Митрополит Шептицький – патріот України чи Німеччини?

У житті митрополита Андрія Шептицького є багато сторінок, про які його шанувальники воліли б умовчати. Або, ще краще, зробити так, щоб їх не було. Однак історія невблаганна, і те, що було, приховати неможливо. Як, наприклад, неможливо приховати співпрацю митрополита з гітлерівцями.

Відомо, що він не тільки захоплено зустрічав фашистів у Львові і звертався особисто до самого Гітлера, але і за посередництвом своїх священиків брав участь у створенні дивізії «СС Галичина», в якій, крім простих вірників-уніатів, служили і семінаристи. Шептицький делегував свої повноваження капеланам, які за його благословенням здійснювали «душпастирську роботу» серед солдат «СС Галичина». Крім того, саме уніатські священики агітували мешканців західних регіонів України вступати в цю дивізію.

А ось як говорить про позицію Шептицького по відношенню до окупантів колишній співробітник абверу фельдфебель Альфонс Паулюс, який на Нюрнберзькому процесі показав: «... Крім груп Бандери і Мельника, пункт абверу, а також командування абверу 202 використовували Українську православну церкву [УГКЦ – авт.] У навчальних таборах генерал-губернаторства проходили підготовку і священики української уніатської церкви, які брали участь у виконанні наших завдань поряд з іншими українцями... Прибувши до Львова з командою 202-Б (II підгрупа), підполковник Айкерн встановив контакт з митрополитом української уніатської церкви. Митрополит граф Шептицький, як повідомив мені Айкерн, був налаштований пронімецьки, надав свій будинок в розпорядження Айкерна для команди 202, хоча цей будинок і не був конфіскований німецькою військовою владою Резиденція митрополита знаходилась в монастирі у Львові. Вся команда забезпечувалась з запасів монастиря. Обідав митрополит, за звичаєм, разом з Айкерном і його найближчими співробітниками. Пізніше Айкерн як начальник команди і керівник відділу ОСТ наказав усім підлеглим йому загонам встановлювати зв'язок з церквою і підтримувати її». – ЦДАГОУ, ф. 57, оп. 1, справа 338, стор 241-250).

Всі ці факти досить відомі і можуть здивувати хіба що людину, абсолютно не знайому з історією уніатства в нашій країні  чи з біографією митрополита Андрія, зокрема. Разом з цим в історії взаємин фашистів та Шептицького є такі факти, про які багато хто не чув і серед тих, хто цілком серйозно цією самою історією цікавиться.

Так, митрополит Андрій не тільки благословив проголошення многоліття гітлерівцям у всіх храмах УГКЦ, але й найактивнішим чином допомагав їм вивозити українську молодь на примусові роботи до Німеччини. Зокрема, в посланні, яке було опубліковано спеціально з цього приводу, він говорить: «Перебування на чужині в чомусь принесе вам користь і вигоду. Навчитесь чужої мови, пізнаєте світ і людей, наберетеся життєвого досвіду, отримаєте багато знань, які можуть стати у нагоді вам в житті» ЦГИАЛ. Ф. Бібл. інв. № 7954. Цит за : Митрополит Андрій Шептицький: Життя i Діяльність: Церква i суспільне питання: Документи i матеріали, 1899-1944. Т. 2. Кн. 1. Львів, 1998. С. 384-389.

Заклик митрополита, посилений обіцянками Фріца Заукеля (відповідального по набору робочої сили на окупованих територіях) «про прекрасне життя в Німеччині» був почутий – перший поїзд з добровольцями-остарбайтерами був переповнений. Однак дуже скоро ці люди зрозуміли різницю між красивими обіцянками і суворою правдою життя. Відсутність нормального харчування, 12-ти годинний робочий день, нелюдські умови існування – все це призвело до того, що кількість бажаючих «пізнати світ і людей, навчитися нової мови і набратися життєвого досвіду» (за словами митрополита Андрія) різко скоротилася.

Про те, який саме «досвід» мав на увазі уніатський митрополит, ми можемо тільки здогадуватись. Але одне ми знаємо абсолютно точно – із загального числа радянських громадян, насильно вивезених на роботи до Німеччини (5 млн. 269 513 тис. ос.), після закінчення війни було репатрійовано (повернуто) 2 млн. 654 тис. 100 ос. Не повернулися з різних причин і стали емігрантами – 451 100 ос. Решта 2 164 313 ос. загинули або померли в Німеччині. Згідно з іншими даними, кожного місяця в Німеччині від примусових робіт помирало близько 40 000 остарбайтерів, більшість з яких були саме українцями.

Так, в одному з внутрішніх документів Фріц Заукель вимагав від рейхсміністра у справах східних територій Альфреда Розенберга, щоб за найближчі чотири місяці в Третій Рейх був висланий 1 мільйон чоловіків і жінок – це орієнтовно 10 тис. осіб на день. Більш ніж дві третини цих людей були надіслані з України. У всіх головних українських містах німецька армія захоплювала на вулицях молодих людей і дівчат і відправляла їх до Німеччини. Природно, що про всі жахи «німецького раю» народ дізнався дуже швидко і тому всіма силами намагався уникнути депортації. Чи знав про це лідер УГКЦ Шептицький? Звичайно. Знав і мовчав. Він не сказав ані слова на захист своїх співгромадян, ані слова на підтримку своєї пастви. Тобто він закликав до того, щоб їхати у Німеччину, але промовчав, коли дізнався, що там насправді робиться. Чому?

Крім того, в серпні 1942 р. голова Української Греко-католицької Церкви у своєму посланні до пастви не тільки не засудив страшні злочини фашистів проти українського народу, але благословив українців-уніатів трудитися на благо Третього рейху у недільні та святкові дні! Тобто, на його думку, праця на користь Німеччини більш важлива, ніж дотримання заповіді Господньої! Тож нічого дивного в тому, що він не обмовився жодним словом проти насильного вивезення українців до Німеччини, немає. Та й чи може сказати хоч щось на захист своїх співгромадян людина, церква якої допомагала проводити реквізиції у сільського населення продовольства і сировини для потреб німецької армії? Так-так, не дивуйтеся – уніати не тільки допомагали фашистам солдатами і агітацією дешевої робочої сили, але і відбирали останні продукти на користь «непереможної німецької армії» (як її називав сам Шептицький).

І бажаючи, мабуть, показати приклад того, як треба служити «доблесній Німеччині», на початку 1944 р. Шептицький наказав своїм клірикам передавати німецькій владі церковні дзвони з метою їх подальшої переплавки для потреб фронту. Кількома роками раніше, як ми знаємо, митрополит Андрій випустив «Послання до духовенства», в якому чітко наказав «мати приготований прапор німецької армії – червоне полотнище, а на ньому вишита на білому тлі свастика – який можна вивісити на своєму будинку». Тож патріотом якої держави він був? Як кажуть, коментарі зайві...