Національний день молитви: щирість чи лицемірство?
У Верховній Раді України зареєстрували законопроєкт щодо встановлення Національного дня молитви, який має відзначатися 24 лютого – в день повномасштабного вторгнення РФ до України.
Автори ініціативи вважають, що:
• молитва до Бога є надприродною силою для перемоги;
• молитва захистить Україну;
• молитва стане символом нашої віри в перемогу;
• молитва стане свідченням духовного єднання народу;
• закон передбачає молитву за перемогу та відновлення територіальної цілісності України.
Цього дня у Раді планують співати «Боже великий єдиний», а по всій країні будуть організовані спеціальні заходи, розроблені Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій (ВСЦіРО).
Молитва – це, безперечно, важливий духовний акт. Але є кілька питань, які неможливо залишити поза увагою.
1. Хто закликає до молитви?
З 37 ініціаторів законопроєкту більшість – це депутати, які активно підтримували заборону Української Православної Церкви. Як вони могли не побачити протиріччя у своєму «доброму» намірі? Адже якщо ви боретеся проти Церкви Христової, позбавляєте її храмів, священників, можливості вільно сповідувати свою віру, як після цього можна займатися організацією загальної молитви?
2. Про яке духовне єднання йдеться?
«Духовне єднання народу» неможливе, якщо мільйони українців оголошені людьми «другого сорту», позбавлені храмів і тавруються як вороги всередині своєї країни.
3. Що означає молитва?
Молитва – це не символ віри в перемогу, як заявляють ініціатори. Християнська молитва – це розмова з Богом, акт смирення та покаяння, прагнення пізнати Його волю. Вона не повинна бути інструментом для досягнення політичних цілей. Християнин може вірити тільки в Христа, а не в перемогу, будь-яку ідеологію чи державу.
Пропозиція заснувати Національний день молитви виглядає як політично вмотивоване рішення, абсолютно позбавлене духовної основи. Ті, хто забороняє іншим молитися, принижує та ображає їх, не мають морального права говорити про «духовне єднання» чи закликати народ до спільної молитви.
Це лицемірство і вищою мірою цинізм, оскільки молитва до Бога не терпить лукавства і омани. Молитва – це не декларація чи символ, а живе звернення до Творця, котрий знає серце кожного. Якщо за пропозицією встановити день молитви стоїть не прагнення до справжньої єдності, а бажання продемонструвати свою праведність і приховати свою богоборську суть, така молитва виглядає як блюзнірське знущання над нею. Тому що не можна говорити про мир і єдність, і у цей час руйнувати те, що належить Богу.
