Перший зруйнований храм Зеленського
У ніч на 17 травня 2024 р. українська влада зруйнувала свій перший храм.
Так, до цього було знищено храм УПЦ у Львові. Але то була особиста ініціатива Садового, а ось у Києві подібне не могло відбутися без санкції з Банкової. Саме тому колись історики назвуть знищення Десятинної церкви знаковою подією нашої подальшої історії.
В історії часто відбувається так, що не найбільша подія стає символом великих змін, знаменує собою цілий період історії. Команда Зеленського зруйнувала свій перший храм. Можна скільки завгодно говорити, що це була некапітальна конструкція, МАФ, в юридичній термінології. Можна говорити, що при його зведенні не були до кінця оформлені всі численні бюрократичні документи, що існує рішення суду про його знесення тощо. Але давайте подумаємо, якщо справді зведення храму було не законним, якщо навпаки законним був його знесення, якщо суспільство (як стверджує влада) було проти цього храму, то чому храм знесли вночі? Чому це зробили в комендантську годину, коли законослухняним громадянам заборонено з'являтися на вулиці? Чому для цього залучили численних поліцейських у повному озброєнні? Чому покликали людей у військовій формі, щоб знести храм? Чому глушили мобільний зв'язок у районі храму? Чому не допускали знімати те, що відбувається? Чому братії монастиря не давали врятувати святині, які перебували у храмі? Навіщо це все, якщо влада запевняла, що знесення храму абсолютно законне?
У тому й річ, що влада чудово розуміла, що вона творить, тому й творила це під покровом ночі. Тому й зганяли туди озброєних силовиків, тому й організували це як справжнісіньку бойову операцію. Влада чудово розуміла, що творить беззаконня, але все ж таки творила його. Розмови про те, що на храм не було відповідної документації, що його зведення було незаконним, а знесення проводилося за рішенням суду – це не більше ніж фіговий листочок, покликаний прикрити ганьбу української влади.
По-перше, у Києві сотні, якщо не тисячі об'єктів, зведених незаконно. І це не лише торгові точки поблизу ліній метро чи природоохоронної зони Дніпра. Цілі житлові комплекси будували незаконно. Запит у гугл: «незаконні споруди у Києві» видав, наприклад, що лише у Голосіївському районі незаконно було збудовано: ЖК «Тихорецький», за адресою вул. Тихорецька, 30/7, ЖК «Панорамне містечко» за адресою вул. Ракетна, 24, ЖК за адресою пров. Моторний, 9-9А, ЖК за адресою вул. Васильківська, 34, ЖК «Теремок» за адресою вул. Вільямса, 2-Д, ЖК G-House за адресою вул. Гвардійська, 74, ЖК «Симфонія» за адресою просп. Науки, 66-70, ЖК «Мозаїка», за адресою Стратегічне шосе, 53, ЖК «Мрія» за адресою просп. Науки, 42-А. І це лише один район столиці! Їх хтось збирається зносити?
По-друге, знищений Десятинний храм був збудований у 2006 р. Тобто він простояв майже 20 років, пережив трьох президентів, а четвертий вирішив його знести. Не сказати, що в цей час не було розмов про доцільність побудови цього храму та оформлення всіх дозвільних документів на нього. Проте його ніхто не зносив. І ось тепер, коли в країні йде війна, коли необхідною умовою перемоги у цій війні є консолідація всього суспільства, тепер влада зносить храм, просто розколюючи український народ надвоє.
По-третє, більшовики, коли зносили храми, теж робили це за законом. У них теж усе було належним чином оформлене у повній відповідності до тогочасного законодавства. І не лише храми зносилися згідно із законом. Вивезення пшениці з України у 1932-33 pp. теж відбувалося згідно із законом. От тільки тепер в Україні клянуть радянську владу, перейменовують вулиці, забороняють письменників і думають, що цим вичищають із української національної самосвідомості більшовицький дух.
Ні, більшовизм – це зовсім інше. Більшовизм – це коли політична доцільність домінує над правами людини, це коли у в'язницях сидять не загарбники чужої власності, а ті, хто говорить про це беззаконня, це коли влада плює на свій народ і встановлює режим автократії, змушує народ жертвувати останнім і краде мільярди з бюджету. І ось цей більшовизм, як ми бачимо, сьогодні в'ївся в тіло і кров нинішніх наших правителів. Його не позбутися простим перейменуванням вулиць.
