Притча: про найвеличніший із духовних дарів
У часи батюшки Амвросія Оптинського часто ходив до нього за порадою один чернець на ім'я Феодосій.
Одного разу, прийшовши до старця, він сказав:
– Ось, батюшка, вже двадцять років, як я з вами пов'язаний, а все не маю сил зізнатися в одному помислі.
– В якому ж?
– Дуже важко сказати, тому що помисел проти вас, батюшка.
– Ну що ж тобі помисел говорить? Я – розпусник? Вбивця? Злодій?
– Ні.
– Може, палій якийсь?
– Ні, – зітхнув Феодосій.
– Тоді кажи хто, – владно сказав св.Амвросій.
– Батюшка, – вимовив його духовний син, – хоча я постійно користуюся вашими порадами, але не вірю, ніби ви мали якусь благодать. У вас просто є дар міркування.
– Ну що ж, – відповів отець Амвросій, - і за те слава Богу.
Минуло кілька років, о. Амвросій вже помер, а чернець Феодосій, читаючи одного разу Пролог, знайшов там історію, яка вразила його в саме серце.
Історія була про те, як одного разу знамениті подвижники, в тому числі і преподобний Антоній Великий, зібралися разом і міркували, яка чеснота всіх вище. Один говорив – терпіння, йому заперечили: такий-то був терплячий, але впав. Нарешті, всі погодилися на тому, що найважливіша чеснота є духовне міркування.
Тоді-то зрозумів Феодосій, що покійний батюшка володів неоціненним духовним даром.
