12 липня Церква святкує пам'ять святих первоверховних апостолів Петра і Павла

Апостол Петро, який звався раніше Симоном, був сином рибалки Іони з Віфсаїди Галілейської та братом апостола Андрія Первозванного, який і привів його до Христа. Святий Петро був одружений і мав будинок у Капернаумі. Покликаний Христом Спасителем за риболовлею на Генісаретському озері, він завжди висловлював особливу відданість і рішучість, за що і був удостоєний особливого наближення до Господа разом з апостолами Іаковом та Іоанном Богословом.

Сильний і полум'яний духом, він безперечно зайняв почесне місце серед Христових апостолів. Він перший рішуче визнав Господа Іісуса Христа Христом, тобто Месією, за що й удостоївся найменування Камінь (Петро). На цьому камені Петрової віри Господь обіцяв створити Церкву Свою, яку врата пекла не здолають.

Своє трикратне зречення від Господа напередодні Його розп'яття апостол Петро омив гіркими сльозами каяття, внаслідок чого, після Свого воскресіння, Господь знову відновив його в апостольській гідності, триразово, з числа зречень, доручивши йому пасти ягнят і овець Своїх. Згідно з переданням, апостол Петро щоранку при звуці півня згадував своє малодушное зречення від Христа і починав гірко плакати.

Апостол Петро перший сприяв поширенню та утвердженню Церкви Христової після зішестя Святого Духа, виголосивши сильну промову перед народом в день п'ятидесятниці і звернувши 3000 душ до Христа. Через деякий час, зціливши кульгавого від народження, він другою проповіддю навернув до віри ще 5000 іудеїв. Духовна сила, що виходила від апостола Петра, була настільки сильною, що навіть тінь його, осіняючи хворих, що лежали на вулиці, зціляла їх. Про його апостольську діяльність розповідає Книга Діянь (з 1 по 12 главу).

Апостол Павло

Святий Павло, спочатку мавший єврейське ім'я Савл, належав до коліна Веніамінового і народився в кілікійському місті Тарсі (в Малій Азії), яке тоді славилось своєю грецькою академією і освіченістю жителів. Як уродженець цього міста і виходець з іудеїв, вийшовши з римського рабства Павло мав права римського громадянина. В Тарсі Павло отримав своє перше виховання і, ймовірно, там же познайомився з язичницькою культурою, бо в його промовах і посланнях ясно проглядають сліди знайомства з язичницькими письменниками.

Юнак Савл, мабуть, готувався до посади рабина (релігійного наставника), а тому одразу ж після закінчення свого виховання і освіти він проявив себе сильним прихильником фарисейських передань і гонителів віри Христової. Можливо, за призначенням синедріону він став свідком смерті первомученика Стефана, а потім отримав владу офіційно переслідувати християн навіть за межами Палестини, в Дамаску.

Господь, угледівши в ньому «сосуд обраний Собі», на шляху в Дамаск чудесним чином закликав його до апостольського служіння. 

Незабаром після повернення з Єрусалиму – за велінням Духа Святого – Савл разом з Варнавою вирушив у свою першу апостольську подорож, яка тривала з 45 по 51 рік. Апостоли пройшли весь острів Кіпр. Повернувшись до Антіохії, апостол Павло в супроводі Сили зробив другу апостольську подорож. Спочатку він відвідав раніше засновані ним церкви в Малій Азії, а потім перейшов в Македонію, де заснував громади в Філіпах, Солуні і Верії. Потім святий Павло відправився в Єрусалим, відвідавши по дорозі Ефес і Кесарію, а з Єрусалиму прибув в Антіохію.

Після недовгого перебування в Антіохії, апостол Павло зробив третю апостольську подорож (56-58 рр.), відвідавши спочатку, за звичаєм своїм, раніше засновані малоазійські церкви, а потім зупинився в Ефесі, де протягом двох років займався щодня проповіддю в училищі Тирана. 
В Єрусалимі, через утворений проти нього народний заколот, апостол Павло був узятий під варту римською владою і опинився в ув'язненні, яке тривало при проконсулі Феликсі, а потім і при проконсулі Фесті. Це трапилося в 59 році. Два роки потому апостола Павла, як римського громадянина, відправили (за його бажанням) до Риму на суд кесаря. Зазнавши корабельної аварії біля Мальти, апостол тільки влітку 62 року  досяг Риму, де почав користуватися великою поблажливістю римської влади і вільно проповідував. 

Але подальша доля апостола Павла достовірно не відома. Деякі вважають, що він залишався в Римі і, за наказом Нерона, був відданий мученицькій смерті в 64 році. Також є підстави припускати, що після дворічного ув'язнення і захисту своєї справи перед сенатом і імператором, апостол Павло був звільнений і знову помандрував на Схід. Після повернення в Рим його знову було ув'язнено до темниці, де він і перебував до самої смерті. Є передання, що після повернення до Риму він проповідував навіть при дворі імператора Нерона і навернув до віри в Христа його улюблену наложницю. За це він був відданий суду, і хоча милістю Божою позбавлений був, за власним висловом, від левових щелеп, тобто від поїдання звірами в цирку, проте був відправлений до темниці. Після дев'ятимісячного ув'язнення він був усічений мечем, як римський громадянин, неподалік від Риму, в 67 році після Р. X., в 12 рік царювання Нерона.

Апостол Павло написав 14 послань, які представляють собою систематизацію християнського вчення. Ці послання, завдяки його широкій освіти і проникливості, відрізняються великою самобутністю.

Апостол Павло, як і апостол Петро, багато потрудився у поширенні Христової віри і справедливо вшановується разом з ним «стовпом» Церкви Христової і первоверховним апостолом. Вони обидва прийняли мученицьку смерть в Римі при імператорі Нероні, і їх пам'ять святкується в один день.