Успіння, як народження
Як відомо, церковний рік завершується 13 вересня за новим стилем. Останнім дванадесятим святом в році є Успіння Божої Матері (28 серпня), а першим - її Різдво (21 вересня). Зверніть увагу, що не Різдво Христове та Його світле Воскресіння розпочинають та закінчують церковний рік, а Успіння та Різдво Божої Матері. Чому так?
Якоїсь однозначної та чіткої відповіді я не знайшов. Тому, все, про що я писатиму нижче, є лише моїми роздумами, не більше. Отже.
З народженням Христа Спасителя від Діви Марії людське єство з’єдналося в Його Іпостасі з єством Божественним. Людство через Христа отримало оновлення до того початкового стану, яке воно мало до гріхопадіння. Різдво Христове примножило на землі Богопізнання, відкрило людям шлях до звільнення від гріха і засудження за нього, шлях до перемоги над смертю і дияволом. Воно дало можливість досягнути людині обоження благодаттю і відкрило можливість вічного блаженства.
Через Воскресіння Христос зруйнував ад, знищив силу сатани та притупив жало гріха. Бог воскресив людську природу і цим самим показав і нам шлях до спасіння.
Ці дві події, звичайно є надважливими за своїм значенням. І не тільки для християн, але й для всього людства. Бідний Проповідник із Галілеї - околиці величної та могутньої Римської імперії, повністю переписав історію нашої цивілізації. Відтепер і до кінця, подобається комусь це, чи ні, в центрі історії людства - Христос.
Ще в більшій мірі це стосується духовного життя кожного з нас. Воно, за визначенням перподобного Іустина Поповича, є і має бути христоцентричним. Все будується Христом і навколо Христа. Без Нього ми не можемо творити нічого доброго. Навіть наші храми, які є творінням рук людських, не більше, ніж «стіни, збудовані навколо Євхаристії» (прот. А. Шмеман).
Тому, напевне, події пов’язані із життям Христа-Спасителя винесені Церквою в середину року. Це особисто мені нагадує ситуацію із першими п’ятьма книгами Біблії. Ви звертали увагу на те, яка книга знаходиться посередині? Буття, Вихід… Левит… Чисел, Второзаконня. Посередині - Левит. Це книга, в якій описується порядок Богослужінь в скінії! Тобто, святий пророк Мойсей, а через Нього Сам Бог, вказували древнім ізраїльтянам, і разом з ними і нам, що в центрі людського життя має бути Бог.
Проте, як казав Афанасій Великий, «Бог не спасає нас без нас». Тобто, подарувавши нам свободу Всемилостивий Господь не порушує її, не руйнує. Він не може примусити нас любити Його. Тому, святі отці і кажуть, що створивши людину Бог пішов на певний ризик, адже могло статись так, що всі тварні істоти відвернуться від Нього. Кульмінація, в якійсь мірі, цього ризику, це - Благовіщення Діві Марії. Хтось із західних отців Церкви сказав, що в ту мить, коли архангел Гавриїл благовіствував Марії про народження від Неї Сина Божого, «весь тварний світ, і навіть Сам Бог, завмер в очікуванні слова людини - fiat! - («да будет мне по глаголу твоєму»). Все це говорить нам, що людина - спіробітник Божий на ниві свого спасіння. І першим таким співробітником, со-трудником, стала саме Діва Марія.
Так, Христос - це Бог, Який став людиною, жив та постраждав за наші гріхи, а потім Воскрес. І Церква говорить нам, що все Його життя - то є приклад для нас. Однак, практично з самого початку історії християнства почали з’являтись люди, які говорили, що цей приклад є нереальним та недосяжним для нас. Вони стверджували, що людська природа Христа - це тільки ілюзія, переконували, що всі Його страждання та муки були несправжніми, як і Його смерть та, зрештою, воскресіння. З цими єретиками сперечалися святі отці, які, по-перше, стверджували, що Христос був Богом та Людиною, а по-друге, вказували на те, що євангельский ідеал був реалізований Божою Матір’ю. Вона стала першою з тих, хто досяг обоження, і першою з тих, хто досяг воскресіння. Вчення про Божу Матір отримало догматичне оформлення на третьому Вселенському Соборі 431 року, і практично одразу після цього почалося загальноцерковне святкування дня пам’яті Її Успіння. Цим самим Церква говорила нам про те, на яку висоту возносить Господь тих, хто любить Його.
Так ось, в центрі духовного життя - Христос, Той, до Кого ми маємо прагнути. Прикладом же цього прагнення є Діва Марія - народившись від звичайних батьків вона прожила так, що сподобилась стати Матір’ю Бога і досягла воскресіння. Її народження - це початок шляху, а Її Успіння - продовження цього шляху вже в іншому світі, світі вічного блаженства. Ось це, на мою думку, і є пояснення того, чому згадки про ці дві події розпочинають та закінчують церковний рік. Якщо в основі життя кожного з нас буде Христос, то наше народження закінчиться не смертю, а успінням і пробудженням для життя вічного.
