Він бачив небо, що згорнулося в сувій. Пам'яті преподобного Кукші Одеського
Життя схиігумена Кукші є яскравим прикладом того, що в будь-яких обставинах душа здатна знайти святість, рівну святості подвижників із Давніх Патериків.
Народився майбутній святий, в миру Косьма Кирилович Величко, 12 жовтня 1875 року в селі Арбузинка, що було на території нинішньої Миколаївської області. Його мама Харитина гаряче молилися, щоб хто-небудь з її дітей став ченцем. Вона сама з дитинства мріяла піти в монастир, але заради послуху батькам вийшла заміж. Її бажанням судилося збутися в дивовижній долі її сина, якого охрестили Косьмою.
Чудеса на Святій Землі
На відміну від інших дітей Косьма з дитинства любив усамітнення, читання, молитву. Дуже рано у нього стало проявлятися прагнення до чернечого життя. У 1895 році він відправився з паломниками на Святу Землю, де з ним сталося два дивовижних випадки. Коли група прибула до Силоамської купелі, то стали вирішувати, хто перший зійде у воду. Першим зійти в купіль вважалося благословенням, особливо для жінок, у яких не було дітей.
Поки паломники радилися, Косьма стояв осторонь. Раптом він відчув, як чиясь невидима рука зіштовхнула його у воду. Всі почали сміятися й говорити, що ось тепер у Косьми буде багато дітей. І ці слова виявилися пророчими, тому що й справді у нього потім були сотні духовних чад.
Другий випадок стався в Храмі Гробу Господнього. Паломникам дуже хотілося, щоб хтось помазав їх маслом від лампадок, які висіли над труною, але вони перебували дуже високо. Коли Косьма підійшов, щоб нахилитися й прикластися до Труни Господньої, то лампадка, що висіла зверху, сама по собі перекинулася й вилилася на Косьму. Паломники кинулися до нього, щоб помазатися від пролитої олії, а монах, що чергував у храмі, сказав, що вперше у своєму житті бачить таке диво, і це явно знак згори про милість Божу.
Афонський постриженик Ксенофонт
Повернувшись на батьківщину, Косьма їде в Києво-Печерську лавру і отримує благословення Іони Київського на те, щоб подвизатися на Святій Горі Афон. У 1896 році він стає послушником руського Свято-Пантелеймонівського монастиря.
На Афоні в 1905 році подвижник приймає постриг у чернецтво з ім'ям Ксенофонт. Його духівником стає духоносний старець ієросхимонах Мелхіседек (Дмитренко). У нього він навчився правилам ведення внутрішньої брані, молитви і богодумання. Отцю Мелхіседеку духовний світ був відкритий, як на долоні. Події світової історії, Першу і Другу світову війну він передбачив задовго до того, як вони почали збуватися.
Одного разу, стоячи на молитві, старець і його духовний син Ксенофонт почули, ніби їде весілля. Був чутний тупіт кінських копит, грала гармонь, веселий спів, регіт, свист. Старець Мелхіседек взяв хрест, святу воду, кропило, вервиці і, вийшовши з келії, пояснив своєму учневі:
– Це гості їдуть, треба їх зустріти.
Отець Мелхіседек обійшов свою келію навколо, читаючи водохресний тропар, кроплячи навколо святою водою й осіняючи хрестом всі сторони світу. Після цього спів і шум відразу замовкли. Такі гості приходили до старця неодноразово.
Урок старця Мелхіседека
У 1912 році отець Ксенофонт промислом Божим був змушений покинути Афон для того, щоб продовжити своє духовне сходження вже на своїй Батьківщині. Надзвичайний урок дав отець Мелхіседек своєму учневі перед його від'їздом. Старець перехрестив зоряне небо і Ксенофонт побачив, як з нього зникли зірки, і небо стало світлим. Потім отець Мелхіседек перехрестив небо ще раз, і воно згорнулося, як сувій. За ним у яскравих променях Косьма побачив престол Господній, Спасителя на ньому, а навколо нього сонми ангелів і святих.
