23 лютого Церква вшановує пам'ять преподобного Прохора Печерського

Преподобний Прохор Печерський родом був із Смоленська і прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі від ігумена Іоанна (1089-1103). Був він великим подвижником та суворим у стриманості, замість хліба вживав лободу, за що отримав прізвисько «Лободника». При цьому ніхто і ніколи не бачив його сумним.

За життя святого на Руській землі настав голод. Прохор став ще старанніше збирати лободу і готувати з неї свій «хліб». Деякі наслідували його приклад, але не могли їсти цю їжу через гіркоту. Прохор же роздавав свій хліб з лободи нужденним, і смак його був краще пшеничного. При цьому помітили особливість – хліб був смачним лише тоді, коли його брали з благословення преподобного. Стало це відомо ігумену й братії, і слух про Прохора рознісся повсюди.

Через деякий час не стало у Києві солі, через що народ сильно страждав. Тоді преподобний, зібравши золу з усіх келій, почав роздавати її потребуючим, і за його молитвами зола ставала чистою сіллю.

За підступами продавців солі, які розраховували на наживу, князь Святополк відібрав у Прохора його «запаси». Коли їх принесли на княжий двір, всі переконалися, що це – звичайна зола. Але через три дні, коли Святополк наказав її викинути, а преподобний благословив людей брати з купи, зола знову стала сіллю.

Чудо переродило жестокосердного князя: він став ревним молитовником, помирився з ігуменом Печерського монастиря і вельми шанував преподобного Прохора. Коли ж наблизився час кончини святого, князь поспішив до нього, залишивши дружину, хоча йшла війна, – отримав його благословення і власноруч відніс тіло святого в печеру.

Повернувшись, Святополк легко здобув перемогу над половцями, що кинулися тікати та залишили свій обоз. Така велика була сила молитви святого Прохора.

Помер преподобний у 1107 році і був похований в Ближніх печерах. Пам'ять його також 28 вересня і в 2-у неділю Великого посту.