За ким плаче закон про образливу лексику
Розпалювання ворожнечі проти УПЦ – неоране поле для журналістського аналізу.
днями з вуст переможця творчого конкурсу «ЖУРНАЛІСТ 2016 РОКУ», за версією Національна спілка журналістів України, Ярослави Міщенко (псевдонім – Лана Самохвалова) прозвучала одна дуже слушна думка, підкріплена не дуже здоровими аргументами. Г-жа Міщенко запропонувала прийняти закон про диффамационной (образливою) лексиці. І в цій же публікації вже встигла потрапити під цей (до її щастя ще не прийнятий) закон.
Дійсно подібні закони існують у багатьох країнах. Наприклад, закон «Про дифамацію» 1996 року у Великобританії або «Ордонанс про дифамацію» 1960 року в Сінгапурі. Ці законодавчі акти кваліфікують дифамацію як правопорушення і передбачають за її поширення різні види юридичної відповідальності. Сама ж дифамація (diffamo – паплюжити – лат.) визначається як поширення не відповідних дійсності компрометуючих відомостей, умаляющих честь, гідність і ділову репутацію потерпілого. З історії законодавчого регулювання проблеми дифамації випливає, що якщо раніше, в кінці XIX – початку XX століття у багатьох країнах заборонялося поширення будь компрометуючої інформації, в тому числі і правдивої (достовірної дифамація), то зараз юридична відповідальність настає лише за поширення неправдивих ганебних відомостей (недостовірна дифамація).
пані Міщенко звинувачує Українську Православну Церкву і різні медіа-ресурси, які вона вважає афілійованими з нею, зокрема СПЖ, у використанні диффамационной лексики на адресу своїх опонентів. Їй не подобається, наприклад, що СПЖ раскольников називає розкольниками, представників УГКЦ уніатами, а м-на Філаретом Денисенко. Будь-яка розсудлива людина задасть питання: а де ж тут образлива лексика? Люди, порвавшие відносини з Вселенською Православною Церквою (у випадку з УПЦ КП та УАПЦ це незаперечний факт), називаються розкольниками. Люди, також порвавшие з Православ'ям, але які об'єдналися з Ватиканом, називаються уніатами. І, до речі самі в цьому терміні нічого крамольного не бачать.
Ну а те, що пана Денисенка називають Філаретом, то як можна ображатися на власне ім'я? Хоча, дійсно, і чернецтва, і відповідно чернечого імені Михайло Антонович Денисенко вже позбавлений. Тут пані Міщенко виявилася права, називати пана Денисенка Філаретом, виходить вже неправомірно.
Але ось сама пані Міщенко вже в самій публікації про образливої лексики призвела масу прикладів цієї самої лексики. І не тільки лексики, образливих зображень теж. Ось наприклад.
А ось цитата:
«Переглядаючи ресурси, опікувані УПЦ МП (вона, до речі, визнана лідером з розміщення "джинси")…»
По-перше, сама назва УПЦ МП (тобто Московського Патріархату) вже не відповідає дійсності. Організації з таким ім'ям немає в Єдиному реєстрі юридичних осіб, і сама вона також не називає цим терміном.
По-друге, Українська Православна Церква «джинсу» не розміщує (наведіть хоч один осудна доказ).
по-третє, ким, де і коли УПЦ була визнана лідером з розміщення цієї самої «джинси»?
Як бачимо, пані Міщенко в одному реченні вже збрехала тричі і зробила це в образливій для УПЦ формі.
Інші її публікації також рясніють цієї самої дифамацією. Ось кілька прикладів, знайдених на швидку руку.
Публікація: «Так чи варто реагувати на «святу» маніпуляцію?»
Цитати: «блаженніший Онуфрій отримав орден за мужність в "відстоюванні православ'я". Хоча таке фу...»
Публікація: «Про яке свято ви говорите? Кирило – підрозділ гібридної війни Кремля».
Цитата: «Він (патріарх Кирило – ред.) грішить обманом, оцінюючи ситуацію в Україні. Він не праведник, він – підрозділ Кремля».
Публікація: «РПЦ (і УПЦ) привітали «монарха-миротворця», що продукує труни з Сирії та України».
Публікація: «ЯК УПЦ МП Хрещення святкувала»
Цитати:
«Ми їхали самі, дорогу ніхто не оплачував, дуже любимо хресні ходи», – по ходу трошки прибріхують наші жінки. Напевно, їм благословили під час "гонінь" замовчувати про організованих автобусах…»
«Вони стають бабусями і мамами, які хоч і придуркуваті, але…»
Але все це ще квіточки порівняно з тим брудом і неприкритими погрозами, які озвучують на адресу УПЦ.