Від цієї картини Косьма впав на землю і заплющив очі від страху. Коли він підняв голову, то небо було таким же зоряним, як і раніше.
Повернення на батьківщину. Києво-Печерська лавра
У Києво-Печерській лаврі монах Ксенофонт користувався загальною любов'ю. Тихий, мирний, завжди готовий до будь-якого послуху, він володів даром безперервної молитви. Тут Ксенофонт був висвячений спочатку в ієродиякона, а потім і в ієромонаха. Але найбільше він хотів прийняти велику схиму.
Одного разу ієромонах Ксенофонт гаряче молився про це у мощей схимонаха Силуана. Після цього він важко захворів, та так, що вже ніхто і не сподівався на його одужання. Священноначаллям було прийнято рішення постригти отця Ксенофонта у велику схиму з ім'ям Кукша, що і було зроблено. Після постригу несподівано для всіх отець Кукша одужав.
Поневіряння, скорботи і біблійне диво в таборі
З 1917 року починається сповідницький подвиг преподобного Кукші. Після того, як Києво-Печерську лавру перетворили на музейне містечко, отцю Кукші довелося служити в різних місцях і храмах. У 1938 році його, як і багатьох священиків, заарештовують і засуджують до п'яти років концтабору суворого режиму.
У віці шістдесяти трьох років отець Кукша опинився на виснажливих лісозаготівельних роботах. По чотирнадцять годин на добу в лютий мороз, при дуже мізерному пайку, старцеві потрібно було працювати на каторзі. «Багатьма скорботами належить вам увійти в Царство Небесне», – невпинно нагадував собі преподобний слова Священного Писання.
У таборі зі старцем повторилося біблійне чудо. Так само, як і пророку Іллі, ворон приніс отцю Кукші їжу у вигляді пиріжка, коли він знемагав від голоду. Після звільнення старець ще три роки перебував на засланні. Тільки в 1946 році йому вдалося повернутися в рідну Києво-Печерську лавру.
Повернення. Почаївська лавра
У той час він уже був відомий багатьом людям своєю прозорливістю і даром чудотворінь. До нього стали тягнутися віряни з різних кінців СРСР. Все це дуже дратувало радянську владу. Тому вони вирішили відправити його подалі зі столиці в Почаївську лавру. Але і там його знаходили духовні чада. Одного разу у старця, який підірвав здоров'я на важких табірних роботах, лопнула на нозі судина. Кров залила весь чобіт.
Стан був критичним. Відомий своїми зціленнями отець Амфілохій Почаєвський, подивившись не рану, сказав:
– Збирайся, отче, додому (тобто вмирати).
Усі духовні чада батюшки стали гаряче молитися за свого старця. І за їхніми молитвами сталося диво – рана затягнулася.
Кожен, хто стикався зі старцем, отримував сильне враження від його прозорливості. Отець Кукша бачив людину наскрізь. Він знав все про життя кожного з тих, хто до нього звертався.
За народну любов і шанування старця все життя переслідували гоніння. Через заздрощі його переводять з Почаївської лаври у віддалений, нікому не відомий, Іоанно-Богословський монастир у Чернівецькій єпархії. Але народ до нього приїжджав і туди.
Якось до старця приїхав за благословенням семінарист Альоша. Отець Кукша велів своєму келійнику постелити килим і запросити владику. Але за дверима стояв тільки боязкий семінарист. Тоді преподобний сам вийшов і сказав, звертаючись до цього юнака:
– Владико, заходьте.
Коли семінарист вийшов із келії, старець сказав:
– Цей буде святителем.
Зараз цей семінарист – митрополит Одеський Агафангел (Савваїн).
