Що насправді сталося під час візиту Болгарського Патріарха на Фанар?
Візит Болгарського Патріарха на Фанар ще раз показав, що криза у світовому Православ'ї далека від вирішення.
Візит Патріарха Болгарського Даниїла в Константинополь наприкінці грудня 2025 року став подією, яка зовні виглядала як звичайний жест братського спілкування між двома Помісними Церквами. Однак за протокольними формулюваннями, урочистими промовами та взаємними привітаннями ховається цілий вузол серйозних проблем, пов'язаних як із внутрішньою ситуацією в Болгарській Православній Церкві, так і з загальноцерковним конфліктом навколо визнання ПЦУ.
Щоб зрозуміти, що саме сталося на Фанарі, важливо розглядати цей візит не ізольовано, а в ширшому церковно-політичному контексті.
Чому цей візит взагалі відбувся
Одразу зазначимо, що поїздка Патріарха Даниїла в Константинополь не була його особистою ініціативою. Навпаки, він опинився пов'язаний рішеннями Священного Синоду Болгарської Православної Церкви, всередині якого вже давно існує група архієреїв, які зорієнтовані на Константинопольський Патріархат і підтримують його курс.
Особливість церковного управління в Болгарії полягає в тому, що Предстоятель не має того ступеню свободи, який є, наприклад, у Патріархів деяких інших Помісних Церков. Він просто зобов'язаний виконувати синодальні рішення, навіть якщо особисто з ними не згоден.
У результаті Патріарх Даниїл опинився, по суті, в положенні заручника синодального механізму Болгарської Церкви.
Також зазначимо, що склад делегації, яка супроводжувала його на Фанар, не можна назвати випадковим. Наприклад, серед учасників делегації був митрополит Старозагорський Кипріан, який 19 травня 2024 року відзначився тим, що співслужив Патріарху Варфоломію разом з Євстратієм Зорею. Звичайно, стверджувати, що весь склад делегації можна віднести до так званого «профанаріотського крила» в Болгарській Церкві, не можна. Але факт присутності Старозагорського митрополита вказує на те, що візит, в певному сенсі, може розглядатися не тільки в контексті зближення з Константинополем, але й в контексті подальшого прийняття його рішення щодо ПЦУ.
Нагорода як символ і як сигнал
Окремої уваги заслуговує рішення Синоду Болгарської Церкви нагородити Патріарха Варфоломія вищою церковною нагородою – орденом святого Іоанна Рильського. Формально нагорода була вручена «за подолання розколу» в історії Болгарської Церкви. І привід для такої нагороди дійсно є. У 1998 році в софійському соборі Олександра Невського відбувся Всеправославний Собор, який був ініційований Патріархом Варфоломієм. Але в реальності розкол був подоланий не завдяки цьому собору, а через зміну ситуації в болгарському політикумі.
Тому підтекст вручення ордена Патріарху Варфоломію має свої особливості.
Справа в тому, що в грецьких ЗМІ нагородження було подано як підтвердження, що Константинопольський Патріарх нібито є миротворцем і цілителем розколів у світовому Православ'ї. Зрозуміло, що така подача цієї нагороди має одну мету: показати, що Патріарх Варфоломій робить все правильно не тільки в контексті Болгарії, але й в контексті України. По суті, грецькі ЗМІ спробували використати цю нагороду для виправдання дій Константинополя щодо надання Томосу ПЦУ.
Дві промови – дві екклезіології
Ключ до розуміння того, що сталося на Фанарі – це зіставлення промов двох Патріархів. Якщо подивитися на їхні слова поверхнево, то може здатися, що вони говорили про одне й те саме: про єдність Церкви, братство, любов і вірність Переданню. Але якщо уважно вслухатися в зміст сказаного, стає очевидно, що йдеться про два різні уявлення про природу Церкви і владу в ній.
