Про новомучеників і владику Арсенія
Митрополит Арсеній чинить так, як йому підказує його християнська та архієрейська совість. І наслідки цього вибору є дуже непростими.
Ми рідко замислюємося, як саме жили і здійснювали подвиги сповідники віри, як їх сприймали сучасники. Ми дивимося на їхні ікони і звертаємося до них з молитвою як до святих угодників Божих. Проте свого часу вони жили звичайним життям. Так само, як зараз багато хто з нас, вони сумнівалися, боялися і стояли перед вибором: совість чи комфорт, вірність Церкві чи служіння світу.
Третього листопада владику Арсенія знову кинули за ґрати. Кинули, незважаючи на очевидні проблеми зі здоров'ям, незважаючи на те, що його вже протримали в СІЗО півтора року, незважаючи на те, що тримати його у в'язниці немає жодної необхідності.
Ми не можемо знати напевно, але всі розуміють: звинувачення на адресу архієрея – надумані, влада хоче чогось від владики домогтися. Можливо – зради Церкви, можливо – зради народу, може – зради своєї совісті. Але результату немає. Владика безропотно слідує назад у в'язницю.
У своїй промові після вироку суду він не сказав жодного слова осуду на адресу своїх мучителів. Навпаки, попросив пробачення у співробітників СБУ, якщо щось крикнув або щось сказав зпересердя. «Хлопці, не беріть це до серця, пробачте», – сказав архієрей.
Ми зараз говоримо про це не для того, щоб поставити митрополита Арсенія в один ряд зі сповідниками минулого, тими ж новомучениками, які постраждали від радянського режиму. Але не помітити паралелей неможливо. Навряд чи хтось із сповідників говорив собі 100 років тому: «Ось я, мученик Божий, здійснюю зараз подвиг в ім'я Христа, і мене за це канонізують». Вони просто діяли так, як їм підказувала їхня совість. З надією, що Бог не залишить обраних Своїх. Хоча чого коштував їм цей вибір, знають лише вони самі.
Владика Арсеній теж не говорить, що він здійснює подвиг заради Христа. Він діє так, як говорить йому його християнська і архієрейська совість. І приймає важкі наслідки цього вибору.
