Самогубство – припинення страждання, чи двері у вічні муки?
Упродовж всієї історії людства зустрічається такий феномен, як самогубство. Людина повстає проти свого Творця, а також проти всіх природних законів. Що ж стосується психології, то науковці встановили, що основною метою суїциду є вихід із безвихідної ситуації. Самогубство – парадоксальне рух «від чогось до чогось».
Основною причиною всіх самогубств, вважають психологи, є нестерпний психологічний біль та страждання. Розрізняють кілька стадій суїциду. Першою прийнято визначати втрату цінності життя, котра пов'язана зі словами: «не життя, а існування». Далі у людини виникають різні уявлення про власну смерть, котрі характерні висловами: «а якщо я помру, то що?» або «добре було б заснути і не прокинутися». Згодом людина психологічно починає готувати себе до суїциду, приміряючи до себе різні способи самогубства. А закінчується все тим, що людина вже чітко визначає місце, спосіб і час.
Державне законодавство будь-якої країни встановлює покарання за скоєний людиною злочин. Проте за такий злочин, як самогубство, покарання немає ніде, адже людина вже й так мертва. Подібно до цього Православна Церква не може відпустити людині цей гріх, тому що в Священному Писанні говориться: «Коли кажемо, що не маємо гріха, – обманюємо самих себе, і істини немає в нас. Коли сповідаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від усякої неправди» (1Ін. 1, 8-9). А коли людина мертва, то вона вже не може покаятись у своєму гріху.
Досліджуючи більш детально таке поняття, як самогубство, слід сказати, що Православна Церква вбачає в ньому злочин, котрий скоєний двояко. З одного боку, це злочин проти самої людини, а з іншого – проти Духа Святого, котрий, за словами Священного Письма, перебуває в кожній людині, і тіло є Його храмом, як писав Апостол Павло: «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої?» (1Кор. 6, 19).
Гріх самогубства складається із самого факту вбивства (себе в даному випадку), а також гріхів маловір'я, невір'я (в основному під цей гріх підпадають безбожники, язичники, а також невоцерковлені люди). Також самогубцями часто стають люди, котрі впадають у гріх відчаю і відмовляються нести свій важкий життєвий хрест. До самогубства часто притягуються такі важкі гріхи, як блуд, нешанування батьків, заняття магією та окультизмом, астрологією, гаданням і т. д.
Гріх самогубства Православна Церква регламентує канонічними відповідями Тимофія Олександрійського, учасника II Вселенського собору. У 14-му Правилі він говорить: «Запитання: "Якщо якась людина, будучи у нестямі, накладе на себе руки, або кинеться з висоти, чи повинні за такого бути приношення, чи ні?" (тобто чи повинна за такого звершуватись молитва у храмі – Ред.) Відповідь: "Про такого повинен ретельно міркувати священнослужитель, чи дійсно, навіженим будучи, учинив це. Бо часто люди, близькі до постраждалого від самого себе, бажаючи, щоб були приношення і молитва за нього, обманюють і кажуть, що був у нестямі. Бо може бути, що вчинив це через образу від людей, чи з іншої якоїсь причини від слабкодухості: і про такого не подобає бути приношенню, бо він самогубець. Тому священнослужитель неодмінно має з усілякою ретельністю випробовувати, чи не підпадає осудженню» (А. В. Мацегорін «Книга правил», с. 158).
Канони Православної Церкви дуже суворо засуджують людей, котрі накладають на себе руки. Вчинений злочин дуже ретельно аналізується, адже, звершуючи його, людина може бути як в свідомості, так і в психічно неврівноваженому стані. Теодор Вальсамон, тлумачачи канон Тимофія Олександрійського, пише: «Якщо буде поставлене питання, що хтось, не маючи здорового розсуду, вб’є себе, або кинеться з даху, чи повинні ми звершувати за нього молитву та приношення? Отець сказав, що якщо людина підняла на себе руки, або кинулась із даху, чи вбила себе іншим способом дійсно тому, що була не сповна розуму, і не розуміла що коїть, то за таку людину необхідно приносити приношення. Проте ті, хто закликають до молитви, повинні ретельно дослідити, чи не підняла на себе руку людина від малодушності, чи образи людської, або іншої якоїсь причині, добровільно і в розумінні того, що коїть; бо саме за таке не повинні ні молитись, ні звершувати приношення». А також про це говорить і «Кормча книга»: «Аще убо кто самъ себе убиетъ, или заколетъ, или удавитъ, приношение не пренесется за него, токмо аще не будетъ во истину умъ погубилъ, подобаетъ бо ихъ причетникомъ испытовати о семъ со истязаниемъ» (Никодим (Мілош) «Правила Святых Апостол і Святых Отец с толкованиями», М, 1876 г., с. 531-532).
Детального розгляду потребує кожне самогубство, адже за церковними канонами такими людьми вважаються ті, хто був убитий на дуелі, злочинці, котрі загинули під час пограбування або якогось іншого злочину, люди, котрі вирішили застосувати до себе евтаназію, котрі потонули при невідомих обставинах. Існує думка, що до самогубців також можна віднести тих людей, котрі загинули під час екстремальних видів спорту. Такі люди, усвідомлюючи небезпеку, заради власної пустої втіхи ризикували власним життям.
Фактично самогубцями є наркомани, токсикомани та алкозалежні люди. Варто зазначити, що у відомому дореволюційному «Руководстве для священнослужителей» С. В. Булгакова йдеться про алкозалежних людей із посиланням на постанову Священного Синоду від 10 липня 1881 року. Там йдеться про те, що ті, хто помер від запою (якщо немає доказів, що ті пили з метою отруїти себе алкоголем) не відносяться до самогубців, «бо смерті від запою передує запаморочення розуму, чого не буває при вживанні інших засобів до свідомого самогубства». Проте ж всі залежні від алкоголю розуміють, що регулярне його вживання є смертельним для здоров'я. Схожа ситуація і в наркоманів, стан яких перед смертю також навряд чи можна назвати адекватним і таким, котрий є в здорової людини.
Слід розуміти, що на сьогоднішній день все більше і більше зростає кількість самогубців, причиною смерті яких є духовна порожнеча, заповнена вадами гріха. Людина в такому стані не може знайти себе в світі і головним вирішенням своєї проблеми бачить власну смерть.
Православна Церква постійно нагадує людині про те, що життя є величним даром Господнім. Протягом багатьох тисячоліть людство під впливом гріха веде своє життя до смерті. Господь приніс новий сенс життя для людей своїм Воскресінням, зруйнувавши гріх, в котрий впали праотці Адам та Єва. Соборні постанови та правила святих отців є не що інше, як вираження найвищого Промислу Божого щодо життя людини та її діяльності, спрямованої на всіляку боротьбу проти гріха, котрий таїться в темних закутках людської свідомості та веде до смерті.
Від людини самої залежить – обирати це вічне життя, чи все ж, зустрівши важкі проблеми на своєму життєвому шляху, обміняти його на страждання та місце, позбавлене благодаті і світла, а саме – пекло.
Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.