На тлі цих висловлювань і закликів ставити СПЖ в докір те, що розкольники називаються розкольниками, а уніати уніатами – це навіть не смішно. Якщо СПР десь у своїх публікаціях дає неправдиву інформацію або перебріхує факти, будь ласка, вказуйте на конкретні статті і конкретних авторів, виводите на чисту воду. Але цього поки не відбувається. Все зводиться приблизно до такого: «Про, жах! Уявляєте! Філарета назвали розкольником!»
Підказка для пані Міщенко. Ось у промовах деяких капеланів УГКЦ, наприклад, Мединського, Арсенича та інших, віруючі УПЦ рідко коли не називаються «служителями Путіна» і «московськими свинями». Це не дискредитація?
Не відстають від них і представники УПЦ КП: Чудінович, Холодів, Дедюхін та інші медійні особистості. Особливо стараються в очорненні УПЦ її колишні священнослужителі: Віктор Бедь, Віталій Ейсмонт, Сергій Дмитрієв, Андрій Шиманович, Станіслав Рєвтов Андрій Лотоцький та інші. Вони свого часу пішли з Церкви Христової і тепер, поливаючи її брудом, намагаються вислужитися перед своїми новими господарями.
Ось де неорана цілина для журналістської діяльності пані Міщенко (Самохваловій). Відстежуй їх публікації і виводив на чисту воду. Показуй, як своїми висловлюваннями вони порушують майбутній закон України «Про диффамационной лексиці». Але ні, для неї брехня і образи на адресу УПЦ такими не вважаються, адже це виправдовується політичною доцільністю. Напевно відповідний пункт треба буде включити в цей майбутній закон: «Забороняється диффамационная (образлива) лексика на адресу будь-яких юридичних та фізичних осіб, крім Української Православної Церкви та її членів». Так що, пані Міщенко?
А взагалі, всім злостивцям і огудникам Української Православної Церкви хочеться задати одне питання: «А вам не приходила в голову думка, що це й справді може бути Церква Христова? Що, кидаючи в неї каміння, ви потрапляєте в Спасителя? А раптом це дійсно так?» Адже якщо подумати: весь православний світ вважає, що УПЦ це єдина (!) православна Церква в Україні, що вона і тільки вона є істинне Тіло Христове, рятівний ковчег Завіту. Невже весь православний світ помиляється? А якщо православний світ прав, то хто тоді ви, противники УПЦ?
І наостанок, один анекдот радянської епохи і одне дуже серйозне.
Анекдот:
В радянській школі проходить урок атеїзму.
Вчителька: «Діти Бога немає і щоб це довести всі ми зараз піднімемо руки вгору і покажемо в небо дулю. … Ізя, а ти чому не показуєш?»
Ізя: «Маріванна, якщо там Бога немає, то кому показувати дулю? А якщо є, то навіщо псувати стосунки?»
І серйозно:
В Євангелії з питання лихослів'я є одне дуже показове місце. «Тому то кажу вам: усякий гріх і хула проститься людям, а хула на Духа не проститься! якщо хто скаже слово на Сина Людського, проститься йому, якщо ж хто скаже на Духа Святого, не проститься йому ні в цім віці, ані в майбутньому» (Мф. 12, 31-32).
І ось як тлумачить це місце блаженний Феофілакт Болгарський: «Знай, що хтось паплюжить Сина Людського, бачачи, що Він живе, як людина, і, називаючи Його одним блудників, ядцею і винопийцею за те, що Христос так робив, – така людина, якщо і не покається, не дасть відповіді: він заслуговує вибачення, бо не думав, що в Ісусі Христі прихований Бог. Але хто хулить Святого Духа; або духовні справи Христа і називає їх бісівським, той, якщо не покається, не буде прощений, бо він не мав достатньої причини для наклепу, як той, хто зводив наклепи на Христа, побачивши Його серед блудників і митарів».
З цієї точки зору, извинительны чи будуть на Страшному Суді та брехня і наклеп, яку недруги Церкви Христової зводять на неї? Чи можна в УПЦ побачити Бога? Можна по нам, вірним чадам Української Православної Церкви побачити, що «…Христос посеред нас… і є і буде…»? Живемо ми так, щоб наше християнство, вірність заповідям Божим не викликала сумніву у «зовнішніх»? Питання, мабуть, відкритий. Але одне безсумнівно: як Христос, один блудників, митарів і грішників, обмовлений обпльований і розп'ятий, є ІСТИННИЙ БОГ, так і УПЦ, оболганная і принижена, є СПРАВЖНЯ ХРИСТОВА ЦЕРКВА.
