Хрест – це про те, що ми ще не зовсім християни
Хрест Христов – це не просто знамено нашого спасіння. Це ще й символ того, яким повинно стати наше серце.
Чому так? Так все дуже просто. Ми не християни, тому що прив'язані до свого тіла, здоров'я, світу. Тому що про земне ми думаємо набагато більше, ніж про небесне. Тому що боїмося майбутнього і по суті є рабами своєї плоті та гріховного розуму. Якщо хтось, прочитавши ці рядки, скаже: «Ні, це не про мене. Тому що всі мої думки в Бозі, я не маю прив'язаностей, ні про що не турбуюсь, не маю навіть тіні осуду і чекаю свого смертного часу з радісним нетерпінням», то я радий за нього. Але за себе так сказати, на жаль, не можу.
Хрест Христовий – це не просто знамено нашого спасіння. Це ще й символ того, яким повинно стати наше серце. Хрест – це перш за все про терпіння. Про незворушну стійкість у найскладніших обставинах життя. Дорога в Царство Боже встелена бруківкою терпіння і нічим іншим. «Якщо ми бажаємо, щоб нас проголосили переможцями і увінчали, то принесемо в жертву самих себе». Прп. Ісидор Пелусіот.
Хрест – це ще й про особисту відповідальність за своє спасіння. Брати її на себе чи не брати – це наш вибір. Можна нести хрест, а можна все життя від нього тікати. Хрест – це про покаяння і молитву і про те, щоб встигнути померти ще до того, як смерть сама постукає до тебе в гості. Померти для всього, що прив'язує нас до земного.
Хрест – це подолання власної гріховності щирим покаянням і молитвою, а також повне відречення від будь-яких земних прив'язаностей і навіть помислів про земне. Якщо ми весь час молимося, але не позбавляємося від прив'язаності до світу, то ми ще далекі від Євангельської практики. Щоб стати духовною істотою, необхідно перестати бути рабом своєї плоті та гріховного розуму. «Тому якщо хто бачить, що його думка спрямована до багатства і великого володіння, то нехай пізнає, що образ його мислення – плотський, і нехай це буде приводом для пробудження». Свт. Григорій Палама.
Зберігший душу – це той, кому шкода розстатися зі своїми прив'язаностями, хто боїться вступити в боротьбу за чистоту душі з гріховною одержимістю розуму, кому не приходить навіть на думку відректися від його порожніх і брехливих помислів. Це той, хто тоне в гріху, немов нерозумний мандрівник у болоті, вибравши невірний напрямок.
Той, хто втратив душу заради Христа – відкинув назавжди земні прив'язаності, безстрашно почав боротися за здобуття святості, протистоячи мужньо злу, що встигло укоренитися в ньому самому. Він з усією рішучістю взявся за очищення свого розуму від лукавих і безсоромних помислів і гаряче устремився до здобуття Божественної Любові у Христі і таким чином зберіг свою душу, немов сміливий і мудрий воїн Христовий, приєднавшись до воїнства Отця Небесного. Про це говорить знамените афонське висловлювання: «Якщо помреш до смерті, не помреш, коли будеш умирати». Для такої людини Спасіння стає справою всієї її душі: «Отже, необхідно йому зійти на висоту хреста, щоб не відпасти від розп'ятого на ньому Христа». Свт. Григорій Палама.
За Христом йде той, хто свідомо і без будь-якого примусу зробив свій остаточний вибір: куди йти без Христа, якщо Він єдиний істинний Бог і досконала людина? За Ним йдуть бажаючі Спасіння, добровільно і всім серцем вручивши Йому свою душу. Основне і головне правило цього шляху – відректися від себе. Відректися від себе необхідно повністю, а не частинами і поступово, аж до безпощадного смутку про свою гріховність. Якщо ми сподіваємося в майбутньому здобути Спасіння і зустрітися з Христом, не намагаючись зробити це зараз, ми ще не практики Євангелія.
Практик Євангелія відкидає всі пристрасті, стає абсолютно безстрастним і починає жити Духом Святим, не вважаючи це нездійсненною задачею. Практик Євангелія відкидає всі світські бажання і здобуває себе в світі і в дусі Христовому як у своєму істинному спадку. Практик Євангелія відкидає всі свої помисли, оцінки і домисли і так вступає в Царство Вічної Істини, усвідомлюючи Його своєю первісною обителлю. Він бере свій хрест – безропотно приймає всі наслідки своїх гріхів для їх остаточного і досконалого викуплення покаянням. Він слідує шляхом, призначеним йому Промислом Божим, і так йде за Христом до всецілого уподібнення Йому.
Терпіння – це не пасивне безвілля або безглузда байдужість. Це глибоко усвідомлене прийняття Промислу Божого як премудрої волі Бога. Терпінням необхідно оволодіти так, щоб воно супроводжувало нас усе життя. У терпінні знаходиться величезна сила, подібна незламній скелі, яка незворушно стоїть під ударами морських хвиль. Усяка агресія, як і всяка буря, вичерпується, а терпіння, немов міцна скеля, безтрепетно проходить через всі спокуси.
Якщо ми навчимося мудрому терпінню, воно допоможе нам вийти з обмежуючих обставин і умов земного життя. Оволодівши терпінням, здобуваєш смирення як Божественний дар, що приводить душу до Спасіння. Той, хто претерпів земне життя і до кінця проніс свій хрест – спасається в безмежній милості Божій: «Благодушне терпіння посланих Богом скорбот є розп'яття на хресті своєму». Свт. Ігнатій Брянчанінов.
Спасіння – це неописуваний стан свідомості у Христі, яка перетворена Святим Духом. Це всепроникаюче безмежне знання Бога, що знаходиться за межами наших обмежених розумових уявлень. Воно тотожне лише самому собі і не виражається в поняттях мислення, будучи за своєю суттю невимовним Божественним станом свідомості.
Христос, будучи Богом і людиною, страждав на хресті як людина, залишаючись абсолютно вільним від страждань як Божественність. Чесним Хрестом Своїм Він дарував нам перемогу над плоттю і світом, залишивши нам страждання тілесні і скорботи за ближніх своїх, наділивши нас вічною свободою людського духу, перетвореного благодаттю і ставши абсолютно подібним Божественності Пресвятої Трійці. У цьому заключена велика таємниця Спасіння і Божественного домобудівництва.
Спасіння – це не втеча з землі в Небеса, а безпосереднє осягнення Бога тут і зараз на землі і з'єднання з Ним. Спасіння – це пряме осягнення Істини і звільнення від усіх помилок. «Істина є безперечне поняття про суще» (Прп. Єфрем Сирін). Спасіння означає свободу від світу і навіть вихід за межі Раю. Тут метою стає не досягнення Райських обителей, а повне єднання з Христом і входження у нетварне сяйво Пресвятої Трійці. «Тебе, Господи, повинні ми шукати замість усього іншого і, крім Тебе, не шукати нічого. Бо, хто шукає Тебе, той все знаходить у Тобі» (Прп. Єфрем Сирін).
Світ є обитель незнання та помилок. Рай є місцем перебування ангелів і святих душ. Світ є колискою для зростання у святості. Райські обителі є її невимовним плодом. А пряме завдання Церкви – зробити нас небесними духовними істотами у всій повноті Святого Духа, а не тлінними жителями землі, прив'язаними до тимчасового суєтного життя. «Домобудівник нашого Спасіння вводить нас, як людей, що виросли в темряві, у велике світло Істини, до нього привчаючи поступово, шкодуючи нашу неміч». Свт. Василій Великий.
