«Рука Кремля» в карманах народу: хто вони, гонителі УПЦ?
Занадто часто ті, хто найбільше атакують УПЦ, виявляються корупціонерами або людьми з нечистим сумлінням. Чому?
Переслідування Української Православної Церкви останні роки стали частиною системної політики держави. Не раз ми чули, що необхідність заборони УПЦ – це «питання національної безпеки». Депутати і політики всіх рівнів, а слідом за ними і багато українців впевнені: неможливо бути патріотом України і парафіянином УПЦ одночасно. Але, як з'ясовується, дуже часто найгучніше кричать про захист національних інтересів ті, хто не проти під ці самі крики вкрасти у народу зовсім не маленьку суму.
Прикриваючись риторикою про національну безпеку, чиновники переслідують виключно меркантильні цілі — набивання кишень. А звинувачення Церкви у численних порушеннях — це тільки відвернення уваги від власних злочинів.
У цій статті ми наведемо кілька прикладів того, як чиновники, максимально активно виступаючі проти Церкви, пізніше виявлялися або на лаві підсудних, або під підозрою, або замішані в сумнівних схемах і махінаціях, або за кордоном.
Максим Козицький, керівник Львівської обласної військової адміністрації
Він став відомий своїми гучними заявами проти УПЦ. Саме Козицький стояв за практично повним знищенням УПЦ у Львівській області, включаючи фізичний знос Володимирського храму у Львові. Наприкінці листопада він пафосно оголосив, що на Львівщині не залишилося жодної громади УПЦ. Сьогодні відомо, що Козицький підозрюється у розкраданні гуманітарної допомоги на мільйони гривень, у будівництві «сімейної» дороги за 25 мільйонів гривень, яка веде до курорту, що належить його батькові, а також – у непрямих зв'язках з російським «Газпромом».
Анатолій Бондаренко, мер Черкас
Черкаси сумно прославилися через найшокуючіші і кроваві побоїща при «добровільних переходах» у ПЦУ. Спочатку захоплення монастиря Різдва Богородиці у 2023 році, а потім – захоплення кафедрального Архангело-Михайлівського собору. Весь світ бачив кадри, коли вірян і духовенство УПЦ активісти ПЦУ жорстоко били. Коли ламали їм ноги, руки, щелепи, коли їх обприскували газом і стріляли з травматичної зброї.
Природно, все це було б неможливо без підтримки керівництва міста. Втім, Бондаренко цього не тільки не приховував, а навіть бравував своєю участю в захопленнях. Зокрема, після захоплення кафедрального собору, у ПЦУ обрали його головою парафіяльної ради. А напередодні захоплення мер особисто анонсував його «перехід» у ПЦУ.
Звідки така активність? Справа в тому, що Бондаренка давно звинувачують у корупції. Ще у 2017 році прокуратура оголосила йому підозру за частиною 2 статті 364 ККУ «Зловживання владою» через незаконне збагачення на кілька мільйонів. Причому, публікації про це вийшли на загальноукраїнському «Суспільному». А до того місцеві журналісти з «Лакмуса» і «1800» буквально замучили мера питаннями про його величезний маєток на березі Дніпра, землю для якого він купив за безцінь. Все місто гуде про схеми Бондаренка. Мабуть, кривавими атаками на «московських попів» мер вирішив довести свій патріотизм і закрити роти критикам.
Колишній мер Рівного Олександр Третяк
Займаючи посаду градоначальника, Третяк вів дуже активну кампанію проти УПЦ, всіляко сприяючи насильницьким «переходам» громад у ПЦУ. Водночас, його державна діяльність супроводжувалася скандалами, пов'язаними з корупцією. Згідно з інформацією Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), Третяка було звинувачено в «порушенні вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів». Зокрема, він доплачував премії та зарплати керуючому справами міськради, за що суд усунув його з займаної посади строком на один рік.
Примітно, що буквально протягом року після вступу на посаду мера Рівного Третяк придбав будинок за вдвічі заниженою ціною, частково за споживчий кредит «Ощадбанку» на 30 років. Чиновник розповів журналістам, що купив будинок менше ніж за 3 мільйони гривень, або за 90 000 доларів. Однак, пізніше стало відомо, що цей же будинок місяцем раніше продавався за 220 000 доларів.
Федір Андрощук, керівник Національного музею історії України
Саме Андрощук курував знесення Десятинного монастиря, називаючи його «сміттям». Також він організував збір коштів на знесення святині. У себе на Фейсбуку Андрощук писав: «Буде дуже символічно завершити це прибирання сміття до Пасхи! Тому просимо всіх небайдужих громадян підтримати збір. Захистимо нашу історію та культуру разом!».
