Україна між Христом і Веліаром: окультний слід у політиці
Останнім часом, одночасно з гоніннями на УПЦ, ми спостерігаємо з боку влади сплеск уваги до язичництва та окультизму. Чи є тут прямий зв'язок?
У грудні 2025 року українське суспільство схвилювала інформація про знахідки під час обшуків у будинку колишнього голови Офісу президента Андрія Єрмака. За словами ексдепутата Ігоря Мосійчука, слідчі виявили предмети окультної символіки: ляльки вуду, маски, сатанинські символи, браслети і татуювання певного змісту. Якщо все це правда, то виникає цілком резонне питання: наскільки окультні практики проникли в українську владу? І друге питання: чи є ці практики чимось випадковим, чи ми можемо говорити про певну систему, в яку міцно вписані багато українських політиків?
Ми не хочемо нікого ні в чому звинувачувати, але наше завдання як журналістів – спробувати об'єктивно проаналізувати доступні факти, оцінити їх з точки зору християнства і зрозуміти, чи дійсно існує системна проблема, мовчати про яку не можна.
Справа Єрмака і «браслети влади»
Колишній нардеп Ігор Мосійчук вважає, що «знахідки» у Єрмака безпосередньо пов'язані з релігійною політикою української влади. За його словами, «тепер стало зрозуміло, чому Єрмак так послідовно займався діями проти православ'я в Україні».
Окремої уваги заслуговує той факт, що серед «знахідок» у Єрмака були певні браслети. Зазначимо, що кілька високопосадовців України (в тому числі сам Єрмак, голова Нацбанку Андрій Пишний, віцепрем'єр-міністр Ірина Верещук та інші) досить часто з'являються з такими браслетами на руках.
Але чи є вони простими прикрасами, символами якоїсь благодійної організації або дійсно знаками належності до певної групи? Є думка, що ці браслети ймовірно пов'язані з релігійним рухом «АллатРа».
Про це у 2023 році говорив нардеп Олександр Дубінський. «Такі ж браслетики, якщо ви уважно подивитеся, носить ряд українських чиновників і депутатів, схильних до того, щоб бути сектантами. Окрім певного соціуму, в якому вони всі варяться, вони ще, на мою суб'єктивну думку, підозру, є представниками однієї і тієї ж секти, яка називається "АллатРа"», – сказав Дубінський.
Нагадаємо, що релігійний рух «АллатРа» було засновано в Україні у 2011 році. В його основі лежить синкретичне вчення, що об'єднує елементи гностицизму, теософії та агні-йоги. Рух очолює Ігор Данилов, який називає себе «професором» і «академіком», разом з Анастасією Нових (справжнє ім'я – Яблочкіна Г.А.).
Вчення «АллатРа» носить дуалістичний характер: Бог у цій системі має жіноче начало «Аллат» і чоловіче «Ра». Рух визнає реінкарнацію і шанує різні релігійні фігури – від Будди і Мухаммеда до Ісуса Христа і православного святого Агапіта Печерського. Данилов, за твердженнями послідовників, є «реінкарнацією» преподобного Агапіта.
З точки зору православного сектознавства, «АллатРа» класифікується як деструктивний культ синкретичної і псевдонаукової спрямованості. Характерна риса таких організацій – обіцянка матеріального благополуччя, кар'єрного зростання і «незліченних багатств» своїм послідовникам. Саме це може пояснювати привабливість подібних рухів для людей, які прагнуть до влади і успіху.
Але, якщо ми говоримо про українських політиків, то мова повинна йти не тільки про «АллатРа», але і про язичництво, атрибути якого нам нав'язуються все частіше.
Різдвяне звернення і язичницькі символи
Різдвяне привітання президента Зеленського 2025 року привернуло нашу увагу не тільки своїм змістом, але і декораціями. Зокрема, в приміщенні, де знімалося звернення, були встановлені «дідухи» – снопи з пшениці або інших злаків. Власне, саме звернення починається кадром не з іконою, не з зображенням Христа-Младенця, навіть не з вертепом або Вифлеємською зіркою. Титр з привітанням Зеленського красується на тлі дідуха.
Сьогодні все частіше стверджується, нібито дідух – це традиційний український різдвяний символ. Однак насправді це давній язичницький символ, пов'язаний з культом предків (буквально «дух діда»). Згідно з дохристиянськими віруваннями слов'ян, у дідуху мешкали душі померлих предків, які все літо оберігали поля, а з урожаєм переселялися в останній необмолочений сніп. Оскільки душі предків вважалися святими, дідух отримав другу назву – «Сніп-Рай». Все це типове язичництво.