Давайте заплющимо очі і відповімо на кілька запитань. У якій країні архієреїв кидають за ґрати за проповіді? У якій країні журналістів відправляють на нари через те, що вони говорять правду? У якій країні закривають монастирі та виганяють звідти ченців? У якій країні влада руйнує християнські храми? У якій країні влада підтримує створену нею церкву і розправляється з усіма, хто з нею не згоден? Якщо не розплющувати очі, то, звичайно ж, ми відповімо, що все це відбувалося в СРСР, і маємо рацію. Але коли ми очі розплющимо, то побачимо, що сьогодні в Україні митрополит Святогірський Арсеній сидить за ґратами за те, що промовив проповідь, журналісти В. Ступницький, О. Овчаренко та В. Бобечко сидять там же за те, що говорили правду. Влада закрила Києво-Печерську лавру і жене звідти ченців. Десятинний храм зруйновано. А створена владою ПЦУ взагалі всупереч Конституції оголошена атрибутом держави, і будь-яка її критика тепер вважається держзрадою. То в якій країні ми живемо: у демократичній правовій та вільній Україні чи в тоталітарному СРСР?
Всі обставини знесення Десятинної церкви свідчать, що влада чудово знала, що вона творить, і що претензії до законності зведення храму не мали вирішального значення. Просто влада вирішила ламати через коліно свій народ чи принаймні його частину. Нам пхають під ніс різні соцопитування і кажуть, що більшість народу не підтримує Церкву. Але, по-перше, ми всі знаємо маніпулятивність цих соцопитувань. По-друге, вони є результатом широкомасштабної кампанії у ЗМІ та соцмережах з облиття Церкви брудом і голослівними звинуваченнями. А по-третє, як не крути, і соцопитування, і навіть заяви представників влади говорять про те, що віруючих УПЦ приблизно 6 млн. людей. Чи є в цивілізованому світі ще така країна, в якій влада могла нахабно обмежувати права такої величезної частини суспільства? І як буде ставитися ця частина суспільства до влади, після того, як ця влада забирає у неї найсвятіше – храми Божі?
Скільки зараз віруючих УПЦ перебувають на фронті, скільки віруючих проливають свою кров, ризикують життям, захищаючи нашу країну? З упевненістю можна сказати – це десятки тисяч людей якщо не сотні, адже, як свідчить народна мудрість, на фронті атеїстів немає. Можна просто спроектувати цифру в 6 млн віруючих із 30 млн громадян, які в кращому разі перебувають у країні, на приблизну чисельність ЗСУ. Що будуть думати ці воїни про українську владу, почувши, як ця влада руйнує їхні храми? А скільки віруючих УПЦ, часто віддаючи свої останні заощадження, донатять на ЗСУ, збирають гроші на дрони, автомобілі, засоби індивідуального захисту та відправляють усе це на фронт? Чи вони будуть це робити після того, як влада жорстоко розтоптала їхні релігійні почуття?
Усі знають, що у війні величезну, а то й вирішальну роль грає мотивація, бойовий дух, що дозволяє творити чудеса і вибивати перемогу там, де це здається неможливим. Який бойовий дух буде у наших воїнів після того, як влада знесла православний храм у центрі Києва? Чи не будуть вони запитувати себе: а за що ми, власне кажучи, воюємо? Щоб влада й далі руйнувала храми, розправлялася з віруючими, кидала в застінки тих, хто наважиться не погодитися?
До нинішнього знищення Десятинний храм руйнувався двічі: один раз полчищами хана Батия у 1240 р., другий раз у 1928 р. більшовиками. Кому з них уподібнюються сьогоднішня українська влада? Батий прийшов і пішов, а більшовики після руйнування Десятинного храму ще правили в Україні більше, ніж півстоліття. Ймовірно, на це розраховує В. Зеленський. Його команда невтомно говорить про те, що всім українським громадянам треба згуртуватися, мобілізуватись, допомагати фронту, хто чим може. Хто може – йти воювати, хто не може – трудитися в тилу і допомагати нашим воїнам. Все це правильно, тільки слова у цієї команди розходяться зі справою. Не будемо говорити тут про жахливу корупцію на закупівлі для армії, про некомпетентність чиновників і про свавілля та безвідповідальність на всіх рівнях держуправління. Скажімо лише про те, що стосується безпосередньо Церкви.
