Преподобний Іов Почаївський – захисник Православ’я на Волині

Аналіз публіцистичної та апологетичної діяльності

Передумови початку апологетичної праці

В середині XVI століття на Волині активізувалась діяльність різного роду релігійних течій, основним завданням яких було заманювання нового контингенту задля створення власних громад і розповсюдження свого вчення. Зрозуміло, що серед традиційно православного населення Волині, робота іновірців проводилась саме серед простих людей, які були мало обізнаними в усіх тонкощах віровчення, а кожна новинка для них була, ніби непізнаний плід.

Найактивнішими проповідниками «нових істин» для православних волинян виявилися католики, які, після підписання Берестейської унії в 1596 році буквально заполонили Волинські землі. Однак, ставлення населення до латинства залишалось неоднозначним. Люди, бачачи усі складнощі релігійного життя в католицизмі та не задовольняючись і православ’ям, перебували в пошуках альтернативи, яка і була їм запропонована у вигляді протестантизму в усьому його різноманітті. [3]

Протестанти виявились доволі потужними конкурентами латинянам, пізніше, заради боротьби з ними в Луцьку, Кременці і Клевані навіть було створено єзуїтські колегіуми. Протестанти масово організовували школи, в яких викладали вчителі, за рівнем освіти, не гірші ніж в римо-католицьких чи православних освітніх закладах. Особливими рисами таких шкіл були: велика кількість наук різних напрямків та унікальна, для того часу, віротерпимість. В протестантських освітніх закладах могли навчатись люди різних релігійних поглядів, а прийняття протестантизму було необов’язковим. [4]

Доволі активними представниками протестантизму були соцініани, які позиціонували себе радикально-реформаційною релігійною течією раціоналістичного спрямування. Основною тезою їхнього віровчення було те, що неосяжні істини Божі, які не піддаються людському розумінню, не є необхідними для того, аби в них вірити. Соцініани заснували свої громади в кількох містах на Волині, одразу ж відкриваючи при своїх громадах школи. Рівень підготовки викладачів-соцініан був одним з кращих. У своїй роботі вони намагались використовувати найкращі наукові досягнення Європи. [2], [5]

Таким чином, робота по боротьбі з Православ’ям на Волині велась на кількох фронтах. Відтак, збереження православної віри вимагало постійної інтелектуальної і просвітницької праці як з кліром, так і з населенням. Традиційно, левову частину такої праці було покладено на монастирі і братства. В унікальних особах окремих постатей, ми зможемо провести поверхневий аналіз намагань православних волинян захистити свою віру та донести її істинність й тим, хто похитнувся.

Серед борців за чистоту Православ’я постать преподобного Іова Почаївського є надзвичайно важливою для історії Православної Церкви на Волині. Цей всесвітньо відомий святий прославив Волинську землю не лише своїми подвижницькими трудами, але і доволі потужною, як для його часу, просвітницькою працею, яка була спрямована на боротьбу з ворогами Церкви і Православ’я.

Основну частину апологетичної праці преподобним Іовом було звершено ще за його ігуменства в Дубенському Хрестовоздвиженському монастирі. На той час ігумен Іов Залізо займався впорядкуванням чернечого життя у своїй обителі. Ним було зроблено дуже великий внесок у виправлення монастирського уставу, задля того аби відновити дух справжнього чернецтва, з чим він не лише впорався, але і поклав початок позитивним реформам в усіх місцевих обителях. Преподобним був повернений Студійський устав, а життя Дубенської обителі було уподібнене до древніх монастирів Сходу.

Але і посягання на чистоту православної віри не залишилось преподобним Іовом без уваги. За підтримки князя Костянтина Острозького, який був відомим меценатом і покровителем православного просвітництва у ті часи, на базі Хрестовоздвиженського монастиря було сформовано цілий просвітницький центр, де сам ігумен очолив колегію, яка складалась з умілих перекладачів. Формат їхньої діяльності був спрямований на переклад церковнослов’янською творів святоотецької писемності, де були описані основні догмати Православної Церкви з питань Троїчності Божества, Божественної гідності Господа Іісуса Христа, Приснодівство Богородиці. Також святий робив акцент на повчання святих у питаннях благочестя, вірності Богові і Церкві. Серед усіх напрацювань можна зустріти достатню кількість думок преподобного, які він формував з тих чи інших питань. [6], [1]

