Хто в нашій країні Добрий Пастир?

22 Сiчня 2017 15:44
920
Хто в нашій країні Добрий Пастир?
Євангеліє про Доброго Пастиря, яке ми чули цього недільного дня, знову і знову повертає нас до Голосу Бога на Землі. Як його розрізнити у багатоголоссі лжепастирів? Людей, які прикидаються пастухами, а всередині суть хижі вовки. Спробуємо подивитись на сучасність крізь призму Євангельського тексту.

Іісус сказав, що ті, які приходили перед Ним, – злодії і розбійники. Він мав на увазі авантюристів, які постійно повставали в Палестині та обіцяли народові Золотий вік, якщо той піде за ними. Всі ці претенденти на звання вождів були революціонери, які вважали, що до золотого віку можна дістатися лише рікою крові.

Іудейський історик Йосиф Флавій писав про цей час, кажучи, що в Іудеї тоді були тисячі спалахів та заколотів, ініціаторами яких були войовничі революціонери. Він згадує зілотів (ревнителів), які були готові померти самі і бачити вбитими своїх близьких, аби тільки досягти своєї мети та виправдати свої надії. Флавій пише, що ті говорили від імені Бога, що були послані ним, але вони вірили лише у війну, змови та вбивства.

Скільки сьогодні в нашій країні тих, хто з хрестом у руках і з піною на губах, і так само, як і під час Христа, від імені Бога закликають наш народ іти до процвітання шляхом крові, боротьби, революцій та знищення усіх, хто з ними не згоден. Вони готові заради цього вбивати єдинокровних і єдиновірних братів, аби задовольнити свої націоналістичні амбіції. Але тільки ось Спаситель говорить про те, що шлях до небесного граду і земного процвітання – це шлях любові.

Одного разу до Юлія Цезаря прийшов Римський солдат за дозволом покінчити з собою. Подивившись на вираз його обличчя, його очі, Цезар запитав: «Друже, а чи був ти взагалі колись живим?» Коли я бачу обличчя людей в рясах і з панагіями або хрестами на грудях, які жадають крові, купаючись у розкоші, закликають до війни, насолоджуючись розпустою, грають в політичні ігрища замість того, щоб жити Богом, я теж думаю: «А чи були вони колись живими?»

Взагалі, хто вони, ці люди, у яких вже замість облич маски з вузькими оченятами, з яких зиркає дрібний бісик? Адже будь-яка людина, яка має хоч якесь духовне міркування й досвід, через манеру поведінки, слова, жести, вираз обличчя, зовнішні поведінкові установки безпомилково побачить демона, який керує цим конем у людському вигляді. У таких людей немає миру, немає смирення, немає теплоти і духовної солі. Це викидні Церкви, які думають, що, носячи священицькі ряси,  вони щось собою являють.

Але їх судитиме Бог, а не ми. Я б хотів повернутися до розмови про Істинного Пастиря нашого стада – Господа Іісуса Христа. Іісус називає Себе Добрим Пастирем. В грецькій мові є два слова, які означають «добрий» – «агафос», яке описує властивість доброти, і «калос», яке говорить про те, що в доброті є привабливість. Коли йдеться про Іісуса як про Доброго Пастиря, вживається слово «калос». В Ньому більше, ніж уміння і вірність, в ньому є істинна і нев'януча краса.

Спаситель називає себе Дверима вівцям. Щоб зрозуміти те, що Він мав на увазі, потрібно знати особливості служіння Пастуха. У той час в Палестині було два види овечих загонів. У селах і містах були загальні загони, в яких стада проводили ніч. Такі загони мали міцні двері, ключ від яких тримав воротар. Коли ж вівці бували далеко на пагорбах у теплу пору року і не поверталися в села, їх збирали у загони на схилах пагорбів. Ці загони були під відкритим небом і захищалися лише стіною з отвором в ній, через який вівці могли входити і виходити. В ньому не було жодних дверей. Вночі сам пастух лягав поперек входу, тож жодна вівця не могла вийти інакше, як переступивши через нього. В самому буквальному сенсі пастух ставав дверима. Спаситель говорить про те, що Він є Двері, через які доступ до Бога-Отця стає можливим для людини.

Спаситель говорить також про те, що його голос впізнаваний для стада, вони його знають і йдуть на поклик. Ось цікаві факти, які описують мандрівники Палестини. В. М. Томсон у своїй книзі «Земля і книга» говорить: «Пастух голосно вигукує час від часу, щоб нагадати вівцям або козам про свою присутність. Вони знають його за голосом та йдуть за ним, але якщо покличе хто чужий, вони насторожуються, тривожно дивляться по сторонах, і якщо повториться, обертаються та пускаються у втечу, тому що вони не знають чужого голосу». X. В. Мортон розповідає про сцену, яку він спостерігав в одній печері у Віфлеємі. Двоє пастухів загнали свої отари у печеру на ніч. Як могли вони потім розділити ці два стада? Один пастух відійшов на відстань і гукнув голосом, який був знайомий тільки його вівцям. Незабаром все це стадо вибігло до нього, бо знало голос його. Вони б не пішли ні на чий інший поклик, бо знали тільки поклик їхнього пастуха.

Для нас дуже важливо навчитися розрізняти рятівний голос справжнього пастиря від його антипода. Сьогодні ЗМІ нашої країни виконують роль того коваля, який поправив голос вовку, щоб той міг співати так, як мама-коза співає своїм козенятами. Ті, хто не зможе розрізнити, де голос пастиря, а де найманця і пустять в своє серце замість Христа Іуду, будуть негайно розчинені і знищені духом мізантропії та ксенофобії. Для того щоб цього не сталося, потрібно вчитися слухати і чути Бога.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також