Держсимволи VS Хрест Господній: що не так з нашими «патріотами»?
Що може бути вище за Хрест Господній? Онтологічно – нічого, але кожна людина може створити свою ієрархію цінностей і поставити вище Хреста те, що вважає за потрібне. Деколи це переростає в ідеологію суспільства та держави.
Спасіння роду людського відбулося на Хресті. Сталося те, на що чекав увесь рід людський, починаючи від Адама і Єви. Саме на Хресті наш Спаситель промовив слово, яким позначив момент нашого викуплення: «Звершилося!». Хрест був необхідний не тільки для того, щоб позбавити людину від рабства гріха і смерті, але й для того, щоб поєднати все творіння, земне та небесне, з Творцем. Апостол Павло пише: «Бо завгодно було Отцю, щоб у Ньому жила всяка повнота, і щоб за допомогою Його примирити з Собою все, умиротворивши через Нього, кров'ю хреста Його, і земне і небесне» (Кол. 1, 19-20).
На славу Хреста Господнього сказано багато слів, складено безліч богослужбових гімнів, вимовлено безліч проповідей. Всі вони зводяться до того, що Хрест Христовий – вершина світобудови, вершина богослов'я, прапор нашої перемоги, вічного життя з Богом. «Хрест є спасінням Церкви. Хрест – звільнення наше від лих, що охоплюють нас, і початок дарованих нам благ, хрест – примирення з Богом його ворогів і звернення до Христа грішників… Хрестом звільнені ми від насильства диявола і хрестом позбавлені смерті та загибелі. Хрест поєднував людей з ликом ангелів, зробивши їхню природу чужою всякої тлінної справи і доставивши їм можливість проводити нетлінне життя. До хреста ми були чужі раю, а з явленням хреста той самий розбійник удостоєний раю» (свт. Іоанн Златоуст). Порівняно з Хрестом решта відходить на другий план: національні, державні й навіть сімейні цінності. Не тому, що вони не є важливими, а тому, що без Хреста вони не мають сенсу. Що толку в славі та багатстві окремої людини чи цілої держави, якщо без Хреста все перетворюється на пекельне полум'я. Хрестом відкриваються райські врата, а без цього все марно. Політика, економіка, національне відродження, наука та інше не матимуть у день Страшного суду ніякого значення. Значення матиме лише Хресна Жертва Спасителя і те, чи долучилися ми до Христа, чи ні.
З самого початку Церква почитала зображення Хреста. «Будемо носити Христовий хрест, як вінець. Все, що стосується нас, відбувається за допомогою хреста: чи потрібно отримати відродження, є хрест; чи потрібно бути нагодованим тою Таємничою Їжею, чи бути висвяченим у відомий церковний сан, чи зробити щось інше, усюди – символ нашої перемоги! Тому з великою турботливістю накреслюємо його і в оселях, і на стінах, і на дверях, і на чолі, і в умі. Це знамення нашого спасіння і загальної свободи…» (свт. Іоанн Златоуст).
Вершину гори Афон вінчає Хрест.
Куполи православних церков вінчає Хрест.
Те, що вище за Хрест вже тільки небо – це дуже символічно. Бо Господь претерпів Хрест і зійшов на Небо до Бога Отця. В цьому наша віра, наш світогляд, прагнення нашої християнської самосвідомості.
Але який може бути світогляд, яка може бути віра в людини, яка вище за Хрест ставить національний прапор? Чи розміщує національний і державний символ між Хрестом і Небом?
21 травня 2024 р. в одному з телеграм-каналів м. Кам'янця-Подільського з'явилося фото Хреста, на вершині якого було встановлено прапор України. Прапор – це символ держави, і до нього потрібно ставитись з належною повагою, але прапор на вершині Хреста – це вже символічне твердження певного світогляду. В цьому світогляді вже не Хрест вищий і найважливіший, а держава.
