Пророк Авакум: про беззаконних юдеїв та Боже довготерпіння
«Як Бог терпить беззаконня, яке творять люди?» Знайоме питання? Відповідь на нього можна знайти в книзі пророка Авакума, день пам'яті якого ми святкуємо 15 грудня.
Завжди цікавіше говорити про автора книги, коли хоч трохи знаєш, яка то була людина. Тим більше це стосується книг Святого Письма. Власне про пророка Авакума багато відомостей не знайти. Достовірно відомо, що він жив в Юдеї, походив, імовірно, з коліна Левіна і мав якесь відношення до храмового співу. Переклад його імені дуже добре підходить для всякого християнина й означає «борець». Напевно, кожен з нас, нехай у різному ступені інтенсивності зусиль, але все ж є борцем.
Час життя пророка Авакума можна визначити зі змісту його книги. Він говорить про нашестя халдеїв, а тому, найімовірніше, йдеться про епоху правління нечестивого царя Іоакима, який зайняв престол після трагічної загибелі доброго Іосії, що віддав життя в знаменитій битві при пагорбі Мегіддо з військом фараона Нехо (або Нехао) II. До речі, вживаний в Одкровенні апостола Іоанна Богослова термін Армагеддон, в значенні останнього місця брані добра і зла, – походить саме звідси. Власне, «Армагеддон» і означає «гора Мегіддо». Загалом, беручи до уваги сказане, спокійно можна стверджувати, що пророк Авакум жив у VII столітті до Р.Х. і був сучасником пророка Єремії.
Пророк Авакум жив у VII столітті до Р.Х. і був сучасником пророка Єремії.
Написана ним книга невелика – лише три розділи, – але досить цікава та повчальна. І філософи, і мислителі, і святі отці, та й ми самі коли-не-коли та й зачіпаємо тему співвідношення добрости і всемогутності Божої та реальності колосального зла в цьому світі. Але проблему цю можна поставити трохи інакше. Безумовно, є зло природне, не залежне від бажання когось із нас. Налетів ураган, і нічого не поробиш. Але, по суті, переважна більшість зла в світі звершується саме людськими руками.
Та не є секретом, що багато катаклізмів провокуються саме людською діяльністю. Ну й хто в цьому винен? Звичайно, самі люди. Ми всі – зіпсовані, і якщо вчиняти за справедливістю, то людство взагалі заслуговує на знищення. У першій книзі «Космічної трилогії» Клайва Льюїса досить чітко показано, що може статися з безгрішними світом, якщо туди засуне свої техногенні «лапи» людина. Тож і виходить, що проблема «виправдання» Бога трансформується в проблему Його довготерпіння.
Ви помітили, що всі сучасні стрільці та підривники шкіл свої дії мотивують тим, що людство не заслуговує на життя. Я їх не виправдовую, але певна частка розуміння їхніх дій все ж таки присутня. Як правило, їх не розуміли та гнобили однолітки, вони не бачили просвіту і в них зріла ненависть. У підсумку ці «маленькі терористи» брали на себе функції Бога і вершили свій суд. Вочевидь, їм не вистачало любові, стриманості та простої уваги. А варто було лише звернутись усередину себе і залишити рішення проблеми зла Тому, Хто цей світ створив. Ось і в книзі пророка Авакума червоною ниткою проходить думка про те, що безбожний і беззаконник загине, а праведник своєю жертвою живий буде. Рано чи пізно Господь всіх розсудить, все стане на свої місця, потрібно лише самому в цій світовій «халепі» зберегти власну душу і, тим самим, майбутнє життя.
Рано чи пізно Господь всіх розсудить, все стане на свої місця, потрібно лише самому в цій світовій «халепі» зберегти власну душу і, тим самим, майбутнє життя..
У першому розділі пророк Авакум скаржиться на розбещення й нечестя, що панує серед іудеїв. По суті, він обурюється таким самим обуренням, яке іноді зачіпає і нас: «Аж доки я, Господи, кликати буду, а Ти не почуєш? До тебе я кличу: Насильство! та Ти не спасаєш! Для чого неправість мені Ти показуєш та позираєш на муку? А передо мною грабіж та насильство, і суперечка стається, і носиться сварка. Тому то Закон припиняється, і не виходить до чину назавсіди право, бо несправедливий вигублює праведного, тому правосуддя виходить покривленим» (Авакум 1, 2-4)
У відповідь ми бачимо, що Бог як покарання обіцяє наслати халдеїв: «Бо оце Я поставлю халдеїв, народ лютий та скорий, що ґрасує по широкій землі, щоб захопити оселі, які не його»
(Авакум 1, 6). Тут ми бачимо, що Бог, як всемогутній правитель, Сам керує існуючим злом і може використовувати його як інструмент для досягнення благих цілей. А от ми, коли обурюємося реальністю того чи іншого виду зла, не розуміємо цього. Ми живемо на рівні виникнення проблеми, тому можемо поглянути на неї з боку лише після певного проміжку часу. А Бог бачить все й відразу, тому відразу й діє. Тому, якщо вас зачіпає якесь зло, залиште його для Того, хто дійсно може з ним розібратися. Який сенс свою душу через це смикати – відповіді ми отримаємо лише після набуття певного досвіду.
Єдине, на чому тут може втриматися людина – це віра..
Але ось пророк Авакум знову скаржиться. Він збентежений стражданнями власного народу і ясно бачить, що його беззаконні співвітчизники – просто діти в порівнянні з беззаконням, яке вчиняють халдеї. Знову у пророка з'являються питання до Бога: «Твої очі занадто пречисті, щоб міг Ти дивитись на зло, і на насильство дивитись не можеш. Чому ж дивишся Ти на грабіжників, мовчиш, коли несправедливий винищує справедливішого від себе? Ти ж маєш людей, як у морі тих риб, немов ту черву, що пана над нею нема»(Авакум 1, 13-14). У відповідь Авакум чує, що й халдеї також будуть покарані. Покарання за покаранням, випробування за випробуванням, але саме в цьому горнилі Господь викристалізовує майбутніх громадян Царства Небесного. Єдине, на чому тут може втриматися людина – це віра.
Навколишній чуттєвий світ – вкрай хиткий, віра ж – єдина реальна тверда основа людського життя. Відповідь на всі питання, що нас турбують, криється в коротких словах: «Ось надута, не проста душа його в ньому, а праведний житиме вірою своєю» (Авакум 2:4).
Ми бачимо, як довго Господь терпів беззаконня юдеїв, але зрештою всі, хто на те заслуговував, були покарані, і саме в цьому народі народився Спаситель світу. Так і далі в книзі пророка Авакума ми бачимо п'ять урочистих пісень про те, як все зло, що нас турбує, не уникне справедливого Божого суду: «Горе тому, хто кров'ю місто будує, хто беззаконням встановлює город! ...Горе тому, хто свого ближнього напоює з келіху гніву свого, і поїть, щоб бачити сором його! ...Горе тому, хто дереву каже: Збудись, мовчазливому каменю: Зрушся! Чи він буде навчати? Ось він сріблом та золотом викладений, але жодного духу в ньому нема!» (Авакум 2:12,15,19). Третій розділ додає собою молитву або псалом пророка Авакума і сповідання його віри.
Що ж, основні висновки зі сказаного, гадаю, очевидні. Ми сьогодні бачимо величезну кількість беззаконня, яке, здається, лише наростає. Іноді нам стає страшно, ніяково чи тривожно. Але давайте надихатись та зміцнюватись нашою вірою, а нечестивців цього світу залишимо для суду Божого. Якщо Господь їх терпить, то, можливо, і в них є шанс на покаяння та спасіння.
