Ми повинні жити так, що якщо всі Євангелії будуть втрачені, люди могли б їх прочитати на наших обличчях

«Ми повинні жити так, що якщо всі Євангелії будуть втрачені, люди могли б їх прочитати на наших обличчях».
(Митр. Антоній Сурозький)

І в першу чергу, я як православний християнин, відношу ці слова і до себе… і не знімаю відповідальність за себе особисто, в тому, де я міг і повинен був робити інакше.
А також в тому, де я як християнин не проявив себе як потрібно.
І це не намагання звинувачувати когось конкретно і всіх разом. Це намагання побачити проблему, яка нажаль стала катастрофічною.

Боротьба за правду, це не лише говорити про зло навколо, і протистояти йому. Це і помічати свої власні помилки. Тому зараз, я би хотів поговорити про наші помилки. Як духовенства, так і мирян.
В цілому усіх віруючих. По крайній мірі, якими ми самі себе вважаємо.

Місія Церкви спасіння.

Є один вислів:
"Хрещена Русь, та не освічена".

Коли Церква почала «відроджуватись» після десятиліть гоніть і заборон.
Ми почали масово будувати храми, відновлювати обителі. І це добре і Богоугодне діло.

Але за усім цим ми забули і про інше, про місію і проповідь.
Про головну ціль Церкви: спасіння тих душ, які заблукали. Спасіння грішних і хворих душею. Спасіння кожної людини, за яку Христос приніс Себе в жертву.
А ще, нести людям слово Боже і говорити про Христа, сенс життя, спасіння, духовність, про сенс самої Церкви.

Святий Іоанн Златоуст говорив: «Не лише храмами будуйте Церкву, а серцями людей».
Тобто справжнє служіння не в стінах, а в душах людей. І ми не можемо задовольнятися лише зовнішнім виглядом: хрестами, куполами, дзвонами. Без проповіді, без навчання, без духовного наставництва ми створюємо лише культурну оболонку, а не живу Церкву.

І нажаль, в більшості саме ми винні в тому, що багато хто не знає що таке Церква, не знає про вчення Христа, не знає в чому сенс християнського життя, не знає нічого про розколи і чому саме в Православній Церкві істина, як і не знає нічого про саму Церкву.

Що люди, і часто молодь, все частіше відходить від Церкви, а інколи і навіть баче в ній ворога.
Можливо, від цього у нашому суспільстві й відбувається все те, що зараз маємо.
Все те зло, яке росте в геометричній прогресії.
Вся та ненависть, брехня, які як пухлина розростаються на тілі суспільства, яке відійшло від Бога і Його заповідей.

Так звичайно, можна сказати, що це в першу чергу провина тих людей, які самі не хотіли прийняти істину і не шукали правду. Що це їх свобода волі і дій. Що вони самі вині.
А також проблема у методах виховання їх їхніми батьками.. соціуму..і інші фактори. Можливо частково, це теж має місце. Бо середа, у якій виховується людина, теж дуже сильно впливає на формування її якостей, поглядів, моралі, віри і іншого.

Але давайте будемо честні, навіть сектанти в плані місіонерства, діяли краще за нас.
Так вони несли хибне вчення.
Але вони йшли до людей.
А не обмежувалися стінами храму і амвону. Не скажу, що у нас зовсім не було місіонерства. Але воно було скоріше рідкість.

«Віра, яка не доходить до тих, хто в потребі, мертва. Тільки проповіддю і життям віра оживає».( Святий Ігнатій Богоносець)

Ми будували храми, і це чудово. Дім Божий це святе місце. І храми треба будувати, це добра справа.
Але, крім цього, треба було більше активно проповідувати, вчити.
Потрібно було більше сил вкладати саме в місіонерство.
А головне, місіонерство на прикладі свого життя.
Бо як людина може вчити когось про добро, милосердя, віру, смирення і все інше, якщо вона сама не знає на ділі, що це, а лише на словах. І не показуєш це в своєму способі життя.

Що толку, якщо священник хрестив людину, або повінчав.
А людина через годину вийшла, так і не зрозумівши, що відбулось.
Бо просто так треба, просто традиція. А який в ній духовний сенс, багатьом байдуже.
І більше ця людина ніколи не повернеться до храму. Або тільки на Великдень освятити кошик, чи поставити свічку коли трапилось якесь горе, або купити іконку «оберіг» в автомобіль.
Святий Іоанн Кронштадтський сказав: «Ми не можемо чекати, поки люди самі прийдуть до Церкви, Церква повинна йти до них».

А ще, як сказав святий Симеон Новий Богослов: «Храм, в якому Бог мешкає, не завжди кам’яний, а живий у серці людини».

Справжня Церква — це не просто будівля, а ті, хто живе з Христом.