Тобто для людини, яка встановила цей прапор, держава Україна важливіша за перемогу над гріхом, важливіша за перемогу над смертю, важливіша за вічне Небесне Царство. Тимчасове важливіше за вічне. А це вже відмова від християнства та заміна його на якусь іншу релігію, релігію державності та націоналізму, язичницьких за своєю суттю. І не просто заміна. Прапор на вершині Хреста є символом перемоги цієї релігії над християнством. Ми зараз живемо в умовах війни і чудово знаємо, що будь-яка перемога одного війська над іншим супроводжується встановленням свого прапора на місці перемоги. Тобто людина, яка встановила прапор на Хресті, тим самим заявила на весь світ, що вона перемогла Хрест Христовий. Перемогла насамперед у своїй свідомості, але не лише. Всі ті люди, які схвалюють подібне утвердження прапора над Хрестом, також стають причасниками цього не християнського світогляду. А якщо врахувати, що зараз в Україні йдуть переслідування на Церкву Христову, то це зображення набуває ще більш символічного змісту: заявляється, що державна влада перемагає християнство.
Ще кілька подробиць про Хрест у Кам'янці-Подільському та про місце, на якому його встановлено. Хрест зроблений із заліза, його висота 14 метрів, а вага 8 тонн. Він знаходиться на одній з найвищих точок, горі Татарвиці, і його видно з багатьох районів міста. А поруч із Хрестом розташований так званий «стіл згоди» чи «пам'ятник семи культур». Саме це місце було уподобане сучасними язичниками, які приїжджають з усієї України, щоб проводити свої обряди. Свого часу православна громада міського храму на честь Воздвиження Хреста Господнього вирішила поставити над цим місцем хрест Христовий – на знак перемоги Спасителя над силами зла. І ось тепер стало можливим увінчати Хрест прапором. Що це? Символ перемоги чого над чим?
Повторимо, прапор сам собою не є чимось антихристиянським, але поставлений над Хрестом, символізує перемогу нового язичництва над християнством. Адже язичництво – коли вище Бога, вище Христа ставиться щось інше. Цим ідолом може бути державний символ, міфологічна істота, політична, суспільна чи наукова ідея, якась душевна пристрасть. Апостол Павло писав до Ефесян: «…бо знайте, що ніякий блудник, чи нечистий, чи люботяжець, який є ідолослужителем, не має спадщини в Царстві Христа й Бога» (Еф. 5,5).
Це прагнення поставити щось вище за Христа або замість Христа властиве всім богоборчим режимам. Згадаймо радянський період, коли країна була офіційно атеїстичною, але на кожній стіні в класі чи в держустанові красувався портрет «вождя всіх народів», а на 1 травня вулиці країни заповнювали демонстрації з портретами та прапорами, які буквально копіювали «хресні ходи».
Язичництво також може маскуватися під християнство. «І не дивно: тому що сам сатана набуває вигляду Ангела світла, а тому не велика справа, якщо і служителі його набувають вигляду служителів правди; але кінець їх буде в їхніх справах» (2 Кор. 11, 14-15). Тобто язичники можуть називати себе християнами, одягатися в священничий одяг, можуть цитувати Євангеліє і святих отців, але при цьому бути справжніми язичниками, тому що місце Христа в їхній свідомості та релігії займають ідеї та «свої боги»: національність, хибно зрозумілий « патріотизм», або «Україна понад усе».
Наприклад, нещодавно один із колишніх священників УПЦ, який перейшов до ПЦУ Василь Ковташ, розповів, що причиною його рішення стало бажання «молитися своєму українському богу». Ким може бути цей «український бог», якому моляться замість Христа?
Другою причиною переходу до ПЦУ, за словами Василя Ковташа, було те, що він вітався з людьми «Слава Україні!», а вони його не розуміли. Знову ж таки, це вітання саме собою не має релігійного значення, але в устах священника звучить зовсім інакше. Жодне Євангеліє, жодне апостольське послання не починається словами звеличення держави. Наприклад: «Павло, волею Божою Апостол Ісуса Христа, і Тимофій брат – церкви Божої, що знаходиться в Коринфі, з усіма святими по всій Ахаї: благодать вам і мир від Бога Отця нашого та Господа Ісуса Христа» (2 Кор. 1, 1- 2).
Але якщо Ковташ поки що обмежується лише словами, його колеги пішли набагато далі. Ось, наприклад, «священник» ПЦУ, в якого на скуфії (головному уборі) красується тризуб.
Коли військова людина на своєму кашкеті носить герб держави, це означає, що вона служить своїй країні. Але священник служить Богу. Якщо ж на його головному уборі герб країни, то цим він демонструє, кому він служить насамперед насправді.
