Митрополит Антоній: Християнство – доля сильних і хоробрих людей
Смирення є цінним в очах Бога і є Його даром, даним людині за мужнє серце, вважає митрополит Антоній (Паканич).
6 травня 2019 року, портал «Православне життя» опублікував роздуми керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільського та Броварського Антонія (Паканича) про те, чим ми можемо заплатити Господу за всі Його блага.
«Чим кожен з нас може заплатити Господу? Смиренням. Тільки воно є цінним в очах Бога. Але як осягнути сенс смирення? У цьому нам може допомогти невблаганна старість, яка наближається.
Коли старієш, поступово заспокоюєшся і змиряєшся. З висоти років розумієш: все минуще, вічні лише Божа милість і любов. Коли молодий, ти зухвалий, борешся з усім світом, гориш, навколо тебе киплять пристрасті, всередині все вирує. А коли старієш, пристрасті стихають, думки очищаються, розум заспокоюється. Відчуваючи свою кволість і безпорадність, ти… упокорюєшся, – вважає архієрей.
За його словами, «старість нам дається Господом за Його промислом. Вона дає можливість заплатити найвищу ціну за прожите життя-смирення. Старіючи, ми готові більше віддавати, меншого потребуємо, готові зосередитися на головному, нас вже не роздирають так бунтівні пристрасті. Ми цінуємо кожну мить, дихання нового дня, радіємо життю і за все дякуємо».
Ієрарх нагадав слова митрополита Антонія Сурожського: «В молодій людині горить вогонь, в старій людині світить світло. Треба вміти, поки горить вогонь, горіти, але, коли минув час горіння – зуміти бути світлом. Треба в якийсь момент життя бути силою, а в якийсь момент бути тишею».
«Також смирення буває даром від Бога, дароване людині за її мужнє серце. Скільки прекрасних прикладів з житій святих, де молоді юнаки і діви проявляли стійкість у вірі, мужність, за що винагороджувалися вінцем лагідності і смирення, стаючи праведниками в розквіті років і сил», – зазначив владика Антоній.
Говорячи про те, чим ми можемо заплатити Господу за всі Його блага, він наводить епізод із житія святого Патріка Ірландського (кінець IV століття – V століття), якого Бог обрав проповідувати Євангеліє язичникам в Ірландії.
Митрополит Антоній розповідає: «Він провів на «краю землі», як писав сам святий, більшу частину свого життя, привівши до Христа безліч людей. Одного разу, під час своєї місії, святий Патрік хрестив Енгуса, сина короля Мюнстера. У процесі обряду хрещення Святий Патрік випадково поставив свій посох, з досить гострим кінцем внизу, на ногу принцу і, не побачивши цього, продовжував обряд, спершись на посох і проколовши вістрям ногу похресника.
Протягом всієї церемонії Святий Патрік спирався на посох, і весь цей час Енгус, не ворушачись, терпів нестерпний біль. Коли вже в кінці обряду святий помітив кров, що тече з ноги принца, прибрав посох і з жахом вигукнув: «Чому не сказав мені про це відразу ж, а так довго терпів?» Енгус пояснив: він вирішив, що це обов'язкова частина обряду хрещення, ціна, яку він повинен був заплатити за придбання вічного життя.
Вражений смиренням і мужністю принца, святий Патрік взяв щит Енгуса і закривавленим вістрям свого посоха накреслив на ньому хрест, пообіцявши, що цей щит стане свідком безлічі мирських і духовних подвигів».
«Тільки мужні серця здатні змиритися. Християнство – це взагалі доля сильних і хоробрих людей. Будемо пам'ятати про це і просити Всемилостивого Бога дарувати нам мужність і стійкість у вірі, а ми заплатимо за це Господу щиросердним смиренням», – резюмував ієрарх.
Як повідомляла СПЖ, раніше митрополит Антоній (Паканич) заявив, що відсутність делікатності і чутливості, уваги і чуйності – ознаки нашого часу, а небезпека «душевної товстошкірості» у тому, що вона веде до руйнування особистості.