Через деякий час він покинув країну. За словами нардепа Соломії Бобровської, Андрощук поїхав у відрядження і зник. «Судячи з усього, скористався за призначенням своїми іншими громадянствами (те, чому вони у нього взагалі є – це інше питання), відбув у відрядження до Італії та Швеції, і згідно з відповіддю на моє депутатське звернення, загубився на відкритті виставки в Литві», – написала Бобровська. Як так сталося, що чиновник, який займає такий високий пост, на порушення законодавства України, має ще одне громадянство, ніхто пояснити не потрудився.
У свою чергу, Андрощук повідомив, що живе і працює у Швеції, громадянином якої він є, і до скарбниці якої справно платить податки. Тобто чиновник, який займався зносом наших святинь, спочатку навіть не планував жити в Україні. Паспорт іншої держави (в даному випадку, Швеції) у нього є вже кілька років.
Олександр Супрунюк, мер Нетішина
Він прославився своїми жорсткими нападками на УПЦ. Супрунюк публічно називав Церкву «біологічною зброєю» і активно підтримував захоплення храмів. Згодом з'ясувалося, що його діяльність була спрямована виключно на особисте збагачення. Ситуація погіршується тим, що Супрунюк заробляв на війні. Наприклад, дрони, закуплені виконкомом Нетішинської міськради за поданням Супрунюка за понад 20 млн грн, мали комплектуючі значно дешевші від заявлених, чим завдали бюджету шкоди більше 6 млн грн.
Сергій Гамалій, колишній голова Хмельницької обласної адміністрації
Гамалій – ще один «патріот-іноземець» у нашому списку. За твердженням ЗМІ, він власник польського паспорта. Цей факт він при призначенні на посаду приховав. Як не афішував свої давні зв'язки з кримінальним світом. У 1997 році правоохоронці затримували його за зберігання наркотиків, а також - за рекет у складі злочинної групи. На посаді голови Хмельницької ОВА Сергій Гамалій активно організовував переходи громад УПЦ у ПЦУ. Його методи включали підробку підписів вірян і використання адміністративного тиску. Від вірян УПЦ до судів надійшло більше 30 скарг, що повідомляли про примус до «переходів». 14 березня 2023 року Гамалія звільнили з посади після скандалу з водінням у нетверезому стані. Через кілька місяців він оприлюднив декларацію, згідно з якою за 2023 рік заробив 17 млн гривень, а його дружина придбала будинок у Польщі розміром 180 кв. метрів.
Олександр Симчишин, мер Хмельницького
Симчишин добре відомий своїми агресивними нападками на УПЦ. Навесні 2023 року Хмельницький став рекордсменом за «переходами» храмів у ПЦУ, які здійснювалися членами адміністрації Симчишина, і, звичайно ж, з його відома.
Але й тут «рафінований патріот» виявився корупціонером. Він реалізував схему «з репертуару» Остапа Бендера: місто бере кредит на завод з переробки сміття, який виплачує зі свого бюджету, а потім компанії з вивезення відходів піднімають ціни на свої послуги. Виходить схема, в якій жителі міста платять двічі, а сума потенційних розкрадань перевищує мільярд гривень. При цьому заявлена сума кредиту - 28,5 млн євро, а загальна вартість проекту - 36,5 млн євро. Така розбіжність привернула увагу представників Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).
Михайло Головко, голова Тернопільської ОВА
Головко відзначився гранично експресивними закликами до центральної влади віддати Почаївську лавру у відання місцевої ради. Навіщо? Для того, щоб вигнати звідти УПЦ і передати її уніатам. «А ми вже знайдемо спосіб, як вигнати звідти російську церкву, знайдемо спосіб, як розірвати договір», – пообіцяв Головко.
Цю заяву він зробив 21 червня 2023 року, а вже 26 червня Головка затримали за вимагання у волонтера майже 1,8 млн грн за підписання актів виконаних робіт з будівництва та ремонту комунальних об'єктів.
Висновки: корупція та гоніння на Церкву як пов'язані явища
Ми представили тільки сім випадків найвидніших «патріотів-корупціонерів». У реальності їх набагато більше. І тактика їх – нехитра, але дуже ефективна – нацькувати народ один на одного, щоб відвернути його від своїх темних справ. У Мережі є одна карикатура, яка дуже достовірно передає суть цієї стратегії.
Таким чином, стає очевидним: переслідування УПЦ дуже часто стають «ширмою безпеки» для корупційних схем. Покричав про «московських попів», – і ось ти вже рафінований патріот, якого гріх у чомусь запідозрити. Українські чиновники діють як справжні маніпулятори та наперсточники – словами про «агентів у рясах» вони просто відвертають увагу громадськості від своїх злочинів. Кричачи з високих трибун про те, що Церкву треба заборонити, вони створюють ілюзію боротьби за національні інтереси, одночасно збільшуючи свій особистий статок.
Іншими словами, якщо ви чуєте від політиків слова, що Церква – це «рука Кремля», зверніть увагу на те, де в цей момент знаходяться їхні власні руки. Тому що в 99 випадках зі 100 ці руки лізуть у ваші кишені.
