Місяць Закону і сонце Благодаті
Митрополит Іларіон описав Закон і Благодать як місяць і сонце. А написав він цей твір у Києві, який щойно ледве встояв в облозі печенігів.
У середині книги «Слово про закон і благодать» її автор – митрополит Київський Іларіон – говорить про два сяйва. Одне – слабке і відбите – дає місяць. Інше – яскраве і природне – сонце. Місячне світло письменник ототожнює із Законом – ветхою тінню Нового Завіту, рабинею Агар'ю, ніччю. Сонячне – з Благодаттю: свободою, світанком, днем, при якому гасне всяка свічка. «Стужа нічна згинула, – заключає святитель, – коли сонячне тепло землю зігріло».
Той же лад оповідання він веде і далі – Закон у нього як пересохле озеро, Благодать - як джерело, що не вичерпується. Одна тональність тексту м'яко перетікає в іншу, як у класичному музичному творі.
Золото поверх темного ґрунту
У всякого позолочення є ґрунт – темна основа, на яку його кладуть. Так і у цього сяючого красою тексту був досить темний ґрунт історії тих часів.
За рік або два до того, як пролунали слова з книги митрополита Іларіона, Київ пережив те, що літопис назве «січа зла». Під валами стояла печенізька орда, у відкритому полі вороги сходилися насмерть, і до вечора місто ледве встояло. Поетичні рядки про сонячне тепло лягали поверх землі, яка ще не остигла від кровопролиття.
Ця земля прийняла Хрещення всього півстоліття тому, їй би за всіма мірками ще складати церковні букви у склади. А вона відразу заговорила зрілою ритмічною прозою, з вивіреними співзвуччями і антитезами, до яких в інших краях йшли поколіннями. Між хрещенською купіллю і цим текстом – менше одного людського життя. Це красномовно говорить про духовну зрілість русичів.
Несподіваний голос святителя
Авторство книги приписується священнику, вихідцю з княжого села Берестово під Києвом, зовсім не приїжджому ритору з вивченою у Царгороді латиною. Більше того, він став першим архієреєм, поставленим на Київську кафедру без узгодження з візантійським священноначалієм.
Царгород звик дивитися на новохрещені народи зверхньо: мовляв, ви прийшли до Христа пізно, ви молодші за навернення і повинні дотримуватися даних вам правил. Владика Іларіон заперечує проти цього літературним словом. Сонце, каже він, сходить над усіма відразу; Благодать не знає старших і молодших, обраних і другорядних. А значить той, хто хрестився вчора, успадковує рівно те ж, що хрестившийся століття тому.
Київський князь нарівні з Костянтином
Далі Іларіон робить те, від чого в тогочасному Царгороді поморщилися б. У третій частині «Слова» він переходить до похвали князю Володимиру, при якому Русь хрестилася. І хвалить правителя розмашисто: титулує його по-імперськи, каганом, а потім і зовсім ставить недавнього язичника нарівні з самим Костянтином Великим. «Подібний Великому Костянтину, – каже він, – рівний йому розумом, рівно христолюбивий».
Це жест неабиякої сміливості. Імператор Костянтин для християнського світу – фігура майже іконна, перший імператор, що відчинив Церкві двері свободи. І поряд з ним, на тій же висоті, раптом став київський князь, чия земля прийняла християнську віру зовсім недавно. Так Іларіон вписує Русь у загальну історію спасіння повноправним рядком, а не виноскою на полях. Сонце Благодаті, твердить він, зійшло над нею так само впевнено, як над усіма іншими народами.
Навіщо краса тому, хто ледве уцілів?
Красу багато хто звик вважати розкішшю ситих часів: ніби визріває вона у тиші багатих книгосховищ, а там, де вбивають людей і палять доми, не до вишуканості. Але зі «Словом» митрополита Іларіона виходить інакше. По суті, своє джерело давньоруська культура здобула відразу після історичної катастрофи – і, схоже, навіть завдяки їй.
Коли звичний світ руйнується, людина починає особливо точно підбирати слова для вираження стану своєї страждальної душі. Вірно зібрана фраза або художній образ часто стають тим, за що люди тримаються, коли триматися більше ні за що. Тут краса виявляється не вторинним елементом інтер'єру, а покрівлею: тим, що не дає будівлі життя обрушитися остаточно.
Так і «Слово» не обрушується на його читачів і слухачів громом перемоги. Воно спонукає до молитви і надії на Бога. І якщо повернутися до тих символів, з яких ми почали нинішню розповідь, – до місяця і сонця, – видно, що перевагу святитель залишає за яскравим і прямим світлом, а не за тьмяним і відбитим. Благодать завжди сильніша за Закон, тому що вона транслює Божественну любов, а не покарання.
