Уявімо собі, що держава сама вирішуватиме, яка духовна традиція є небезпечною, яка мова підозріла, яка історична пам’ять є небажаною і яка релігійна ідентичність потребує виправлення. Під загрозою можуть опинитися будь-які релігійні громади із зовнішнім духовним центром: православні різних юрисдикцій, католики, мусульманські громади, протестантські міжнародні структури.
Так, сьогодні агресія йде з боку РФ, але політичні обставини змінюються, війни починаються і закінчуються, союзники стають супротивниками, режими приходять і йдуть. А юридичні інструменти, одного разу створені державою, залишаються.
Тому питання тут не тільки в Московському Патріархаті. Питання в самій свободі Церкви бути Церквою, живою громадою вірян зі своєю традицією, історичною пам’яттю, канонами та відповідальністю перед Богом.