Тоді чому в офіційному різдвяному зверненні глави держави язичницький символ займає центральне місце, а християнські символи – повністю відсутні (є тільки свічки, але їх важко назвати виключно християнським символом)?
Більше того, у тому ж зверненні Зеленський побажав смерті неназваній людині, вживши вислів «щоб він здох», стверджуючи, що цього бажають усі українці. Незалежно від політичного контексту, подібна риторика у різдвяному привітанні викликає питання про духовні орієнтири влади.
Зазначимо також, що побажання смерті іншій людині – це окультний ритуал прокляття. Цей випадок можна було б вважати поодинокою помилкою спічрайтера президента, якби не ширший контекст, в якому слова глави держави звучать дуже не випадково.
Язичництво в загальноукраїнських масштабах
Дідух на першому кадрі різдвяного звернення Зеленського – точно не випадковість, а свідома політика. Про це свідчать безліч фактів.
Напередодні новостильного Різдва дідухи встановили на головних площах найбільших міст України.
У Хмельницькому влада заявила, що дідух – «більше, ніж різдвяний сніп. Це символ пам'яті про предків, тепло сімейного дому і живого зв'язку поколінь. Він об'єднує минуле і сьогодення, нагадуючи про наші корені і спільну силу».
У Вінниці заявили, що 4-метровий дідух – «символ української ідентичності, пам'яті та єднання». І місцевий дідух дуже схожий на ідола, оскільки має антропологічні риси. «У нього є 12 лап, це 12 місяців. Ми його ще кожну ніжку обкладали ще пшеничкою житньою, а потім ще й все тіло», – заявили творці.
У Львові влада прямо заявила, що дідух – «головний символ Різдва». Не Христос, не вертеп, не Віфлеємська зірка, а національний язичницький символ, який до свята приходу в світ Спасителя ніякого відношення не має. А останні штрихи в установці дідуха вносив мер міста Садовий.
Найпомітніший дидух, як і належить, був встановлений у столиці. На Майдані, поруч з іудейською менорою, зібрали 7-метровий зразок.
«Дідух, на відміну від запозиченої ялинки, є традиційним дохристиянським символом давніх українців, який символізує дух предків, достаток, зв'язок поколінь і майбутній урожай», – заявив ініціатор встановлення, голова Громадської ради при Київській міській держадміністрації Геннадій Кривошея, і відразу додав, що дідух «є невід'ємною складовою святкування Різдва Христового».
За його словами, українці встановлювали дідух у червоний кут, біля ікон, «як символ роду, затишку».
І ще один факт. Напередодні новорічного Різдва Нацбанк презентував пам'ятну монету з шокуючою назвою «Дух Різдва». Як ви, напевно, здогадалися, на ній теж зображений дідух.
Що таке взагалі «Дух Різдва»? Атмосфера, чи якась безтілесна сутність? У Нацбанку точної відповіді не дають, але підкреслюють, що «дідух – оберіг роду і благополуччя, символ врожаю і духу предків».
І слово «оберіг» – абсолютно точно характеризує ставлення до дідуха з боку української влади. Це ідол, якого задобрюють, щоб отримати від нього допомогу.
І на тлі дідухів навіть природно виглядає відкриття пам'ятника БПЛА «Баба Яга» у Вишневому, який був встановлений за сприяння ГУР.
Звичайно, можна сприйняти це як свого роду жарт і тролінг у бік росіян, які нібито дуже боялися цього безпілотника, але в загальному контексті нездорової уваги до окультизму і язичництва, поява цього пам'ятника не може не насторожувати.
«Маг Веліар» і політика щодо УПЦ
Одним з найбільш показових свідчень стали слова сатаніста Богдана Орищенка, який називає себе «магом Веліаром». У своєму відео, яке він опублікував приблизно місяць тому, Орищенко подякував Зеленському за можливість провести сатанинський обряд поруч із Києво-Печерською лаврою.
«Я дійсно саме за президентства Зеленського мав можливість розправитися з московським патріархатом. Єдиний, хто міг мені багато дозволити, це тільки президент Зеленський», – заявив Орищенко. Він підкреслив, що вдячний президенту за те, що той «вигнав тих людей з лаври, які мене утискали, мене принижували, мене ображали».
