УПЦ: смутні часи повторюються
Бути нині віруючим Церкви на Заході України – дуже складно, витримують лише ті, хто справді виконує заповіді Христа.
Наприкінці 80-х, на початку 90-х, у період агонії СРСР, Церква пережила на Заході України смутний час, коли стараннями уніатів та місцевої влади були практично розгромлені єпархії на Прикарпатті та Галичині. Храми захоплювалися сотнями, священство і віруючі зазнавали справжнього цькування.
Зараз УПЦ переживає в цих регіонах такий самий смутний час. Користуючись ситуацією в країні, уніати із владою оголошують віруючих та священників «ворогами народу», які мають або добровільно перейти до «правильної» конфесії, або забратися з храму (на який, згідно закону, віруючі мають усі документи).
В Івано-Франківській єпархії зараз діє лише один храм – кафедральний собор. Інші – або вже захоплені, або опечатані та чекають на подібну долю. У Львівській – ситуація ненабагато краща, у низці міст діяльність УПЦ заборонена.
От і в Бориславі Львівської області днями відбулося судилище, засідання міськради щодо подальшої долі єдиного тут Покровського храму УПЦ. Священству довелося доводити, що вони не вороги, не «москалі», а такі самі українці. Влада вислухала їх із по-чекістські прищуленими очима та зорієнтувала на перехід у ПЦУ. Під публікацією у ФБ міськради – маса обурених коментарів «патріотів» із вимогою вигнати «московитів» із міста.
А буквально через день ці самі «вороги» з числа кліриків і парафіян бориславського храму провели на автовокзалі міста 230-й (!) благодійний обід для городян. І це не рахуючи діяльної допомоги військовим та переселенцям з початку війни. Але цього «не помічають».
Доводиться констатувати, що бути зараз віруючим Церкви на Заході України – дуже складно, витримують лише ті, хто насправді виконує заповіді Христа.