Чим зайнятися на Масляну
Останній підготовчий тиждень перед Великим постом у народі називають Масляною. Поговоримо про те, що цього тижня важливіше навіть найсмачніших млинців.
Моря негативу та залишки радості
Ми всі втомились від негативу. Наш світ нині наповнений війнами, смертями людей і тварин, руйнуваннями, епідеміями, землетрусами і, схоже, кінця цього вже не буде. А самі люди чим далі, тим більше божеволіють від злості, страху, ненависті і жадібності. Іноді мені здається, що кожна молекула повітря просякнута духом зневіри, пригніченості, злості та роздратування. Це все те, що нас вбиває, притому не в переносному, а в прямому значенні цього слова.
Масляна – це про смак
Тому в мене виникло бажання хоча б на Масляну написати про щось більш-менш позитивне, якщо це ще можливо в наш сумний час. Хочеться поговорити про щось хороше, добре, світле, смачне.
Втім, смачна радість теж справа небезпечна. Для того, щоб якось компенсувати негативні емоції, мізки просять чогось смачненького. А виходячи з великої кількості негативу, це як мінімум плюс десять кілограм. Тому потрібно знаходити, крім гастрономічних, ще й якісь інші джерела радості.
Але Масляна – це насамперед про смачне, на те вона і Масляна. Адже можливість відчувати смак їжі – найбільший дар Божої любові. Ті, хто завдяки увінчаному короною вірусу втратили під час хвороби смак, знають, як це – жити без цього дива. Тому не випадково радість їжі та радість спілкування з'єдналася у всіх народів у ритуал святкового застілля. Поєднання солоного, кислого, солодкого, гіркого, терпкого, холодного і гарячого з відливами, переливами найрізноманітніших відтінків смакової гами – все це винаходи й дар найпрекраснішого кулінара – Господа Бога!
Згадуючи Шмельова
Коли я читав «Літо Господнє» Івана Сергійовича Шмельова, то розумів, що не знаю навіть сотої частини тієї смакової радості, яку відчував православний архієрей, коли його пригощали на Масляну на приході «млинцями».
«Сіги в петрушці, червона сьомга, лососина, білорибиця-перлинниця, брила паюсна, брила сирна, хрящ осетровий в оцті, млинці з припеком (з подвійним припеком), осетрина парова, лящ з грибками, наважка семивершкова з білозірським снетком у сухариках, полита грибною сметанкою, млинці молочні, легкі, млинці з яєчками, розварена риба з ікрою судачою, з піджарочкою, желе апельсинове, пломбір мигдальний – ванілевий...» (І. Шмельов. Літо Господнє. Масляна).
Архієрея, якому все це запропонували як частування, було шкода до сліз. Як не намагайся, але навіть у архієрея більше відра їжі не влізе. А що там того відра? Усього нічого.
Смак дитинства
Зверніть увагу на те, як маленька дитина пізнає світ. Вона також пробує його завжди на смак. І яким же подивом і захопленням світиться її обличчя, коли вона вперше скуштує щось досі невідоме. Напевно, кожен з нас має свою таку смачну пам'ять дитинства.
Я відношу себе до того вимираючого покоління, яке знало, як пахне справжній свіжий хліб. Не той, який сьогодні лежить на прилавках, а той, який випікали без розпушувачів та іншої погані десятки років тому. Великим задоволенням для мене було на шляху з крамниці додому гризти його хрумку гарячу скоринку. Який цей хліб мав запах! Такого зараз не зустрінеш.
Я пам'ятаю справжній смак свіжого коров'ячого молока, яке давала наша домашня корова-годувальниця. Цукерки в нашому будинку були нечастими гостями, це була радше святкова розкіш. Але куди смачніше було взяти велику скибку свіжого хліба, вмочити його в кухоль з молоком, посипати рясно цукром, а потім насолоджуватися неймовірним поєднанням цього дивного смаку. Можна було ще намазати хліб товстим шаром масла (дід виготовляв його шляхом тривалого струшування трилітрового сулія з вершками), а потім так само посипати цукром, а ще краще намазати запашним смородиновим варенням.
Але з роками все змінилося. Корів не стало, зате в магазинах удосталь з'явилася молочна продукція, щоправда, з зовсім іншим смаком і запахом.
Найбільша підміна
Але найгірша підміна сталася з людьми. Адже й ми маємо свій смак і запах. Його не можна спробувати на язик або нюхати на запах. Це те, що відчувається душею. У сільській місцевості, де я виріс, люди пахли землею, коров'ячим гноєм, польовими квітами, свіжоскошеною травою та простотою. Вони розмовляли з тваринами як з людьми, і ті їх чудово розуміли. Вони допомагали один одному без жодних взаєморозрахунків, жили небагато, зате щасливо.
Потім щось почало змінюватися. Можливо, це мені лише здалося, але, за моїми спостереженнями, ці зміни почалися тоді, коли в країні стала вільно ходити іноземна валюта. Життя стало іншим. З валютою прийшла мода на свободу, яка почала розумітися як вседозволеність, а з появою інтернету світ взагалі став іншим.
Бог пахне так само, а люди стали іншими
Але щось таким і лишилося. Найголовніше, це те, що як би там не було, завжди Сущий Бог, як і раніше, пахне для нас весняними квітами, говорить з нами пташиними трелями і дивиться зверху на нас алмазними переливами зірок і лілово-бірюзовими заходами сонця і світанками. Бог все той самий. А ось світ людей стає іншим.
Лише за якихось півстоліття він змінився до невпізнання. Він став погано пахнути і викликати нудоту у нормальної людини, яка ще не втратила почуття смаку та нюху. Але що робити, треба якось жити далі. Жити з надією на те, що все колись зміниться. Буде Нове небо та Нова земля, на якій уже не буде вбитих і поранених, не буде брехливих ЗМІ тощо. А найголовніше, там назавжди зникнуть страх, біль та зло.
Ну а сьогодні, як передчуття бенкету Агнця Божого, нам залишена Масляна з її млинцями та пирогами. Але пам'ятатимемо, що не всім тепер ця радість доступна. Сотні тисяч людей залишилися без даху над головою, без грошей, без можливості жити по-людськи. Тисячі наших громадян зараз, у ті самі хвилини, коли ви читаєте ці рядки, живуть під обстрілами та бомбардуваннями без світла, газу, води й тепла.
Можливо, буде правильнішим, якщо ті, у кого ще залишилася можливість жити у своєму будинку та приготувати собі млинці, не купуватимуть до них ікру, а допоможуть тим, хто залишився не лише без млинців, а й без теплого чаю. Адже тепер для цього є всі можливості. Це буде найкращим нашим вкладенням у скарбничку майбутньої трапези, у тому Царстві миру та світла, де вже не буде сліз та зітхань.
Післямова
«Ти ввів мене в це життя, як у чарівний рай. Ми побачили небо, як глибоку синю чашу, в блакиті якої звенять птахи, ми почули заспокійливий шум лісу і солодкозвучну музику вод, ми їли ароматні та солодкі плоди і запашний мед. Добре у Тебе на землі, радісно у Тебе в гостях!
Слава Тобі за свято життя;
Слава Тобі за пахощі конвалії та троянд;
Слава Тобі за солодке розмаїття ягід і плодів;
Слава Тобі за алмазне сяйво ранкової роси;
Слава Тобі за усмішку світлого пробудження;
Слава Тобі за земне життя, що провщає небесне;
Слава Тобі, Боже, на віки».
(З акафіста «Слава Богу за все»).