«Пчела Почаевская»

На щастя для нас, апологетичні праці преподобного Іова Почаївського сьогодні є доступними в повному обсязі в збірці під назвою «Пчела Почаевская», яку було перекладено з церковнослов’янської і видано в 1884 році професором Київської духовної академії Миколою Івановичем Петровим. Цю унікальну книгу було надруковано в типографії Почаївської Лаври – в місці, де спочив преподобний. Саме на цьому виданні варто було би зосередити увагу, аби зрозуміти специфіку праць преподобного Іова Почаївського та їх спрямування.

Слід зауважити, що першоджерелом вище згаданого видання слугував рукопис авторства преподобного Іова Почаївського під назвою «Книга блаженного Иова Почаевского, власною рукою его написанная», який до 1932 року був доступний у Почаївській Лаврі. Однак, цю книгу було перевезено до Варшави під час польського панування на Волині. Вона містила близько 80 повчань, проповідей і бесід, 10 з яких належать безпосередньо авторству преподобного. Серед іншого, преподобний долучає окремі твори святих отців, які спрямовані саме на боротьбу з вченнями єретиків та іновірців.
  
Професор М.І.Петров, вивчаючи праці преподобного Іова Почаївського, доволі плідно дослідив походження рукописів святого та процес їхнього формування у книгу під назвою «Книга блаженного Иова Почаевского, власною рукою его написанная». Так, у передмові свого видання «Пчела Почаевская», автор описує «мандрівку» рукописів преподобного з Дубенського Хрестовоздвиженського монастиря до Почаївської Лаври, відзначаючи, що чимало аркушів з рукопису було втрачено, посилаючись на часті непослідовні переходи в нумерації підшитих сторінок. Загальну ж кількість сторінок професор схильний доводити до 901 аркуша.

Професор КДА М.І.Петров ділить книгу на окремі частини: 1) Житія, оповідання і слова на нерухомі свята та інші дні церковного року за серпень, вересень і грудень місяці; 2) виписки з Патериків, особливо з «Ліствиці» прп. Іоанна Синайського; 3) Слова і бесіди на Страсну і Світлу седмиці і на деякі рухомі свята церковного року; 4) Виписки з різних книг, замітки та коротенькі повчання різного змісту і на різні випадки. Особливу цінність нашій увазі являє саме четвертий розділ, оскільки в ньому містяться дописи авторства преподобного Іова Почаївського. Не дивлячись на те, що вони, в більшій своїй частині, мають компілятивний характер, саме звідси ми маємо змогу зрозуміти хід думок святого та побачити теми, на які він хотів дати власну відповідь.

Особливо важливими та відкрито полемічними творами можна рахувати наступні: 1) Повчання преподобного Іова Почаївського про зречення світу і про духовне вдосконалення, складене на основі уривків з творінь свв. Василія Великого та Іоанна Златоуста; 2) Повчання преподобного Іова про Каїна і Авеля, заздрість і злобу, складене на основі різних уривків з творінь св. Іоанна Златоуста; 3) Повчання преподобного Іова про сім’я і сіяча та про слухання Слова Божого; 4) Коротке повчання преподобного Іова проти пияцтва, складене на основі пророцтва Ієремії; 5) Повчання преподобного Іова про Божество Іісуса Христа, проти лютеран, жидівствуючих та аріан; 6) Повчання преподобного Іова про божественну і людську природу Іісуса Христа Сина Божого, Його втілення та про Богоматір.

У творах, де преподобний висловлював власну думку, можна чітко проглядати, якими саме джерелами він користувався. Частим у використанні було Святе Письмо Старого Завіту, очевидно через те, що мала місце діяльність жидівствуючих і соцініан, які робили нахил на юдейську форму монотеїзму та ставили П’ятикнижжя вищим за всі інші книги Святого Письма. Також дуже часто використовують думки святих Афанасія і Кирила Олександрійських, Василія Великого, Григорія Богослова, Єфрема Сирина, Іоанна Златоуста та ряду інших святих, які писали в аскетичному спрямуванні.

