Чому Бога не видно

22 Квiтня 2017 12:17
330
Чому Бога не видно

Іісус Христос після воскресіння вже являвся учням, серед яких не було апостола Хоми.

  Ів. 20:19-24. 

Але дізнавшись про це з розповіді інших учнів, Хома виявив невіру, сказавши: «коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, не ввірую» 

Ін. 20:25.

За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома. І, як замкнені двері були, прийшов Іісус, і став посередені і проказав: мир вам! Потім каже Хомі: простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись; простягни й свою руку, і вклади до боку Мого; і не будь ти невіруючий, але віруючий. А Хома відповів і сказав йому: Господь мій і Бог мій! Промовляє до нього Іісус: тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували. 

Ін. 20:26-28

 Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я. 

1 до Коринтян 13:12


Іноді нас заводить у глухий кут необхідність вірити в Бога. Саме вірити, а не знати.

Адже ми знаємо, принаймні нам так здається, що світ навколо нас реальний. Ми знаємо, що дощ мокрий, а сніг холодний. Ми знаємо, що квіти пахнуть, а голки кактуса колються. Все це є наш досвід, і ми не сумніваємося в його реальності. Але чому найголовніше, що у нас повинно бути в житті – Бог, – є об'єктом саме віри, а не знання. Можливо, було б набагато простіше, щоб ми не будували свої здогадки про Його Буття, а мали безпосереднє про нього відання.

Адже Всемогутньому Богу зовсім неважко зробити так, щоб Його Буття було видно і зрозуміло усьому сущому на кожному рівні життя кожного його члена, щоб, наскільки можливо, Бог був би видимий, відчутний і зрозумілий. Щоб був можливий діалог з Ним лицем до Лиця, щоб зрозумілі були цілі й завдання життя кожного. Адже скільки б проблем вирішилося в цьому світі, як легко було б жити людству під прямим управлінням не політичної еліти, не аристократії, або правильніше сказати бізнес-кратії, а самого Бога.

Як було б добре, якби причинно-наслідковий зв'язок між моральною якістю життя і посмертною долею був усім зрозумілий і очевидний. Щоб у лікарні життя нас би доглядав сам Господь Бог. Чому саме віра, здогадка, інтуїція повинна стояти на місці того, що в першу чергу має бути очевидним і відчутним.

Але уявімо, що все так і сталося. Бог став видимий, з Ним можна спілкуватися лицем до Лиця. А головне це те, що пекельні муки грішників стали проеціюватись на ліву сторону небосхилу, а блаженство праведників – на праву. Тепер все стало на свої місця. Змінилися б люди від цього? Ні, вони б стали ще гірше. Набагато гірше.

Коли ми хочемо потрапити в якесь красиве, надійне і, головне, ситне місце, ми готові за це місце боротися. В даному випадку знаряддям боротьби стали б «добрі справи». Ми б лягали кістьми, завойовуючи собі рай, але ніхто і ніколи туди увійти не зміг би. З тієї причини, що бачачи те, « ...що приготував Бог люблячим його», ми б однозначно всі почали прагнути не до Бога, а до Божого. Не до Цілі, а до того, що лежить навколо неї, і так ніколи б і не потрапили в Ціль. Занадто великою була б спокуса вкушання благ, занадто великим було б жадання багатства Бога. Так, ми, жодної хвилини не сумніваючись, проміняли б усе, що маємо, та й саме життя наше віддали б за те, щоб отримати це Царство.

Навіть якщо б ми і цього Царства не бачили, то сама краса Бога полонила б нас своєю величчю, і ми би все одно попали в ту ж пастку. Ця пастка не дала б можливості нам змінитися. Всередині ми б залишилися тими ж сластолюбними і самолюбивими егоїстами, тільки з більш високими запитами.

Навчитись любити Бога по-справжньому, щиро, від усього серця можна не тому, що Він Могутній, Багатий і Красивий, а тому, що Він є Істина, Правда і Любов. Ми повинні навчитися любити Бога в Його Розп'ятті, в Його немочі, в Його ганьбі, в Його зневазі від світу, в Його безпорадності і приниженості. При цьому отримуючи за цю любов не блага, а зневагу, приниження, страждання і навіть саму смерть. Ми повинні навчитися жити в стані зневаги від світу, від людей невіруючих, під їхніми насміхами, уколами, докорами заради нашої віри. Лише люблячи всупереч усьому, людина може змінити себе і стати гідною Тих благ, які Бог приготував тим, хто любить Його.

Принца – красивого, багатого, знатного – може кожен полюбити. Але ось полюбити його в стані бомжа, неохайного, приниженого, бідного, жалюгідного, за те, що у нього чиста і красива душа, здатний далеко не кожен. У нашому світі Бог – це Принц, переодягнений у бідного просителя нашої любові. І від того, що ми даємо йому милостиню, ми не стаємо багатими земними благами. Від того, що його ощасливимо кухлем води, наші проблеми не вирішуються. Ми вчимося любити всупереч усьому. І лише тоді, коли наша любов буде не заради вигоди, не заради отримання Небесних Благ, а заради Самої Любові, ми можемо сподіватися на те, що будемо жити там, де й мають перебувати друзі Бога. У Його небесних чертогах.


Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також