Владика Антоній: За метушнею життя слід не забувати про головне – безсмертя
Митрополит Антоній (Паканич) підкреслив, що людина повинна черпати сили в головному джерелі, дарованому нам Господом – джерелі Божественної любові в нашій душі.
15 листопада 2019 року керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич) в інтерв'ю порталу «Православне життя» зауважив, що нам дані Господом дари для перетворення душі – Святе Причастя, сердечна молитва, стриманість, і завдяки їм ми можемо очистити свою душу від бруду.
«За суєтою й клопотами нашого життя ми забуваємо про головні речі, про те, для чого були задумані й створені. Про безсмертя.
Ми жадібні на любов. Нам шкода її дарувати іншим, але при цьому ми постійно вимагаємо її від навколишніх. Ми шукаємо її всюди, але тільки не там, де вона є. Любов, як у кришталевій посудині, зберігається в нашому власному серці.
І поки ми цю посудину не розкриємо і не виплеснемо вміст назовні, то не зустрінемося з любов'ю у своєму житті. Її потрібно шукати не в комусь, а в собі.
Скільки сміливців у різні часи вирушали на пошуки любові, скільки доріг було ними пройдено, років витрачено, битв виграно, але лише деякі усвідомлювали в кінці шляху, що любов, та сама любов, на пошуки якої вони витратили стільки сил, як найбільша коштовність, зберігається всередині кожного з них. І тільки відкоркувавши своє запечатане наглухо серце, вони зможуть знайти шукане.
Любов відгукується на любов. Любов не знає відмови й поразок, у ній немає мілини, вона як повноводна річка завжди повна, готова напоїти й заспокоїти. Відсутність любові робить наше життя пустелею, в якій немає ні рослинності, ні спасительної вологи, кругом тільки одні міражі. Їх ми помилково приймаємо за реальність, але це суцільна ілюзія. Скрізь випалена земля.
Любов шукає різні способи й приводи, щоб вирватися назовні, але ми своєю завзятістю і гординею всіляко стримуємо її, забиваємо цвяхами, не даємо вилитися й заговорити на повний голос. Не дозволяємо їй проявити себе», – пояснив владика.
Він підкреслив: «Любов чекає. Вона долготерпелива. Любов все прощає. Вона милосердна. Любов завжди рада. Вона не заздрісна і не гордовита. Любов вірить. Вона все покриває. Любов ніколи не перестане чекати і сподіватися. Вона ніколи не помре.
Але найголовніша властивість любові – робити безсмертними тих, кого ми любимо. У любові немає смерті. Всі, кого ми по-справжньому любили в минулому і любимо зараз, силою Божественної любові поєднуються з вічністю. Їхні душі обезсмерчені нашою любов'ю. Поки горить любов у нашому серці – вони живі. Любов – єдиний шлях до безсмертя для живих і покійних.
Любов руйнує будь-які часові та просторові перешкоди, для неї немає обмеження часу, немає минулого й майбутнього, є тільки безумовна нескінченність, немає обмежень простору, вона проходить крізь всесвіт, об'єднуючи собою світи в безкрайності, безміру, безмежності... Любов ніколи не перестане бути любов'ю. Ніколи не зрадить. Ніколи не завершить свою ходу. Вона невичерпна, як невичерпний Бог. Людина народжена для любові, але за своєю гріховною природою вона боїться її, душить страхами, глушить її голос самістю й зарозумілістю. Любов же тільки боязко нагадує про себе.
Людина постійно в пошуку сил для життя, шукає їх де завгодно, але не черпає сили в головному джерелі, даному нам Господом при народженні, невичерпному джерелі Божественної любові, що є в нашій душі. І поки людина не відкриє в собі це джерело, не почне черпати з нього живу воду, вона не буде повноцінно жити, а зможе лише приречено животіти.
Нам дано Господом цілющі дари для Преображення душі – Святе Причастя, сердечна молитва, утримання Христа заради. Завдяки їм ми можемо очистити свою душу від бруду, який приховує під товстим шаром вічне джерело життя. І любов восторжествує. Життя преображається вмить. Адже переможна любов відбивається у всьому, з чим стикається. Їй не страшні ні зло, ні бруд, ні тьма. Вона у всьому знаходить своє відображення.
Більше того, любов проявляється в наших немочах. Адже тільки відчувши свою неспроможність, ми згадуємо про Творця, Джерело любові, надії і віри, звертаємося до Нього за допомогою, вручаємо своє життя й душу. Любов постійно дякує. Це її друге "я". Вона славить невпинно Творця, вона цим живе».
Як повідомляла СПЖ, раніше митрополит Антоній (Паканич) заявив, що християнство – доля сильних і хоробрих людей, і смирення є цінним в очах Бога і є Його даром, даним людині за мужнє серце.
