Невідомі акти монастиря Святого Пантелеймона
У жовтні 1895 року Святійший Синод видав указ на ім'я митрополита Київського і Галицького Іоаникія. За цим рішенням стояв гучний адміністративний конфлікт. Настоятель афонського Єсфігменського монастиря архімандрит Лука Агіограф звернувся до Київської духовної консисторії з проханням виділити землю під відкриття в Києві офіційного подвір'я своєї обителі. Головним аргументом грецького архімандрита слугувало давнє монастирське передання: нібито саме в Єсфігмені на початку XI століття прийняв постриг засновник Києво-Печерської лаври преподобний Антоній Печерський.
Консисторію в ті роки очолював видатний церковний історик протоієрей Петро Лебединцев, і він провів ретельну перевірку архівів. Результат виявився нищівним для грецьких прохачів.
В офіційному відгуку Лебединцев констатував: ні в давньоруських літописах, ні в Печерському Патерику немає жодного запису, що підтверджує постриг преподобного Антонія саме в Єсфігменській обителі. На підставі київського розслідування імператорський Синод у Петербурзі прохання Єсфігмена остаточно відхилив.
Цей архівний казус не заперечує самого факту афонського постригу преподобного Антонія – він лише показує, що Церква ще в XIX столітті віддала перевагу суворій документальній правді перед красивою легендою.
Афонський затворник проти берестейських єпископів
Наприкінці XVI століття Афон перетворюється для України на головний центр інтелектуального і духовного спротиву. У 1596 році після укладення Берестейської унії більшість єпископів Київської митрополії на чолі з митрополитом Михайлом (Рагозою) та єпископом Іпатієм (Потієм) переходить в унійство. У цей момент на Святій Горі вже перебуває інок Іван Вишенський – уродженець галицького містечка Вишня.
Він пішов на Афон ще в 1570-х роках і оселився в Зографському монастирі.
Відстань від Вільна і Львова до Святої Гори була колосальною, і саме ця фізична недосяжність дала афонському монахові те, чого не було на батьківщині, – повну свободу слова.
У 1598 році в Острозі вийшло перше прижиттєве видання його послання. Зі своєї келії в Зографі Вишенський відправляє на батьківщину цілий корпус полемічних текстів: «Зачапка мудрого латинника з глупим русином», «Послання Іову Княгиницькому», різкі викривальні листи до єпископів-перебіжчиків. На авторів, які перебували на Афоні, не діяли ні королівські укази, ні розпорядження унійних судів.
Близько 1605 року преподобний Іван ненадовго приїхав на батьківщину: перевірив роботу безкомпромісного Львівського братства, побував в Уневі та Острозі у князя Костянтина Острозького – і знову повернувся до афонських скель. Голос із Зографського монастиря став для православних міщан доказом того, що вірність духовній традиції можна зберігати навіть у повній ізоляції.
Студент із Полтави і золотий вік козацького скиту
У XVIII столітті зв'язок між Києвом і Афоном набуває чітких економічних та академічних форм. У 1735 році до Києво-Могилянської духовної академії вступив тринадцятирічний син полтавського ієрея Петро Величковський – майбутній преподобний Паїсій (Величковський).
Навчання в Могилянці дало юнакові глибоке знання мов, але світський академізм здавався йому чужим. У жовтні 1740 року сімнадцятирічний студент кидає навчання і тікає на човні по Дніпру і Десні до Любецького монастиря під Черніговом – обителі, яку за сім століть до цього заснував сам преподобний Антоній Печерський. Звідти шлях Петра Величковського лежить просто на Афон.
Прибувши на Святу Гору близько 1746 року, преподобний Паїсій створює там унікальну перекладацьку артіль. Київський студентський досвід дозволяє йому організувати звірення грецьких і слов'янських рукописів.
Результатом цієї роботи стає переклад збірника «Добротолюбіє» – текст, який повністю перевернув духовне життя всієї Східної Європи і став настільним посібником для багатьох старців.
Паралельно Афон стає об'єктом постійного покровительства українського козацтва. У 1747 році на кошти Запорозької Січі колишній бунчуковий товариш Григорій Голубенко заснував на Афоні скит «Чорний Вир». Ктитором цієї обителі виступав останній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський.
У монастирських архівах Святої Гори зберігся пом'яник козацької старшини, що відкривається іменем гетьмана Івана Самойловича та членів його родини. А в архівах Запорозької Січі зафіксовано широке листування 1768–1772 років, у якому преподобний Паїсій просить у козацьких отаманів дозволу на збір пожертвувань на чернігівських і полтавських землях.
Підсумок тисячолітньої історії було підведено в 1873 році в Києві. У друкарні Києво-Печерської лаври чернець Азарія і професор Київської духовної академії Пилип Терновський видали фундаментальний корпус «Актів Російського на Святому Афоні монастиря святого великомученика і цілителя Пантелеймона». Вісімдесят шість давніх документів показали, що духовний зв'язок між Києвом і Святою Горою утримувався не лише молитвами, а й постійною працею сотень безіменних писців, купців, козаків і ченців.
