Притча: бабусин урок на все життя
Ця проста розповідь зовсім не претендує на премудрість отців Церкви. Але в ній міститься стільки життєвої мудрості, що вона цілком може вважатися притчею.
Пам'ятаю, як зовсім ще дитиною вперше мила підлогу в сільській бабусиній хаті. Дуже старалася. Вимила – дошки аж сяють в променях сонця.
Покликала бабусю. Бабуся прийшла, подивилася, потім мовчки підійшла до ліжка, підняла покривало, що звисало майже до підлоги, опустилася на коліна і тихо покликала мене. Я підійшла, опустилася поруч з нею і не розуміючи заглянула під ліжко.
Там, серед пухнастих грудочок пилу і засохлих травинок, від донника, що недавно сушили, лежав мій, що загубиблений пару днів тому, носок.
- Якщо прибираєш – завжди прибирай так, щоб там, де не видно, було найчистіше! Добре? – м'яко запитала вона.
- Добре, бабуся.
З того часу пройшло багато років і сьогодні поруч зі мною вже немає бабусі. Сільський будинок покинутий... Але досі, згадуючи ті бабусині слова, я часто думаю про «темні куточки» наших душ і про «блискучі поверхні» наших життів, виставлених напоказ.
І тихим, ніжним і строгим одночасно, як ледь чутне, неземне відлуння, приходить бабусин голос...
- Добре?…
Ія Латан «Будинок в старому саду»