Втім, і цьому сільському «священнику» із тризубом на голові було з кого брати приклад. «Настоятель» одного з київських храмів ПЦУ не лише одягнув схожу скуфейку, а й склав пальці у формі тризуба. Це замість того, щоб складати пальці в символічну абревіатуру «Ісус Христос».
Кому служить ця людина, Христу чи українській національній ідеї? Визначити зовсім не важко. І це далеко не поодинокі випадки чи невдала відсеб'ятина окремих горе-священників. Ще починаючи з часів анафемованого «патріарха» Філарета Денисенка, УПЦ КП (а тепер і ПЦУ) зображувала тризуби на тих місцях, де мав бути Хрест Христов.
Наприклад, ось іконостас храму УПЦ КП у США.
А от схожий іконостас, але вже в Україні, в Одесі й у храмі ПЦУ.
Царські врата мовою храмового символізму означають вхід у Небесне Царство. Але якщо вони повністю виготовлені у вигляді тризуба, то постає питання: вхід до якого царства символізують ці врата.
Українські греко-католики пішли ще далі. Вони не те, що царські врата, вони весь храм у м. Чортків побудували у вигляді тризуба.
Останнім часом у Мережі все більше з'являється фото «патріотичних священничих шат», і не просто жовто-синього кольору, а навіть із картою України на спині.
Що ви бачите перед собою: священницьку ризу чи державний прапор? Скоріше друге, чи не так? То що декларує ця людина, кому вона служить насправді?
Коли, наприклад, український спортсмен, здобувши перемогу, закутується у державний прапор, це сприймається як прославлення України, як знак поваги до своєї країни. Це абсолютно нормально, тому що спорт – це сфера життєвого, земного, тимчасового.
Але священник, який приступає до священнодійства, який вступає у сферу Божественного, має одягатися у вбрання, що символізує небесне, а не земне. Якщо ж це не так, то ми маємо справу з жахливою заміною понять. Замість Христа, замість Його вічного Царства, «священник» пропонує людям інші ідеали та устремління: земні та минущі. Через війну зі свідомості людини зникає Христос, але на його місце приходить держава чи національна ідея. Так християнство підмінюється місцевими традиціями та звичаями і помалу вироджується вже у відверте язичництво.
Наприклад, відео, на якому якийсь «священник» водить хороводи з парафіянами, співаючи пісню про «злу відьму».
У кримінальній справі проти одного з журналістів СПЖ співробітники СБУ стверджують, що ПЦУ є нічим іншим, як атрибутом держави Україна, і тому будь-яка критика на її адресу вважається держзрадою. І в даному випадку справа не стільки в тому, що це суперечить і Конституції України, і елементарному здоровому глузду, скільки в тому, що дуже чітко та ясно вказує на сутність ПЦУ та її призначення. Якщо Церква – це Тіло Христове, то ПЦУ – це атрибут держави, і цим все сказано. Тепер кожному обирати, куди йому дорога.
Здається, прикладів вже достатньо. На закінчення хотілося б сказати про те, в чому полягає істинний патріотизм і справжнє шанування державних символів. Воно полягає в тому, щоб виконувати слова Христа: «віддавайте кесарево кесареві, а Боже Богові» (Мф. 22, 21). Історія Церкви свідчить, що саме християни були законослухняними громадянами своїх держав, тому що віддавали свій громадянський обов'язок не за страх, а за совість. Вони виконували всі веління державної влади, якщо вони не суперечили їхній християнській вірі. Християни служили своєму народу і державі, але ніколи не ставили ці цінності вище за свою віру. Якщо ж правителі робили замах на віру, на те, щоб змусити християн шанувати щось вище за Хрест Господній, тоді християни йшли на муки, на сповідництво і своєю власною кров'ю доводили, що для них Христос понад усе. «Бо для мене життя Христос, і смерть придбання» (Фил. 1, 21), як писав апостол Павло.
Тільки шануючи Христа, спрямовуючи до Нього всі свої думки та бажання, лише шукаючи насамперед Царства Небесного, ми зможемо відстояти Україну і зробити її вільною та процвітаючою. Якщо ж ми будемо віддавати кесареві те, що Боже, почитати державні символи вище Хреста Христового, то ми не лише занапастимо свою українську державу, а й знищимо свій багатовіковий генетичний код, закладений у нас ще за святого князя Володимира.
