День Хрещення Русі без хресного ходу
До хорошого звикаєш швидко, і ми теж вже доволі сильно звикли ходити хресним ходом у День Хрещення Русі. Але хіба в ньому вся суть свята?
Багато що змінилося в нашому суспільстві за останні півроку, зокрема й святкування деяких церковних свят. Ми звикли, що День Хрещення Русі Православною Церквою відзначається досить масштабно. Молебень на Володимирській гірці в Києві, багатотисячна хресна хода та святкова літургія на площі перед Успенським собором Лаври стали невід'ємною і такою вже звичною частиною свята. Цього року ні молебню, ні хресної ходи не буде. Можливо, комусь стане трохи сумно, але, думаю, що всі чудово розуміють неможливість проведення масових заходів поза стінами храмів та монастирів в умовах воєнного часу. Всьому свій час. Ймовірно, нині настав час звернути очі всередину себе.
Багатотисячна хресна хода – це чудове свідчення нашої віри, але, чесно кажучи, навряд чи воно когось приведе до Христа і навряд чи змінить позицію ворогів Церкви. До Бога не приходять на підставі споглядання багатолюдного релігійного зібрання, а ті, хто нас ненавидить, розлютяться ще більше. Сила християн не в їх масовості, якої, по суті, й немає. Наша сила, хоч як парадоксально це не звучало б, у нашій слабкості. Ми ніколи не станемо використовувати ті методи впливу, якими користуються наші противники.
Наша сила, хоч як парадоксально це не звучало б, у нашій слабкості. Ми ніколи не станемо використовувати ті методи впливу, якими користуються наші противники.
Доброчесна людина зовні завжди програє, просто тому, що вона має рамки, яких немає в людини безпринципної. Там, де християнин зупиниться, лиходій спокійно піде далі, тому у лиходіїв і більше можливостей для реалізації задуманих ними планів. Але зовнішня перемога злої людини – ілюзорна і тимчасова, тому що вона покладається тільки на себе, не залишаючи місця для дії Бога, Який взагалі далекий від неї. Згадаймо слова апостола Павла: «Краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене» (2 Кор. 12, 9).
Коли людина усвідомлює свою обмеженість, тоді й шукає зовнішньої допомоги у Того, Хто може заповнити будь-яку неміч. У таких людей відчувається сила Самого Бога. Трудний шлях визнання та усвідомлення своєї обмеженості, своїх немочей, але саме так і проявляється справжня сила вже самої людини, адже завжди простіше йти на поводі у зла, у пороків і пристрастей, ніж активно їм чинити опір.
Сьогодні наш хресний хід має бути не зовнішнім, а внутрішнім. Навколо нас помножилися горе і страждання, смерть вийшла за стіни моргів і хоспісів і відкрито пересувається нашими вулицями, забираючи життя друзів, рідних, близьких, знайомих. В умовах, коли відбувається так багато зла, ми, християни, маємо протистояти йому добром. Нехай кожен вирішує, як він це зробить, але залишатися осторонь аж ніяк не можна.
Сьогодні наш хресний хід має бути не зовнішнім, а внутрішнім. В умовах, коли відбувається так багато зла, ми, християни, маємо протистояти йому добром. Нехай кожен вирішує, як він це зробить, але залишатися осторонь аж ніяк не можна.
Коли звертаєш свій погляд у минуле, то розумієш, що Церква в усі епохи свого існування завжди проходила через певні випробування. Так, були періоди благоденства, але вони все одно змінювалися періодами утисків. Чимало наших парафій страждає сьогодні від захоплень, і вірні, які мужньо відстоюють свої храми, втім, як завжди, перебувають у меншості, але з ними Христос. В таких умовах їхнє свідчення про віру значно сильніше, а тому й дієвіше, ніж участь у багатотисячному хресному ході.
Оглядаючи історію Церкви, ми не знайдемо відомостей про те, як через хресний хід хтось прийшов до Христа, натомість страдники, які мужньо переносили поневіряння й біль за вірність Спасителю, навернули до Бога багатьох. Так, від цього не було масових хрещень, але якщо хтось готовий постраждати за певні ідеали, отже, вони були того варті, отже, зовнішньому свідку є про що задуматися, можливо, він не одразу прийде до віри, але посіяне зерно в чиємусь серці обов'язково дасть сходи.
Якщо на наших парафіях зараз відносно спокійно, то це не означає, що ми поза зоною ризику, тому сьогодні наш хресний хід – це хід до храму, це молитва на літургії, яка може стати останньою. Наш хресний хід – це заглиблення у свою внутрішню пустинь, щоб там, знайшовши справжнього себе, побачити свої немочі та з ще більшою старанністю і ревністю звернутися до Бога.
Наш хресний хід – це заглиблення у свою внутрішню пустинь, щоб там, знайшовши справжнього себе, побачити свої немочі та з ще більшою старанністю і ревністю звернутися до Бога.
Давайте ще нагадаємо собі, що ми – не найкращі християни, а спасатися якось все-таки потрібно, тому святитель Іоанн Золотоуст нагадує нам, що «ті, які за істину і сповідання Христа зазнають якихось лих і терплять ганьбування, удостоюються за це й особливих почестей». Можливо, ці «особливі почесті» й «компенсують» нашу лінь і розслабленість, нашу холодність та інертність у духовному житті. Не треба боятися, адже вже багато парафіян нашої Церкви реальними справами засвідчили свою вірність Христу. Потрібно просто просити Бога, щоб у критичний момент, якщо він настане, не спасувати, не пуститись у пошук виправдувальних мотивів свого боягузтва, а спокійно та мужньо стояти за свою віру.
«Сповідання слабке, двозначне не приймається, відкидається як непотрібне, як недостойне Бога, – каже святитель Ігнатій (Брянчанінов). – Недостатнє сповідання в таємниці душі, необхідне сповідання вустами та словами. Недостатнє сповідання словом, необхідне сповідання справами та життям».
Понад тисячу років тому наші предки прийняли християнство, за цей час Церкві довелося через багато чого пройти, але вона завжди залишалася Церквою – тим спасительним кораблем, поза яким усякого чекає погибель. Хоч би які катаклізми не відбувалися в суспільстві, Церква нікуди не поділася, нікуди не подінеться вона і в нинішніх непростих умовах, питання тільки в тому, щоб нам не опинитися за бортом. Тому давайте намагатися бути гідними спадкоємцями рівноапостольного князя Володимира і не багатотисячним хресним ходом, але силою Христовою, стоянням у вірі свідчити про Істину.
