Українці без тепла і світла тільки радіють і танцюють?
Глава УГКЦ неодноразово критикував план США щодо досягнення миру. І тепер він каже, мовляв, українці готові терпіти війну стільки, скільки потрібно, їх знищують, а вони лише співають і танцюють.
Глава УГКЦ С. Шевчук заявив у Римі, що «незламні» українці відповідають на відсутність тепла і світла радістю, піснями й танцями. Він розповів, що кияни, перебуваючи в пунктах обігріву, «не плакали від відчаю, а співали і танцювали».
«Цей образ людей, які мерзнуть, але співають і танцюють під музику, вже став історичним і здивував весь світ, – заявив Шевчук. – Я можу підтвердити сьогодні, що ця дивна витривалість, ця радість народу, який щоночі дивиться смерті в очі, походить не від людини, а є дар Святого Духа».
Глава УГКЦ наводить слова 5-річної дівчинки, яка нібито заявила йому: «Якщо я переможу холод – переможе й Україна».
На перший погляд, це високі слова пастиря, який бачить у стійкості народу прояв дії Божественної сили. Але якщо копнути глибше, ситуація виглядає інакше.
Ті кияни, які намагаються знайти хоч якийсь позитив у нинішній найважчій ситуації, безумовно, заслуговують на повагу. Але яку думку транслює європейцям Шевчук? Дуже просту: що українці готові терпіти відсутність опалення та електрики стільки, скільки знадобиться. Чи так це?
Чи можемо ми повірити, що маленька дитина, яка тижнями сидить у темряві, холоді та голоді (а на лівому березі Києва більшість будинків з електроплитами), буде говорити якісь пафосні слова про перемогу над холодом заради перемоги країни? Попри всю повагу до Шевчука, ця історія виглядає неймовірною.
Глава УГКЦ не раз критикував план США щодо досягнення миру в Україні. І дана заява стоїть у тому ж ряду: мовляв, українці готові терпіти війну стільки, скільки знадобиться, їх знищують, а вони тільки радіють, співають і танцюють. Як для структури, одна половина якої – за кордоном, а друга – на заході країни, подалі від фронту, досить цинічні слова. Шевчук посилає світові сигнал – в українського народу все ок, просто дайте ще грошей, і він готовий терпіти далі.
Тільки краще запитати у самого народу – він точно готовий?