Як відомо, В. Зеленський прийшов до влади, критикуючи попереднього президента П. Порошенка. Одним із пунктів цієї критики була церковна політика. Зеленський критикував, зокрема й у пародіях Кварталу 95, те, що Порошенко втручався у церковні справи, що він у ручному режимі створив ПЦУ, що їздив до Стамбула випрошувати Томос тощо. При цьому, будучи кандидатом на виборах, Зеленський обіцяв, що держава, у разі обрання його президентом, буде однаково ставитися до всіх і діяти в рамках закону. Він критикував попередню владу за те, що та поділяє народ України, штучно створюючи лінії напруги в суспільстві. Ось цитата з його передвиборчої програми 2019 р.: «28 років нам обіцяють суспільство рівних можливостей, але щоразу ділять нас за різними критеріями. Насправді є тільки один поділ: ми і вони. Ми – це народ України. Вони – це "політичні пенсіонери", які "кочують" з влади в опозицію, з партії до партії, і постійно створюють собі вигідне місце, прикриваючись недоторканністю». Тепер же Зеленський далеко переплюнув свого попередника. Він не просто втручається у церковні справи, як Порошенко, він кидає до в'язниць єпископів, благоволіє захопленням храмів, переслідує церковних журналістів, а тепер уже й руйнує храми. Цим усім він поділяє український народ, розколює наше суспільство, фактично оголошує мільйони людей громадянами другого гатунку. І при цьому вимагає від суспільства, щоб воно підтримувало владу.
На кого зрештою працює нинішня українська влада, розколюючи українське суспільство? І що віщує нам усім цей дуже недобрий знак – руйнування храму? Чому саме зараз, коли на фронті катастрофічна ситуація, про що говорять багато військових, коли допомога західних країн під великим питанням, коли мобілізація проводиться так, що буде зірвана з великою ймовірністю, чому саме зараз команда Зеленського вирішує завдати такого удару суспільству? Це дурість чи свідома робота на ворога?
Влада вже другий рік проводить жорсткі гоніння на Церкву, а руйнування Десятинного храму означає, що вона вже закусила вудила і не зупиниться ні перед чим. Що буде далі? Скільки ще храмів буде зруйновано, відібрано у Церкви, перетворено на музеї та культурні установи? Скільки ще віруючих і духовенства опиниться у в'язницях? І що буде з нашою країною і нашим народом, якщо наша влада зухвало кине виклик Богу, зруйнує Його храм? Адже ми пам'ятаємо, що «Бог осміяний не буває. Що посіє людина, те й пожне...» (Гал. 6:7).
Але хотілося б закінчити словами надії, словами Святого Письма: «І встав Йона і пішов до Ніневії, за словом Господнім; А Ниневія була великим містом у Бога, на три дні ходьби. І почав Йона ходити містом, скільки можна пройти в один день, і проповідував, говорячи: ще сорок днів – і Ніневія буде зруйнована! І повірили Ніневітяни Богу, і оголосили піст, і вдяглися в лахміття, від великого з них до малого. Це слово дійшло до царя Ніневії, і він встав з престолу свого, і зняв із себе царське вбрання своє, і одягнувся у веретище, і сів на попелі, і наказав проголосити й сказати в Ніневії від імені царя та вельмож його: "Щоб ні люди, ні худоба, ні воли, ні вівці нічого не їли, не ходили на пасовищі й води не пили, і щоб покриті були веретою люди і худоба і міцно кричали до Бога, і щоб кожен звернувся від злого шляху свого та від насильства рук своїх. Хто знає, може, ще Бог змилосердиться і відверне від нас палаючий гнів Свій, і ми не загинемо". І побачив Бог їхні діла, що вони звернулися від злого шляху свого, і пожалів Бог про лихо, про яке сказав, що наведе на них, і не навів» (Іон. 3:3-10).
Гнів Божий відвернути можна, але тільки в такий спосіб.