Досліджуючи рукопис преподобного Іова Почаївського, стає зрозумілим, що святий був доволі освіченою особистістю, а сама книга не є бездумним переписом цікавих для нього творів, а збіркою «на злобу дня». Преподобний розглядає безліч проблем, які були актуальними для його часу. Окремі частини його рукопису спрямовані саме на боротьбу з іншими релігійними рухами. [1]

Напрямки апологетичної праці преподобного Іова Почаївського

Релігійними течіями, які преподобний Іов Почаївський піддавав критиці у своїй книзі, є іудаїзм, католицизм та протестантизм. Саме ці віровчення, на той час, піддавали ризику існування Православ’я.

Якщо проти юдейства та латинства преподобний написав лише кілька творів: «Слово на неделю прежде Рождества Христова о божественных тайнах», «Слово во святый великий Четверток на предание Господне и о Иуде и на иже опресноки приносящих таинством», то проти протестантизму була спрямована переважна більшість праць. Однак, варто зупинити свою увагу і на вище вказаних творах, аби зрозуміти, що саме протиставляв юдействуючим та латинянам автор.

У слові, спрямованому проти юдейства, святий намагається довести істинність Святої Трійці за допомогою місць зі Старого Завіту, які він співставляє із тими ж натяками у Новому Завіті. Зрозуміло, що в хід йде описання прообразів Пресвятої Трійці та слова Нового Завіту, які більш ясніше ці прообрази пояснюють.

У творі «Слово во святый великий Четверток на предание Господне и о Иуде и на иже опресноки приносящих таинством» преподобний Іов Почаївський розкривається як активний противник католицької традиції принесення Безкровної Жертви Христової на опрісноках. Як аргумент, святий наводить слова з Першого послання до Коринфян, де апостол Павло вказує саме на те, що перша євхаристія, яка була звершена в Сіонській горниці, відбувалась над хлібом (квасним).

Далі преподобний Іов ставить у порівняння католиків і апостола, кажучи: «Вы ли, своезаконники, истиннее или Павел, учитель вселенной?», тим самим натякаючи на незрівнянно вищий авторитет Павла і необхідність дослухатись саме до його слів, а не до того, як самовільно вчать католики. Підсумовує святий свої роздуми наступними словами: «И потому, всякий приносящий в жертву опресноки, недугует ересью апполинариевою и евагриевою, дерзнувшею назвать Плоть Господню бездушною и неразумною».

Як уже було зазначено вище, преподобний Іов Почаївський велику увагу приділив саме критиці різного плану протестантських течій, які буквально заполонили Волинь. Оскільки вчення протестантських течій було засноване на єресях перших століть християнської епохи, преподобний взяв на озброєння думки святих отців і письменників того історичного періоду. В своїх повчаннях автор робить нахил на донесення основних догматичних істин Церкви, пояснюючи суть викривлення останніх єретиками. Основними питаннями, які розглядає святий, є Троїчність Божества, Божественна гідність Бога Сина та Приснодівство Богородиці.

У питанні Троїчності Божества преподобний використовує уривки з «Шестоднева» Северіана Габальського, «Слова в неділю перед Різдвом Христовим і на Богоявлення» Григорія Цамблака. Основний акцент цієї тематики полягає у біблейському слові «елогім», тобто «сотворимо», що в православній традиції прийнято рахувати нарадою Пресвятої Трійці. Преподобний пише, що неможливим є припущення про те, що Богу в творчих актах допомагали ангели, як про це стверджували деякі юдействуючі, оскільки останні теж є частиною тварного світу. Також ця апологія переповнена цитатами зі Старого Завіту, в яких преподобний вбачав ті чи інші докази своєї думки. Далі, пояснюючи таємницю Пресвятої Трійці, святий використовує відповідні цитати з Нового Завіту. У Новому Завіті найзрозумілішим, на його думку, проявом Троїчності Божества є Хрещення Іісуса Христа, яке через те і названо Богоявленням. [7]

