Людина – інструмент в оркестрі вічності
Філософ Жан Феньйо вирішив, що восьмого числа кожного місяця варто святкувати Міжнародний день нескінченності. Відтоді так і повелося, якщо вірити деяким календарям.
Символ нескінченності – перевернута вісімка. Ми живемо в сьомий день творіння. Але день прийдешній, у якого не буде кінця, Церква називає восьмим. Чи можемо ми вже зараз доторкнутися до цієї таємниці? Мудреці кажуть, що так. Адже нескінченність проникає у все кінцеве, так само як вічність присутня у часі.
Побачити у тимчасовому вічне – це і є суть духовного досвіду.
Кожною своєю дією, яка має початок і кінець, ми сплітаємо вузлик нашої вічної радості або вічного горя. Живучи в часі, ми, самі того не розуміючи, малюємо візерунки своєї вічності.
Розумом і серцем: два способи пізнання
Тимчасове і кінцеве живе в нашому мозку, а вічне і нескінченне – в нашому серці. Поки людина живе розумом, вона схожа на сліпця, який на дотик рухається по невідомій дорозі. Але як тільки вона відчує свій зв'язок з Богом всередині серця, вона вже не бачить нічого, крім Нього. У всьому, що відбувається, мудрець бачить не випадкові обставини, а дві руки Божі. Одна дає йому добре і солодке, інша – гірке і зле. Так Великий Гончар працює над своїм творінням. Тому мудра людина не противиться промислу, а смиряється, цілком покладаючись на Того, Хто знає, що потрібно робити.
Весь наш біль і всі падіння пов'язані з нашою волею, яка противиться волі Божій.
Сумний факт у тому, що навіть сьогодні ми намагаємося зрозуміти Бога і Його заповіді розумом, а не серцем.
З самого дитинства світська система освіти зверталася тільки до нашого розуму: ми вчили, запам'ятовували, переказували.
Але весь святоотцівський досвід говорить про те, що благодать передається від серця до серця, поверх усіх слів. Мудрість не можна вивчити, її можна тільки сприйняти духом. Проблема нашої духовної освіти в тому, що ми намагаємося проникнути в суть Православ'я не через двері, а через стіну, вгризаючись у граніт науки зубами розуму.
Нам необхідний «серцевий піст»
Скоро настане строгий, хоч і нетривалий, Успенський піст. Було б добре, якби ми в цей час звертали увагу не тільки на хімічний склад їжі, але й на духовний стан свого серця. Шкода, що у нас немає спеціального «серцевого посту».
Давайте спробуємо в ці два тижні звернути слух і зір всередину себе, відірвавши їх від зовнішнього світу. Закриємо всі зовнішні «отвори» свого серця і опинимося наодинці з собою.
Духовний досвід говорить, що немає іншого шляху у вічність, крім як через ув'язнення розуму в серці. Тільки так можна побачити все таким, яким воно є насправді, а не таким, яким воно нам здається.
Притча про музику вічності
Одна давня притча розповідає, як людина багато років шукала Істину. Нарешті вона прийшла до чудесного колодязя, який відповідав на всі питання. «Іди в найближче село, – донеслося з глибини, – і на перехресті двох доріг ти знайдеш відповідь». Але на перехресті мандрівник побачив лише торговців, які продавали розрізнені шматки дерева, металу і дроту. Розчарований, він пішов.
Минуло багато років. Одного разу вночі він почув прекрасну музику. Незнайомець грав на ситарі так, що кожен звук проникав у найбільші глибини душі. І серце відчуло: у цій музиці і є відповідь. Придивившись до інструменту, шукач побачив, що він зроблений з тих самих шматків дерева, металу і дроту, які він колись бачив на ринку...
Наша доля складається з розрізнених і, здавалося б, випадкових подій. Але коли ми з'єднуємо їх в ціле, ми отримуємо дорогу в нескінченність.
Наше життя – це мелодія, ноти якої написані геніальним Композитором.
Для кожного вона своя. Але прийде час, і всі ці мелодії зіллються в єдиний вселенський оркестр, де у кожного буде своя партія. А поки ми лише вчимося звучати так, щоб не зіпсувати велику гармонію нескінченної музики вічності.