Орищенко стверджує, що саме за нинішньої влади він зміг безперешкодно пройти біля святинь з «труною і пентаграмами», провести «відспівування московського патріархату» під стінами Києво-Печерської лаври.
Тут необхідно чітко розділити два моменти: по-перше, сам факт того, що влада не перешкоджала блюзнірським діям біля головної православної святині країни; по-друге, сатаніст оцінив цей факт (відсутність реакції з боку влади) як підтримку своїх дій.
Чи могла держава зупинити Орищенка? Безумовно, тому що існують закони про захист почуттів віруючих і громадський порядок. Факт невтручання може інтерпретуватися по-різному. Наприклад, як політичний розрахунок або як ідеологічна позиція. Але коли сатаніст публічно дякує владі за можливість оскверняти християнську святиню, а релігійна політика держави дійсно спрямована проти УПЦ, це говорить багато про що.
Питання в іншому: чи є це збігом чи закономірністю?
Окультизм у публічному просторі
Щоб відповісти на це питання, давайте згадаємо, що в публічному просторі України все частіше звучать теми окультизму та язичництва.
Так, наприклад, 1 січня 2025 року в ефірі програми «ДЕНЬ.LIVE» національного телемарафону ворожка на картах таро намагалася передбачити, чи відбудуться вибори президента України і хто стане главою держави. Ведучі представили Анну Атаманову як «екстрасенса, таролога, медіума і експерта з магії».
6 січня в ефірі того ж телемарафону на каналі «1+1» вийшов сюжет «Астрологічний прогноз на 2025 рік», де кореспондент брав інтерв'ю в екстрасенсів, астронумерологів і майстрів фен-шуй. На основі карт таро і нумерології вони давали прогнози про військові дії, деокупацію територій і переговори. Ще раз – у прямому ефірі національного телемарафону.
Ще дивніше, що все це відбувається в умовах воєнного стану, коли суспільство потребує точної інформації та раціонального аналізу. Державне телебачення (телемарафон фактично є інструментом державної комунікації) надає ефір ворожкам та екстрасенсам для передбачення політичного майбутнього країни.
Це не просто розважальний контент. Бо коли ворожки пророкують результат війни, це однозначно формує в суспільстві спотворене сприйняття реальності, підміняючи навіть спробу аналізу вірою в містичні сили.
Але й це ще не все. Ще в березні 2022 року київський магазин магії «Відьмин Котел» опублікував в Instagram «план заходів» щодо повалення Путіна і підтримки ЗСУ. Організатори анонсували ритуал із жертвопринесенням на вершині гори: «Вже зібрано коло з 13 відьом, вже заговорюються вівтарні ножі для принесення жертв Вищим Силам».
Сам по собі цей факт можна було б віднести до маргінальних явищ, які не заслуговують серйозної уваги. Але реакція тодішнього радника глави Офісу Президента Олексія Арестовича змінила ситуацію. Він звернувся до «українських відьом» зі словами підтримки: «Дівчата, так тримати».
Підкреслимо, що представник вищого ешелону влади публічно підтримав окультний ритуал із жертвопринесенням. Ще раз – це не просто особиста думка приватної особи, це позиція радника президента, висловлена публічно.
Ще одним фактом, що підтверджує досить дивне ставлення українського політикуму до окультизму, можна назвати розповідь колишнього головнокомандувача ЗСУ, а нині посла України у Великій Британії Валерія Залужного. У своїй книзі «Моя війна» генерал поділився спогадами про зустріч з ворожкою 25 років тому. За його словами, жінка напророкувала йому війну, в якій він буде «найголовнішим».
Знову ж таки, коли високопоставлений воєначальник і дипломат публічно розповідає про візит до ворожки як про важливу подію, що формує його картину світу, це говорить про духовні орієнтири еліти.
Окультизм і влада
Нагадаємо, окультизм (від лат. occultus – таємний, прихований) – це загальна назва вчень і практик, що визнають існування прихованих сил природи і людини та можливість впливати на них через особливі ритуали, заклинання, магічні дії. До окультних практик відносяться: магія, ворожіння, спіритизм, виклик духів, прокляття, ворожіння, астрологія (в її дивінаційній формі), робота з «енергіями» і багато іншого.
Ключова відмінність окультизму від релігії – прагнення отримати владу над духовним світом і маніпулювати ним для досягнення власних цілей.