Божественна гідність Другої Особи Пресвятої Трійці завжди ставилась під сумнів багатьма представниками протестантських течій. Їхня аргументація завжди відображалась певними цитатами Святого Письма, а також доводами єретиків ранньохристиянської епохи, які виключали те, що Іісус Христос є Богом. Зрозуміло, що доводячи Троїчність Божества, преподобний Іов Почаївський торкається питання божественної природи Іісуса Христа. Оскільки в своїх роздумах преподобний звертається саме до представників жидовствуючих сект, він вимушено використовує окремі місця зі Старого Завіту, пояснюючи їх алегоричний зміст. Зокрема, дуже часто він схиляється до наведення подібних прикладів у Псалтирі, яка, як нам відомо, сповнена месіанськими пророцтвами та яскравими висловами про Бога Сина.

Не залишається поза увагою також питання боголюдської природи Іісуса Христа. Преподобний пише про це наступне: «Иисус Христос родился от Пречистыя Девы по благовещению, безначальный от безначального Отца, свет от света, Бог истинный от Бога истиннаго; Он рожден только по плоти, а не сотворен, присносущен Отцу и Святому Духу прежде всех веков». Як можна бачити, тут же зачіпається тема Приснодівства Матері Божої. Далі Іов Почаївський наводить відому цитату з книги Притч: «Премудрость созда себе дом» (Притч.9, 1), де під премудрістю розуміється Син Божий, а під домом – Діва Марія. [1]

У своєму «Слові про Приснодівство Богородиці» пояснення преподобного щодо цього питання хоч і залишаються невиразними, однак намагання їх зводяться до того, що Господь забажав «совокупити (об’єднати) горняя с нижними». Також святий спирається на цитати зі Святого Письма та фізіологічні тонкощі людського організму, вказуючи на те, що Діва Марія, під час Зачаття Її Святим Духом, ще не могла мати дітей чисто з фізичної точки зору, чим намагається довести сам спосіб Зачаття Богородиці та Її Приснодівство.

Окремим блоком можна висвітлити захист преподобним церковних Таїнств. Відомо, що деякі протестанти не надавали освячуючого і благодатного змісту таїнству Хрещення. Аби довести зворотне, преподобний наводить у приклад цитати з Нового Завіту, древніх святих отців, які описували цю тему, та своє розуміння цього питання. Те ж саме стосується Таїнства Євхаристії.

Далі ми зустрічаємо думки преподобного стосовно питань шанування святих та ікон, необхідності посту та молитви за померлих. І навіть якщо в цих моментах преподобний воліє використовувати святоотецький спадок, все це чудово підходить для роз’яснення цих суперечливих питань. Тлумачить преподобний Іов Почаївський і такі речі, як чернецтво, храми, викуплення не лише вірою, але і добрими ділами. Хоча залишається без роз’яснення таке важливе питання, як хрещення новонароджених. [1]

Висновок

Доволі цікава сторінка в житті преподобного Іова Почаївського відкривається нашій увазі, оскільки ми завжди знали святого як ченця, молитвеника, пісника і затворника, але, цей угодник Божий є ще й автором одного з найбільших на Волині творінь, апологетичного спрямування, того часу. На сьогодні, читаючи аргументи, наведені святим, багато кому вони здались би не в усьому переконливими, однак для свого часу преподобний показав себе одним з найяскравіших захисників Православ’я на Волині, а його труди завжди будуть нагадувати нам про те, що улюблений багатьма преподобний Іов Почаївський вніс і свою посильну лепту для захисту чистоти та істинності нашої віри.

Список використаних джерел:

1. Петров Н.И. Пчела Почаевская // Типография Почаевской лавры. – Почаев, 1884.
2. Ткачук А. Неправославна школа на Волині // Етнічні історії, Випуск 11. – Луцьк, 2010.
3. Яковенко Н.М. Латинські школи на Волині // Минуле і сучасне Волині. – Ч. 2. – Луцьк, 1985.
4. Теодорович Н.И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии – Почаев, 1889.
5. Кралюк П.М. Соцініани на Волині // Радянська школа. – 1989.
6. Житіє Преподобного Іова Желізо. Почаїв, 1791.
7. Любащенко В. І. «Ранній протестантизм в Україні (антитринітаризм і социніанство)» // Бібліотека p-for.com