30 березня Церква вшановує преподобного Олексія, чоловіка Божого

Преподобний Олексій народився в Римі в родині доброчесних і милостивих Євфиміана і Аглаїди.

Подружня пара довгий час була бездітною і невпинно молила Господа про дарування потомства. І Господь утішив подружжя народженням сина Олексія. У шість років юнак почав вчитися і успішно вивчав світські науки, але особливо старанно читав Святе Письмо.

Ставши юнаком, він почав наслідувати своїм батькам: суворо постив, роздавав милостиню і під багатим одягом таємно носив волосяницю. У ньому рано дозріло бажання залишити світ і служити Єдиному Богу. Однак батьки збиралися одружити Олексія і, коли він досяг повноліття, знайшли йому наречену.

Після заручин, залишившись ввечері наодинці зі своєю нареченою, Олексій зняв із пальця перстень, віддав їй та промовив: «Збережи це, і хай Господь буде з нами, Своєю благодаттю влаштовуючи нам нове життя». А сам таємно пішов з дому та сів на корабель, що відпливав в Месопотамію.

Потрапивши до міста Едесси, де зберігався Нерукотворний образ Господа, Олексій продав усе, що в нього було, роздав гроші бідним та став жити при церкві Пресвятої Богородиці на паперті і годуватися милостинею.

Рідні всюди шукали зниклого Олексія, але безуспішно. Слуги, послані Євфиміаном на розшуки, побували і в Едессі, але не впізнали в убогому, який сидів на паперті, свого господаря. Від суворого посту тіло висохло, краса зникла, зір став слабким. Блаженний же впізнав їх і дякував Господу за те, що отримав милостиню від своїх слуг.

Безутішна мати святого Олексія зачинилися у своїй кімнаті, невпинно молячись за сина. Жінка його горювала разом зі свекрухою.

Преподобний прожив в Едессі сімнадцять років. Одного разу паламареві церкви, при якій подвизався преподобний, було одкровення про нього. Матір Божа через Свою святу ікону звеліла: «Введи в Мою церкву Божого чоловіка, гідного Царства Небесного; молитва його сходить до Бога, як кадило запашне, і Дух Святий спочиває на ньому».

Паламар став шукати таку людину, але довго не міг знайти. Тоді він з молитвою звернувся до Пресвятої Богородиці, просячи Її вирішити його нерозуміння. І знову був голос від ікони, який сповістив, що чоловік Божий є той жебрак, який сидить на церковній паперті. Паламар знайшов святого Олексія і ввів в церкву. Багато людей дізналися про праведника і стали шанувати його. Святий, уникаючи слави, таємно сів на корабель, що вирушав до Кілікії. Але Промисел Божий судив інакше: буря забрала корабель далеко на захід і прибила до берега Італії. Блаженний попрямував до Риму. Невпізнаний, він смиренно просив у свого батька дозволу оселитися в якомусь куточку його двору. Євфиміан розмістив Олексія у спеціально влаштованому приміщенні при вході в будинок і звелів годувати його зі свого столу.

Живучи в батьківському домі, блаженний продовжував постити і проводити дні й ночі в молитві. Він смиренно терпів образи і глузування від слуг рідного батька. Кімната Олексія знаходилася навпроти вікон його нареченої, і подвижник тяжко страждав, почувши її плач. Тільки безмежна любов до Бога допомагала блаженному переносити цю муку. Святий Олексій прожив у будинку своїх батьків сімнадцять років і був сповіщений Господом про день своєї кончини. Тоді святий, взявши хартію, описав своє життя, просячи вибачення у батьків та нареченої.

В день кончини святого Олексія у соборній церкві служив літургію Римський Папа Інокентій в присутності імператора Гонорія. Під час служби з вівтаря пролунав чудесний Голос: «Прийдіть до Мене всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас». Всі присутні в страху попадали на землю. Голос продовжував: «Знайдіть чоловіка Божого, що відходить у вічне життя, нехай він помолиться за місто».

Стали шукати по всьому Риму, але не знайшли праведника. З четверга на п'ятницю Папа, звершуючи всенічне бдіння, просив Господа вказати угодника Божого. Після літургії знову в храмі почувся голос: «Шукайте чоловіка Божого в будинку Євфиміана». Всі поспішили туди, але святий вже помер. Обличчя його світилося подібно до лику Ангела, а в руці була затиснута хартія, яку він не випускав, як не намагалися її взяти. Тіло блаженного поклали на постіль, покритий найдорожчими покривалами. Папа й імператор схилили коліна і звернулися до преподобного, як до живого, просячи розтиснути руку. І святий виконав їхнє прохання. Коли було прочитано листа, батько, мати і наречена праведника з плачем вклонилися його чесним останкам.

Тіло святого, від якого почали відбуватися зцілення, було поставлене посеред площі. Сюди зібрався весь Рим. Імператор і Папа самі внесли тіло святого в церкву, де воно було цілий тиждень, а потім було покладене в мармурову гробницю. Від святих мощей стало витікати запашне миро, яке подавало зцілення хворим.

Чесні останки святого Олексія, чоловіка Божого, поховані в церкві святого Боніфатія. У 1216 році були знайдені мощі.

Житіє святого преподобного Олексія, чоловіка Божого, завжди було одним з найулюбленіших на Русі.