Саме тому зв'язок влади і окультизму – явище дуже давнє. Історія знає безліч прикладів: від римських імператорів, які консультувалися з віщунами, до сучасних політиків, які звертаються до астрологів (відомо, що Рональд Рейган і його дружина консультувалися з астрологом при прийнятті рішень).
Можна виділити кілька факторів, що пояснюють цей зв'язок:
- Жага влади і контролю. Окультизм обіцяє таємне знання і можливість маніпулювати реальністю, щоб контролювати події.
- Страх втрати влади. Політики живуть в умовах постійної тривоги, а окультні практики (амулети, ритуали, ворожіння) дають ілюзію захисту і передбачуваності.
- Духовна порожнеча. Відсутність глибокої віри створює духовний вакуум, який завжди заповнюється забобонами і окультними практиками.
- Корпоративна солідарність. Належність до таємних товариств, сект або окультних груп створює відчуття «обраності» і взаємних зобов'язань, які можуть бути важливішими за звичайні політичні інститути.
- Ідеологія богоборства. У деяких випадках звернення до окультизму може бути усвідомленою антихристиянською позицією, особливо коли мова йде про сатанізм.
Зрозуміло, чому люди, які прагнуть до влади, відчувають схильність до цієї секти. Питання в іншому: чи існує зв'язок між можливими окультистськими переконаннями представників влади і політикою держави щодо Української Православної Церкви?
Так, з одного боку, політика щодо УПЦ може пояснюватися геополітичними міркуваннями і вимогами до розриву з Московським патріархатом в умовах війни. З іншого боку, форма і методи цієї політики викликають питання.
Християнська держава, навіть розриваючи відносини з церковною структурою з політичних причин, не повинна допускати осквернення святинь, підтримувати язичництво, сатаністів і просувати окультизм через державні ЗМІ.
Все це вказує на більш глибоку проблему, а саме – на відхід влади від християнських цінностей як таких, що однозначно веде до моральної деградації еліти і, отже, всього суспільства.
Справа в тому, що протягом історії країни з сильною християнською традицією виявлялися більш стійкими до проникнення деструктивних культів і окультних практик у владу.
Показово, що розквіт окультизму в Європі відбувався саме в періоди ослаблення християнства: епоха Відродження з її герметизмом, Просвітництво з масонством і розенкрейцерством, XX століття з теософією та антропософією.
Нагадаємо, Україна історично належала до християнської цивілізації. Київська Русь була хрещена понад тисячу років тому. Християнство формувало культуру, мистецтво, літературу, моральні норми українського народу. І відхід від цієї традиції означає не просто зміну релігійних уподобань, а розрив із власною ідентичністю.
І знову ж виникає питання:
чи є спостережувана дехристиянізація України спонтанним процесом або спланованим політичним проєктом? Тобто чи можна говорити про те, що українська влада поставила собі за мету побудувати «нову українську ідентичність» на основі дохристиянського язичництва?
Якщо враховувати факти (наприклад, постійне підкреслення відмови від «усього московського», під яким розуміються і традиції Православної Церкви), то відмахнутися від цих питань як від несерйозних не вийде.
Тому що якщо наші політики перебувають під впливом окультних ідеологій, то їхня політика природним чином буде спрямована проти християнства. А значить, ігнорувати цю проблему небезпечно.
Що робити?
В першу чергу – просвіщати вірян про духовну небезпеку окультизму, магії, язичництва та езотерики. Крім того, керівництво нашої Церкви повинно публічно засуджувати окультні практики і заклики до них, незалежно від того, хто їх озвучує. Також ми повинні захищати християнські символи і традиції від підміни їх язичницькими або окультними. Ну і звичайно ж, молитися про духовне пробудження народу і влади, тому що відмова від Православ'я, заміна християнства язичництвом і окультизмом означає не тільки духовну деградацію, а й втрату національної ідентичності.
Але найголовніше, пам'ятати: жодна влада, жодна секта, жоден окультний культ не може змусити людину зректися Бога, якщо вона сама цього не захоче.
В умовах духовної війни, яка ведеться за душі людей, кожен повинен зробити усвідомлений вибір: на чиєму він боці – світла чи темряви, істини чи брехні, Христа чи Веліара (як сказав апостол Павло).
Тому що майбутнє України залежить не тільки від військових перемог, дипломатичних зусиль і економічних реформ, але й від духовного вибору народу.