Так, у своїй промові Патріарх Варфоломій послідовно підкреслює особливу роль Константинопольського престолу в світовому Православ'ї. Він говорить про Фанар як про «Матір-Церкву», про престол, «який обіймає і вінчає всю земну широту», і знову підкреслює первинну роль Патріарха Константинопольського в справі збереження єдності Православ'я.
При цьому Патріарх Варфоломій вважає, що неприйняття його рішень (наприклад, визнання ПЦУ) – це тільки «окремі випадки», які не зачіпають єдності: «Різниці по окремим питанням, які є в нашій Церкві, не зачіпають єдності і згоди по суттєвим питанням». Більше того, він наполягає, що будь-яка критика дій Константинополя – це або «обман», або «навмисне спотворення істини»: «Останнім часом деякі намагаються створювати розколи в цій майстерно складеній мозаїці зі святих каменів, представляючи Велику Церкву як діючу довільно і порушуючу встановлення. Це, безумовно, є обманом і навмисним спотворенням істини».
За його словами виходить, що всі, хто не приймає рішення Фанару (в тому числі – щодо ПЦУ), виявляються руйнівниками єдності і людьми, рухомими «корисливими прагненнями»: «Особливе місце Константинопольського Архієпископа серед православних останнім часом перетворюється на камінь спотикання, оскільки логіка і корисливі прагнення у деяких переважають, і робляться спроби повалити Передання».
Особливо важливо, що для Патріарха Варфоломія єдність Церкви безпосередньо пов'язується з визнанням особливого статусу і повноважень Константинопольського престолу. У такій логіці «єдність» означає не згоду Церков між собою, і навіть не євхаристійне спілкування, а згоду з рішеннями Фанару.
Відповідь Патріарха Болгарського Даниїла побудована принципово інакше. Він чітко і недвозначно підкреслює, що Глава Церкви – Христос, а не якийсь земний предстоятель: «Хоча в окремих церковних і канонічних юрисдикціях ми перебуваємо і залишаємося духовно єдиними – в одній Церкві з одним Пастирем і Главою, Господом і Богом і Спасителем нашим, єдиним істинним Учителем Ісусом Христом, Який вчора і сьогодні і навіки Той самий».
Патріарх Даниїл говорить про Церкву як про Тіло Христове, в якому всі поєднані одним Духом, і акцентує увагу на соборному характері церковного життя: «Церква соборна за своєю природою. Вона вирішує всі проблеми соборним шляхом».
По суті, слова Патріарха Даниїла – це відповідь на рішення надати Томос ПЦУ, яке Константинопольський Патріарх прийняв в односторонньому порядку. Щоб ще більше підкреслити значення і необхідність саме соборних рішень таких питань, Болгарський Патріарх продовжив: «І ви знову засвідчили це ваше переконання через скликання Всеправославного надюрисдикційного Собору в місті Софії в 1998 році з ініціативи Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату. Соборними рішеннями був подоланий прикрий розкол, який роздирав єдність Болгарської Православної Церкви в той час».
Тобто Патріарх Даниїл чітко дав зрозуміти, що тільки в такому контексті (соборного рішення) мало вирішуватися і «українське питання».
Фактично Предстоятель Болгарської Церкви нагадав Патріарху Варфоломію класичне православне вчення: рішення, що зачіпають всю Церкву, не можуть прийматися одноосібно. Вони повинні бути плодом соборного міркування, а не виразом волі одного центру, яким би давнім і шанованим він не був.
Саме в цьому – корінь розбіжності між двома Патріархами.
Чи була дискусія про ПЦУ? Фактично – так
Хоча в офіційних повідомленнях не йдеться про пряму суперечку, сама структура виступів і контекст візиту дозволяють стверджувати: між Патріархами відбулася серйозна, нехай і завуальована, дискусія з питання ПЦУ.
Патріарх Варфоломій по суті вимагає визнання своєї моделі церковного устрою, в рамках якої Константинополь має право одноосібно «виправляти» ситуації в інших Помісних Церквах. Патріарх Даниїл, у свою чергу, обережно, але послідовно відстоює принцип соборності і неможливість визнання ПЦУ без загальноцерковної згоди.
