Митрополит Варфоломій (Ващук): незалежність України на рік молодша, ніж незалежність Української Церкви

Про незалежність країни і християнина та про те, чому в поганого громадянина мало шансів стати мешканцем Небесного Єрусалиму – розмова із митрополитом Рівненським і Острозьким Варфоломієм.

– Владико, завтра святкуємо чвертьстолітній ювілей незалежності України. Це багато чи мало, і що для вас значить ця дата?

– Так, наша країна незалежна вже 25 років. Це було рішення не тільки Верховної Ради України чи самих українців – насамперед, на це була воля Божа, щоб вийшовши зі складу Радянського Союзу, народилася молода самостійна держава. 25 років – не малий відрізок часу. Людина у 25 є вже цілком самостійною, часто – сімейною, має діток і працює, щоб забезпечити собі й своїй родині хліб насущний. Двадцятип’ятирічна країна – зовсім юна, щоб не сказати – ще дитя. І це наше дитя – Україна – у свій, як ви зауважили, чвертьстолітній ювілей веде себе й справді як дитина – падає, встає, але найголовніше – іде вперед. Цей рух дається тяжко, та все ж. Справа, мені здається, в тому, що український народ практично завжди був підлеглий, загарбаний кимось: то полякам, то австріякам, то під Російською імперією, царською Росією, і незалежність нам завжди була омріяною. Це бажання жило віками, та завжди на цьому шляху ставали якісь перешкоди.

Я не маю сумніву, що по волі Божій у 1991 році ми стали незалежними. Чому? Бо сталося це без воїн, ніхто не загинув, не пролилося жодної краплі крові. Подивіться, якою ціною отримували незалежність країни світу – Америка, Греція, Ізраїль, Іспанія, Алжир – це тільки ті, що спали на думку зараз, а скільки їх таких було. Нам же це був подарунок Всевишнього. Подарунок, який ми не цінували… А зараз говоримо про ціну незалежності, і розуміємо, наскільки це важливо.

– Українська Православна Церква теж є незалежною, як і наша держава, вони в цьому практично ровесники, незважаючи на тисячолітню історію обох.

– 27 жовтня 1990 року Святіший Патріарх Алексій ІІ підписав Грамоту, де підтвердив новий статус Православної Церкви в Україні. 24 серпня 1991 року Україна проголосила незалежність держави. Таким чином, самостійність нашої країни майже на рік молодша, ніж самостійність нашої Церкви. Я пам’ятаю, як в останній день засідання Архієрейського Собору, що проходив у Даниловому монастирі восени 1990 року, Святіший владика підписав цю Грамоту. «Керуючись прагненням мати благословенний мир, богозавітну любов Христову і братське єднання у спільній справі на ниві Божій з усією повнотою Української Православної Церкви…», – так починався цей знаковий для нашої Церкви документ.

Фактично, ця грамота і є відповіддю на всі ті закиди, що звучать на адресу УПЦ про залежність від Москви і так далі. З Московським Патріархатом ми маємо тільки молитовний зв’язок через поминання за богослужінням Патріарха Московського і всія Русі. У тексті Грамоти чітко сказано про самостійність і незалежність Української Церкви в своєму управлінні та підкреслено право самостійно вирішувати питання внутрішньоцерковного життя – бути самокерованою Церквою з правами широкої автономії. Ми самі поставляємо своїх єпископів, самі обираємо Предстоятеля, тоді як Патріарха без голосу нашої Церкви вибрати не можуть, маємо свої навчальні заклади, монастирі. Тоді ж було вирішено питання про церковне майно. Наскільки я пам’ятаю, в Міністерство юстиції України навіть направили офіційний документ, який підтвердив, що Московська Патріархія не має жодних претензій на майно УПЦ.

Тому говорити про якусь вигадану залежність нашої Церкви може тільки той, хто не орієнтується в церковній історії. Українська Церква – незалежна, як і Українська держава.

– Ваше Високопреосвященство, ви часто говорите, що у поганого християнина, громадянина своєї держави, не багато шансів стати достойним мешканцем Небесного Граду. Що ви маєте на увазі?

– Святитель Філарет Московський говорив, що поганий громадянин земної держави не може бути хорошим громадянином Держави Небесної. Православний християнин, якщо він себе таким вважає, покликаний любити ту землю, на якій він живе, щоб виконати заповідь про любов до ближнього. Я розумію, що легко любити когось хорошого, вдалого, успішного. Набагато тяжче любити бідняка, злидаря, хворого, каліку. У нашої держави зараз не найкращі часи, м’яко кажучи. Йде війна, гинуть люди, безгрошів’я, зубожіння, – все це пов’язано між собою, але в цьому не винна наша незалежність. Це у нас ще бракує розуму, а найголовніше – любові й віри, що ми не можемо впоратися мирним шляхом з тими випробуваннями, які сьогодні нам посилає Господь. Наша гординя не дає нам зрозуміти, що тільки через покаяння сьогодні можна отримати від Нього прощення, а значить – і змогти навчитися цінувати незалежність.

– Це у нас доля така, владико?

– Знаєте, ми не оригінальні. Колись пророк Мойсей виводив народ ізраїльський із єгипетського рабства. Так ось, якщо глянути на сучасну карту, з Єгипту до держави Ізраїль пішки можна пройти за два-три дні, нехай за десять, а пророк Мойсей водив сорок років. Чому? Бо те покоління, яке було заражене гріхами землі єгипетської, уже не могло ввійти у землю обітованну. Зараз ми бачимо, що ті труднощі, котрі переживає наша держава – це наслідки того, як ми жили досі. І нас нічого не вчить: подивіться статистику по абортах в Україні, по розлученнях, он уже навіть пілотні проекти в регіонах України впроваджують про шлюби за добу, хіба це зміцнить сім’ю як інститут? Скільки у нас дітей у дитбудинках, на вулиці залишених? А напади на храми, а осквернення… Гірко від усього цього. Церква стільки всього доброго робить, але на загальному фоні – це як крапля в морі. Дай нам, Господи, і терпіння, і розуму, щоб чинити правильно і усе це пережити, змогти виправити.

– Що для вас незалежність, Ваше Високопреосвященство?

– Як і для кожного християнина – це воля. Адже Бог створив людину вільною, дав їй право вибору. Попросив тільки виконувати одну умову – не їсти з дерева забороненого плоду. Це людина сама переступила прохання і вчинила гріх. Тому для мене незалежність – це, в першу чергу, свобода від гріха. Гординя, самолюбство, відсутність співчуття, брак милосердя, відсутність любові – це те, що руйнує кожного зсередини. Насамперед, має бути незалежність від цього.

Наша країна святкує отримання незалежності в день, коли Православна Церква згадує пам’ять преподобного князя Феодора Острозького. Людина, яка все життя захищала свою землю, віру яка мала фантастичні, на наші мірки, статки, в один день покинула все, бо зрозуміла, що час розкаятись. Ми не знаємо, які гріхи обтяжували душу великого князя, але важливо, що його статус і влада не завадили йому стати на шлях покаяння. Він сподобився стати незалежним від гріха, його святі мощі до цього дня покояться у Київських печерах, от днями в нас у Рівненській єпархії, на Дубенщині, почнеться Хресний хід, і серед святинь, що переноситимуться храмами благочиння, буде і часточка мощей преподобного Феодора Острозького.

У переддень свята хочеться побажати всім міцної віри і любові – до ближніх, до Бога, до країни. Нехай молитвами всіх святих, і нашого «земляка», преподобного князя Феодора Острозького, Господь посилає нам вміння любити і прощати – на благо нашої держави і наших людей.