Одеський Успенський монастир
Через час, у липні 1960 року, старця Кукшу направляють на служіння в Одеський Успенський монастир. Незважаючи на похилий вік, він щодня служив літургію. Всі, хто звертався до старця, відчували в ньому не стільки духовного батька, скільки духовну матір, якій можна просто, з довірою, віддати свою душу і відкрити найпотаємніші таємниці.
Свідоцтва про його прозорливість невичерпні. Преподобний міг бачити людину на відстані, знати, що у неї на душі навіть тоді, коли та до нього взагалі не зверталася.
Якось своєму келейнику преподобний Кукша наказав зібрати сумки з їжею, взяти гроші і докладно описав людину, якій потрібно все це віддати і де її знайти. Вийшовши на вулицю з монастиря, келійник знайшов того, про кого говорив старець. Виявляється, це був приїжджий в Одесу гість, у якого вкрали гаманець; він три дні не їв і був на грані голодної непритомності.
Священиків старець благословляв звертатися до людей з великою любов'ю. Все прощати, всіх любити, нікого не карати, не проганяти від чаші, всіх жаліти.
«Бог дав – Бог взяв»
Особливо сильно шанував преподобного Кукшу Святіший Патріарх всієї Русі Олексій I. За рік до кончини старця Святіший запросив його в Троїце-Сергієву лавру на свято обрітення мощей преподобного Сергія. Там старець всю ніч сповідував архієреїв. Виходили вони від нього, за свідченням келейника, червоні й мокрі від тих викриттів, які вони вислуховували.
Кожен із владик жертвував старцеві якусь суму грошей, яких назбирався цілий чемодан. Келейнику було дуже страшно їхати з такими грошима, розуміючи, що якщо хтось дізнається про ту суму, яка є в його руках, то це може закінчитися для них погано. Старець, знаючи думки свого келейника, сказав йому: «Відкрий валізу і візьми стільки грошей, скільки потрібно на зворотну дорогу».
Потім, вже в поїзді, отець Кукша попросив відкрити валізу ще раз. Яке ж було здивування послушника, коли він побачив, що валіза порожня. «Бог дав – Бог взяв», – сказав преподобний. Келейник не випускав валізу з рук, і вкрасти ці гроші ніхто не міг. Як вони зникли, так і залишилося для нього загадкою.
Праведна кончина
Отець Кукша заздалегідь передбачив час своєї кончини. Він також передрік, що поховають його дуже швидко. Так і сталося. Після того, як старець преставився до Бога, представники радянської влади зажадали, щоб його негайно поховали, боячись великого збігу народу. При цьому вони наполягали, щоб тіло старця відвезли на його батьківщину. Але намісник монастиря велів поховати старця на монастирському кладовищі. На запитання уповноваженого: «Чому той не послухався його наказу?» настоятель відповів, що для ченця батьківщина – монастир, і він вчинив так, як йому й було велено.
Чудеса на могилі старця стали відбуватися відразу ж після його смерті, яка послідувала 24 грудня 1964 року. Вони продовжують відбуватися і донині.
У 1996 році в Одесі за молитвами до старця воскресла вже померла дворічна дитина. У маленької Ксенії піднялася висока температура. Поки мама викликала швидку, її бабуся, лікар за професією, побачила, що дівчинка померла: вона перестала дихати і її серце зупинилося. Мама згадала, що у них вдома є частка облачення від труни преподобного Кукші. Після молитви до святого жінка приклала святиню до чола дівчинки, після чого Ксенія зітхнула і до неї повернулося життя. Приїхавши за викликом, лікар сказав, що ніяких підстав для виклику швидкої допомоги він не знайшов.
До цього дня не вичерпується потік прочан до місця поховання старця. Як і при земному його житті, кожного, хто прийшов, преподобний Кукша приймає як рідну дитину. Вислуховує, втішає, радить, зцілює. І запрошує прийти знову, щоб на славу Божу, знову отримати потрібну допомогу.
Преподобний Кукшо, моли Бога за нас.