Ця позиція не нова: Патріарх Даниїл висловлював її і раніше. Наприклад, він неодноразово заявляв, що Патріарх Варфоломій надав Томос українським розкольникам без їх покаяння, об'єднавши їх в ПЦУ і визнавши це утворення канонічною Православною церквою України. Крім того, будучи ще митрополитом Видинським, Патріарх Даниїл стверджував, що Томос ПЦУ – загроза всьому світовому Православ'ю. І, підкреслимо, він залишається вірним своїй позиції навіть в умовах серйозного тиску так званої профанаріотської партії всередині БПЦ.
Особливо важливим моментом стало поминання глави ПЦУ Епіфанія Думенка за богослужінням на Фанарі в присутності Патріарха Даниїла. Формально Болгарська Церква ПЦУ не визнала. Однак сам факт такого поминання тільки підтверджує практику «повзучого визнання», яку використовує Константинопольський Патріархат. Зрозуміло, що на Фанарі сподіваються, що всі поступово до цього поминання звикнуть, змиряться з ним, а потім і визнають ПЦУ. Такий сценарій використовувався не тільки проти Болгарської Церкви, але і проти інших Церков – згадайте спільну Літургію Константинопольського і Румунського Патріархів у Бухаресті.
Внутрішній конфлікт у Болгарській Церкві
При цьому важливо розуміти, що питання ПЦУ – це не тільки зовнішня проблема. Усередині Болгарської Церкви вже існує напруга між частиною єпископату і значною частиною віруючого народу. Наприклад, відразу після співслужіння болгарських ієрархів з представниками ПЦУ священники Болгарської Церкви вимагали судити своїх єпископів. Крім того, віряни Болгарської Православної Церкви влаштували акцію протесту біля будівлі Священного Синоду проти ієрархів, які співслужили з представниками ПЦУ на Фанарі.
Підтвердженням того факту, що в Болгарській Церкві далеко не всі готові прийняти ПЦУ, може служити і петиція проти поїздки Патріарха Даниїла на Фанар. Автори петиції виступили не тільки проти візиту, але і проти спільних богослужінь з Патріархом Варфоломієм. У тексті петиції прямо йдеться про недовіру до канонічної поведінки Константинопольського Патріарха, про його екуменічні кроки і про страх перед руйнуванням православної ідентичності.
Хоча петицію підписало не так багато людей (550 осіб), сам факт її появи дуже показовий. Це означає, що тема визнання ПЦУ і відносин з Фанаром вже вийшла за межі вузького синодального кола і стала болючою для простих вірян Болгарії.
Тому можна сказати, що, незважаючи на тиск з боку «профанаріотської партії», вкрай малоймовірно, що Болгарська Православна Церква визнає ПЦУ найближчим часом. Причин декілька.
По-перше, позиція Патріарха Даниїла залишається принциповою. По-друге, всередині Синоду Болгарської Церкви немає повного консенсусу з цього питання. По-третє, значна частина вірян до такого кроку відверто не готова.
Таким чином, визнання ПЦУ в нинішніх умовах може призвести до серйозної внутрішньої кризи, аж до відкритого конфлікту між ієрархією і паствою.
У будь-якому випадку, варто визнати, що
візит Болгарського Патріарха на Фанар ще раз показав: криза у світовому Православ'ї далека від вирішення.
За словами про «єдність» стоять різні, часом протилежні уявлення про те, що таке Церква і як в ній повинні прийматися рішення. Так, Фанар продовжує наполягати на своїй першочерговій і фактично надсоборній ролі. Болгарський Патріарх – нехай і обережно – але все-таки нагадує, що єдиний Глава Церкви – Христос, а шлях Церкви – це шлях соборності.
Саме між цими двома підходами сьогодні, по суті, проходить одна з головних ліній розлому в православному світі. І чи зможемо ми з Божою допомогою вилікувати цей розлом – покаже час.
